«Балтійська труба» із... заглушкою

Після 74 років торгових відносин із «Газпромом» Польща планує відмовитися від російського газу. Правляча партія «Закон і справедливість» з моменту приходу до влади 2015 року заявляє, що не продовжуватиме довгостроковий контракт із «Газпромом», термін дії якого закінчується 2022 року. Для цього польській державній нафтогазовій компанії PGNiG SA довелося відродити проект із будівництва сполученого газопроводу, що зв’язує Польщу з родовищами на норвезькому шельфі, який було вперше запропоновано до розгляду близько 20 років тому.

Будівництво з’єднувального газопроводу Baltic Pipe (з англ. — «Балтійська труба») йде відповідно до жорсткого графіка, згідно з яким дату завершення будівництва намічено на жовтень 2022 року.

«Якщо ми захочемо продовжити контракт з  «Газпромом», нам потрібно буде почати переговори в грудні 2019 року, але на той час ми будемо впевнені, що газопровід Baltic Pipe буде побудовано, тому ми перебуваємо в сприятливій ситуації й відчуваємо себе впевнено, — заявив уповноважений польського уряду з питань стратегічної енергетичної інфраструктури Пйотр Наїмський. — Разом із цим Польща готова до будь-яких ризиків, пов’язаних з перебоями в поставках у перехідний період».

За контрактом із «Газпромом», компанія PGNiG отримує 10 мільярдів кубометрів газу на рік. Цього року компанія подвоїла свої закупівлі СПГ із Катару приблизно до трьох мільярдів кубометрів і підписала середньострокову угоду на поставку зрідженого природного газу з США. Після 2020 року потужність термінала СПГ повинна буде зрости на 50% — до 7,5 мільярда кубометрів на рік. При цьому польська компанія зобов’язалася перекачувати 8,78 мільярда кубометрів газу на рік по газопроводу Baltic Pipe після його запуску.

Крім того, Польща видобуває понад чотири мільярди кубометрів власного газу на рік, і для того, щоб експортувати надлишки газу, які можуть з’явитися після 2022 року, вона будує газові з’єднання з сусідніми країнами, включаючи Словаччину, Литву, Чехію та Україну.

Щоправда, експерт з питань енергетики та безпеки, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» переконаний: Україні «газовий шлюб» із Польщею й задарма не потрібний. «Із урахуванням польських підходів до України, я би багато разів подумав, перш ніж відважитися прив’язувати  себе додатковими економічними чи енергетичними путами з країною, яка веде дедалі більше недружню політику щодо України», — каже в інтерв’ю «Дню» експерт.

— Baltic Pipe — один  із ключових проектів, який завжди ставили на порядок денний, коли партія «Право і справедливість» здобувала владу в Польщі.

Але, враховуючи масштаб проекту, самостійно Польща не в змозі його реалізувати, попри повну політичну підтримку Норвегії.  Адже норвежці не збираються його фінансувати. Крім того, «слабким місцем» цього проекту завжди був брак  попиту на газ на кінці труби. Обсяги споживання газу Польщею не такі вже й великі.

— Поки що. Але ж Польща нарощує свою промисловість.

— Нарощує. Але споживання газу не сильно зросло.

Коли вперше Baltic Pipe з’явився, то поляки пропонували Литві та Україні долучитися до проекту.

Я пам’ятаю обурену відповідь тодішнього першого українського віце-прем’єр-міністра Олега Дубини (у деяких відносинах він був дуже позитивною людиною, а в цьому випадку схибив): «Що ви пропонуєте нам? Норвезький газ ніколи не буде дешевше російського».

На тому все й скінчилося. Поляки не знайшовши на своєму кінці труби додаткових споживачів, не змогли зробити нормальне бізнес-обґрунтування цього проекту.

Ситуація на європейському газовому ринку змінилася докорінно. Але якщо ми розглянемо генеральну тенденцію газового ринку ЄС, то споживання газу на ньому зростати сильно не буде.

Росія зараз «волає», що Європа стала більше імпортувати газу. Але це ж не через те, що споживання блакитного палива зросло. На території країн ЄС скоротився власний видобуток газу, тому їм компенсовують його падіння.

А щодо проекту «Норвезький газ для Польщі», то все так і залишилося незмінним: необґрунтовано дорого.

— Невже два мільярди доларів для Польщі — це так багато?

— По-перше, собівартість точно буде більшою за два мільярди доларів. Але виклик же не тільки в тім, щоб прокласти трубу. Треба ще й розробляти родовища в Норвегії. Норвежці ніби запрошують, але, знову ж таки, вони ніяким чином цьому не сприяють. Тому 2022 рік старту — це з розряду «дай Боже нашому теляті вовка з’їсти».

— Тоді для чого ці заяви? Польща когось «лякає»?

— Зрозуміло, що вони намагаються реалізувати цей проект. І переконані, що це їм вдасться.

Мій скептичний погляд ґрунтується на тому, що проект не зміг бути реалізований в значно кращі часи. Тому дуже малоймовірно, що він буде реалізований тепер.

Щодо України, то для нас важливий не польський проект, а — вирішити питання нарощення власного газовидобутку і відмовитися від імпорту газу як такого.

За деякими оцінками не тільки українських експертів, які можуть вважатися заангажованими, а й американських незалежних експертів, Україна зможе навіть експортувати частину газу. Невеликі обсяги, кілька мільярдів кубів, але може.

Тому для польського проекту це означає те, що було раніше, — недостатнє споживання з польського кінця труби.

Я розумію їхню логіку — вони хочуть діяти таким чином, що є коридор північ — південь, — це газовий коридор, який було ініційовано 60 років тому в рамках Вишеградської групи. Цей норвезько-польський проект вписується в ідеологію цього коридору  Але бачимо, хто виступає скептиком або противником польського проекту. Та ж Угорщина, яка, в принципі, «дивиться» тільки в російський бік, і з високою вірогідністю, що віддасть перевагу тому, щоб брати більше російського газу із другої нитки турецького потоку, аніж буде брати норвезький газ через Польщу.

Окрім того, країни Центральної Європи не є великим споживачами газу.

— Трохи детальніше про «Україна сама може задовольнити себе газом, і навіть експортувати». Тобто в нас достатньо своїх родовищ, навіть із урахуванням втраченого Чорноморського шельфу?

— Він, в принципі,серйозної ролі для нас не відігравав. Перспектива була. А те, що видобувалося там — це 1,7 млрд кубів, — навіть не виходило на материкову частину, а тільки на півострів.

А з урахуванням останніх польських підходів до України, я би багато разів подумав, перш ніж відважився прив’язувати  себе додатковими економічними чи енергетичними путами з країною, яка веде дедалі більше недружню політику щодо України.

— Тобто енергетична автономність для України — це її майбутнє?

— Так, абсолютно! Щоб не залежати ні від «забаганок»  Сходу, ні від «забаганок» Заходу.

— У нас є шанси в найближчій перспективі її досягти, за вашими оцінками?

— Є, звісно. «Програма 2020» передбачає нарощування видобування 20 млрд кубів власного газовидобутку до 2020 року. Зрозуміло, що  2020 року цього не буде, але підґрунтя вже створено. Нехай 2022 року, але це можна зробити. Потрібно просто працювати, і щоб цього року газовидобуток збільшився на мільярд кубів, наступного року — на два мільярди, 2020 року — на три мільярди. Якщо такий алгоритм буде витриманий, то десь 2022 року ми вийдемо на газову самодостатність. Тоді ми вже не будемо зобов’язані використовувати «паритет імпортної ціни», як того вимагає від нас МВФ. І не потрібно буде під диктовку піднімати ціну на газ для населення. Навпаки — зможемо її навіть знизити.

— МВФ же не просто вимагає підняти ціну на газ для населення на 30%. Вони закликають створити ринок газу. Чому, на вашу думку, Фонд перестав помічати монопольне становище «Нафтогазу»?

— Монопольного немає. Є домінуюче. Хоча «Нафтогаз» і це заперечить.

Монополії справді немає по частині імпорту газу, та й видобутку так само. Все ж є, який не який, приватний газовидобуток.

Інша справа, коли говоримо про те, що три чверті національного газовидобутку — це газ «Укргазвидобування», тобто — «Нафтогаз», і лише чверть — це приватний видобуток. Зрозуміло, що «Нафтогаз» має домінуюче становище. Точно так же по частині імпорту газу. «Нафтогаз» — основний імпортер, і в нього домінуюче становище.

І «Нафтогаз» «за так» добровільно не здаватиме своїх позицій. Із якого дива компанія, яка має позиції на ринку, може сказати — тепер забирайте частину ринку собі, а ми тут будемо задовольнятися крихтами?! Вони борються за збереження свого становища. Так би робила будь-яка компанія. Інша річ, що мають працювати регулятори.

— На вашу думку, чому у вимогах МВФ передусім вип’ячується підняття ціни на газ для споживача, а не реформа газового  ринку як такого?

— Вони мислять шаблонно. Дали кошти й гадають, як їх повертатимуть. Щоб могли повернути — підвищуйте тариф, тоді у вас буде можливість повернути гроші.