Богдан ГУБСЬКИЙ : Iнвестиціям необхідні гарантії
Cпівпраця з основними фінансовими партнерами України — МВФ, ЄБРР, Світовим банком та іншими міжнародними фінансовими організаціями багато в чому нагадує кампанії: активність наростає в міру наближення прийняття ухвал про надання чергового траншу й згасає після надходження коштів на рахунки НБУ. Непродуктивність такого підходу стає все більш очевидною.
Заступник голови парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Богдан Губський є прихильником регулярних контактів з міжнародними інвесторами й кредиторами, з найбільш великими зарубіжними банками, що працюють в Україні. Їх мета — не дати пересохнути струмочкові інвестицій, що прямують в Україну.
— Богдане Володимировичу, на початку квітня в Києві перебувала місія 2-го Європейського департаменту МВФ на чолі з паном Моххаммедом Шадманом-Валави, і за його ініціативою відбулася ваша зустріч. Як Ви її оцінюєте?
— Я ще раз пересвідчився в необхідності та високій результативності ділових зустрічей, що передують офіційним переговорам. Тут головна мета — узгодження дій із зарубіжними партнерами безпосередньо в процесі здійснення програм співпраці. Це найкоротший шлях до взаєморозуміння й до подолання непорозумінь, що виникли при розгляді Меморандуму економічної політики на період до 30 червня 2001 року. Документ містить ряд заходів, спрямованих на удосконалення нашого господарського механізму. Проти них, я думаю, ніхто не заперечуватиме. Наприклад, пунктами 7 і 25 передбачено зменшити податковий прес на підприємства, посилити соціальний захист безробітних. Пункт 23 передбачає скоротити прострочену бюджетну заборгованість із виплат заробітної платні, пенсій, інших соціальних виплат. Не можна не підтримати й передбачені в пункті 21 наміри розвивати конкурентоспроможний газовий ринок, надати йому прозорого характеру.
Вузлові положення й розділи Меморандуму потребують уважного ставлення й аналізу. Тому я вважаю вкрай необхідним, щоб профільні комітети Верховної Ради й структури виконавчої влади спільно розглянули економічні програми й зобов'язання, перш ніж їх буде представлено на обговорення парламенту. Причому, ця робота неодмінно повинна супроводитися консультативними зустрічами із зарубіжними фінансовими партнерами.
— Вже стало газетним штампом твердження про відсутність зацікавленості та інертності західних інвесторів в Україні. Що це — доля, проти якої безсила законодавча й виконавча влада, або щось інше?
— Інвестиційна пасивність зарубіжних банків і компаній — це не лише наслідок загальної економічної ситуації в світі і в нашій країні. Багато хто бачить причину в поведінці українських ділових кіл. Але не все так однозначно.
Більшість потенційно привабливих для західних партнерів підприємств виявилися загнаними в глухий кут і на грані банкрутства не зі своєї вини. Наприклад, відомі всім «Лінос» або «Оріана», десятки інших підприємств, що випускають високоліквідну продукцію, фактично опинилися в борговій ямі, в тому числі й з вини держави. Хто ж буде вкладати в них інвестиції?
Істинні причини такої ситуації в нерозв'язаності ключових проблем. Це заборгованість держави перед підприємствами, податкова та кредиторська заборгованість підприємств; пригноблюючий податковий прес і відсутність податкової системи, яка стимулювала б економічне зростання.
Сьогодні існує реальна можливість залучити інвестиційні джерела з розвинених країн. Але інвестиційні проекти, що пропонуються нами, повинні мати гарантії повернення кредитних ресурсів. Крім того, в Україні необхідно прийняти ряд законів, здатних активізувати іноземних і вітчизняних інвесторів. Передусім до таких можна віднести закон про поділ продукції та закони, що забезпечують ефективний захист інтересів власника, гарантій повернення кредитних коштів.
Так що справа не в долі, а в нас самих, у наших справах.
— Ми говоримо про необхідність залучення в Україну іноземних інвестицій і в той же час парламент не підтримує проект Закону України «Про Програму державного зовнішнього запозичення на 1999 рік». Чи не свідчить це про розходження між словом і ділом, про політичний підхід до розв'язання економічних проблем?
— Причини відхилення законопроекту про програму зовнішніх позик лежать не в політичній площині, а виключно в професійній. Наприклад, фінансування інвестиційних та інституційних проектів згідно з чинним законодавством повинно розглядатися і затверджуватися Верховною Радою України в індивідуальному порядку, тобто окремо. Затвердження ж програми означало б механічне затвердження всіх проектів списком. А серед них є як такі, що раніше розглянуті або відхилені, так і проекти, що не пройшли експертної оцінки, що не мають належного техніко-економічного обгрунтування.
Ми маємо гіркий досвід перетворення боргів підприємств на борги держави. Потім вона була змушена розплачуватися замість підприємств бюджетними коштами. Тому необхідність кредитних позик для підтримки національної валюти, для обслуговування зовнішніх боргів, фінансування бюджетного дефіциту не викликає сумнівів. Однак необхідність кредитування підприємств під державні гарантії в обсязі $500 млн. викликає сумніви. Крім того, законопроект не містив захисного механізму від несумлінних позичальників.
І мабуть, найістотніше. Перш ніж приймати програму зовнішніх позик, нам треба ухвалити закон про державний борг, який регламентуватиме всі етапи руху коштів: від їх надходження на рахунки одержувачів до моменту погашення кредиту. Після його прийняття, на чому наполягає наш Комітет, буде регламентовано також багато які ключові питання контролю за цільовим використанням інвестиційних кредитів і їх своєчасним погашенням.
