«Боротьба за кваліфікований трудовий ресурс буде ще жорсткішою»

Польща запровадила подвійне громадянство і спростила процедуру його отримання для іноземців. «Охрестити» новим поляком тепер може польський воєвода (аналогічна посада в Україні — голова обласної держадміністрації), але за умови, що іноземець проживає на території Польщі мінімум три роки (на основі дозволу на постійне перебування), має регулярний дохід, підтвердження постійного місця проживання (договір оренди чи власності квартири) і знає польську мову. Зміна паспортної політики Польщі, на думку вітчизняних експертів, може обернутися для України втратою частини трудового ресурсу. Наскільки це реальна загроза і як узагалі зупинити відплив трудових кадрів за кордон, «День» запитав експертів.

«Польща йде на цей крок, щоб хоч частково зберегти відносини зі своїми мігрантами (діаспорою), отримати їхній інтелектуальний і фінансовий капітал. Адже в 2004 — 2012 роках чимало поляків виїжджало в США, Німеччину, але найактивніше — в Північну Європу (Великобританію, Ірландію, Швецію, Норвегію)», — каже «Дню» дослідник міграції і грошових переказів, доктор економічних наук, заступник начальника Управління організації та супроводження роздрібного бізнесу «Укрексімбанку» Андрій Гайдуцький.

Турбота «сусідки» про своїх громадян обернулася спрощенням для всіх іноземців, серед яких українці отримують найбільше офіційних дозволів на трудову легалізацію в Польщі. Із трьох тисяч виданих польською владою дозволів на проживання іноземним громадянам, які нелегально жили в цій країні від моменту її вступу до Шенгенської зони, майже 1,1 тисячі, за даними Міністерства внутрішніх справ Польщі, отримали українці. Наші співвітчизники обігнали в’єтнамців, росіян і білорусів. Тож цілком логічно припустити, що таке спрощення може обернутися перетворенням легальних українських заробітчан на польських громадян.

«Така загроза справді є», — говорить «Дню» завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, кандидат економічних наук Олексій Позняк. Утім, продовжує він, навряд чи це буде масовим процесом. Заробітчан, які легально працюють у Польщі не менш як три роки, не так багато. До того ж вони менше пов’язані з цією країною, ніж із Італією чи Португалією. У Польщу їдуть на короткострокові заробітки. В Італію чи Португалію — надовго, тож за цей час звикають до тамтешніх правил. «Якщо заробітчанин погодиться змінити громадянство на польське, то йому ще треба освоїтися на новому місці. Певна частина мігрантів справді може піти на цей крок, але незначна», — прогнозує він.

Не бачить загрози масового перетворення українських легальних заробітчан у нових поляків і Андрій Гайдуцький. На його думку, паспортне спрощення допоможе українцям у Польщі здобувати кращу роботу, потрапляти на держслужбу, отримувати певні додаткові права й пільги тощо. «Але головне — українці в Польщі зможуть більше заробляти. Що матиме від цього Україна? Більші обсяги грошових переказів... Звичайно, якщо почне розробляти механізми стимулювання притоку фінансових ресурсів у такій формі», — прогнозує він.

Натомість директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України Елла Лібанова вважає новини з Польщі поганим сигналом для України. Населення їде заробляти в країни ЄС, розповідає вона, бо різниця в зарплаті сягає кількох тисяч євро. «Україна менш розвинута, ніж Польща. До того ж поляки — члени ЄС. І всі розуміють, що польське громадянсько через певний час гарантує можливість праці в Німеччині, Голландії, де зарплати ще вищі», — продовжує вона. За підрахунками Елли Лібанової, загальна кількість трудових мігрантів із України становить 2,5 — 3 мільйони осіб, із яких чверть працює в Польщі. Нововведення польської сторони, на її думку, не спровокує різкого зростання міграції в цю країну. Але ж питання, каже вона, не в кількості від’їжджаючих, а в якості трудового ресурсу, який їде докладати свої сили до зростання ВВП іншої країни. «Їдуть найбільш активні, молоді, мобільні люди, які хочуть змінити щось у житті на краще. І що б не говорили про українську освіту, — продовжує експерт, — а на тлі пострадянських країн вона забезпечує дуже високий рівень фахівців». Натомість в Україну їдуть робітники з інших держав, говорить вона, але рівень їхньої професійної освіченості значно нижчий за той, який має від’їжджаюча українська робоча сила. «Якщо наші громадяни зрозуміють, що вони матимуть змогу отримати польське громадянство, то можна ставити хрест на циркуляційній міграції», — каже Лібанова. Тоді люди, пояснює експерт, не просто на певний час їздитимуть заробляти на життя, а залишатимуться там назавжди.

Зважаючи на це, зазначає Лібанова, Україна повинна вжити заходів проти відтоку трудових мігрантів. Адже після подолання провідними економіками світу наслідків фінансової кризи потреба в робочій силі буде ще гострішою у всіх без винятку країнах. І боротьба за кваліфікований трудовий ресурс буде ще жорсткішою. Україні ж варто готуватися до неї вже зараз. Тим більше, додає вона, що вітчизняна економіка почне активно розвиватися і зіткнеться з кадровим дефіцитом у 2014 — 2015 роках.

Повертати всіх заробітчан не варто, продовжує Позняк. Починати слід із тих, хто цього ще хоче. Покращення економічної ситуації, цілеспрямована державна політика з адаптації заробітчан, спрощення умов ведення бізнесу та стимулювання через систему пільг залучення коштів трудових мігрантів у бізнес-сектор — це головні умови, каже експерт.

За кордоном, розповідає Гайдуцький, існує ціла система стимулювання повернення заробітчан. Зокрема, діє програма тимчасової міграції (за такими програмами добирають майбутніх мігрантів за різними кваліфікаціями). «Період роботи становить від трьох місяців до двох-п’яти років. Як правило, це робота за контрактом. Після повернення мігранти зобов’язані певний час попрацювати на Батьківщині. Влада фінансує проведення необхідних підготовчих тренінгів, переїзд, оформлення документів тощо. Такі програми діють на Філіппінах, у Бангладеш, Індії, Індонезії», — констатує він. Є система соціально-економічних ініціатив і пільги для мігрантів, які повертаються (немає мита на імпорт обладнання для ведення бізнесу, податків на імпорт капіталу, пільгові іпотечні програми, програми спільного фінансування бізнес-проектів тощо). Вони діють у Мексиці, Молдові, Бангладеш, на Філіппінах.

В Індії, Бангладеш, Філіппінах, Тунісі використовують інформаційно-інвестиційні тури для діаспори на Батьківщину, щоб розкрити інвестиційні можливості країни й регіонів, провести навчальні та трудові програми для дітей діаспори. Передбачено компенсацію витрат під час перебування в такому турі.

Тож усі перераховані країни зацікавлені не просто в поверненні мігрантів. Їх цікавлять найбільш досвідчені, забезпеченні категорії діаспори, які зможуть зробити значний внесок у розвиток колишньої Батьківщини. «У цілому всі вищезазначені країни приділяють особливу увагу міграції і її ключовому наслідку — грошовим переказам. Наприклад, на Філіппінах функціонує близько десяти державних організацій, що займаються виключно різними стимуляційними механізмами щодо мігрантів, грошових переказів і їхніх інвестицій на Батьківщину», — підсумовує Гайдуцький.