Бренд роботодавця очима студентів
У рамках II Національного форуму підприємці та викладачі обговорили «як заохотити до праці покоління Y?»
Кожен п’ятий студент не планує свою кар’єру і на випускному курсі не знає, де працюватиме. Про це свідчать результати дослідження Центру «Розвиток КСВ»: «Бренд роботодавця очима студентів: як привабити покоління Y», оприлюдненого наприкінці минулого тижня в рамках ІІ Національного форуму «Бізнес та університети: трансформація освіти».
В опитуванні, проведеному в травні — липні цього року, взяло участь близько півтори тисячі студентів ІV—V курсів із 30 вишів у десяти областях України. Згідно з ним, при виборі роботи студенти орієнтуються насамперед на можливість зробити кар’єру (89%), оформлення за законодавством (88%), можливості для навчання та розвитку (85%), наявність соціального пакета (70%) та гнучкий графік роботи (44%). Бажана середня заробітна плата — від трьох до п’яти тисяч гривень. «Винятком є лише студенти ІТ-спеціальностей — там очікують більшої заробітної плати, а також студенти зі Львова. Вони готові працювати і за дві-три тисячі гривень на місяць», — говорить координатор лабораторії «Бізнес та університети» Ольга Янковська. Разом із тим, 77,1% студентів вважає, що перше робоче місце їм має забезпечити держава, а 54% — не знають про існування університетських підрозділів, які займаються питанням проходження практики та працевлаштування.
Водночас понад 60% студентів в Україні бажають займатися бізнесом. Причому 20% з них — власним. Але вони скаржаться на невідповідність змісту навчання потребам бізнесу, слабку матеріально-технічну базу, застарілість знань викладачів та потребують отримання більш практичних навичок. Останні ж можна отримати шляхом більш тісної співпраці між університетами та бізнесом, яка не обмежувалася б одноразовими лекціями, екскурсіями на виробництвах та майстер-класами, — вважають 56% респондентів.
Для прикладу, у Франції університети (та інші ВНЗ) співпрацюють з підприємствами та організаціями протягом тривалого часу в двох сферах — навчання та досліджень. Зокрема бізнес-структури є членами ради університету, а більшість французьких бізнес-шкіл були засновані комерційними структурами і торговельні палати здійснюють управління ними як некомерційними організаціями. «3—6 місяців стажування включені в кожну магістерську програму, а також у чимало бакалаврських програм підготовки. Це один з найкращих способів контакту між бізнесом і науковим співтовариством» — розповідає почесний професор університету Ліон-2 (Франція) Жан-Юг Шоша.
Під час стажування студент працює в компанії повний робочий день як молодий спеціаліст, є повноцінним членом робочої команди і отримує «відшкодування» — мінімум 430 євро за місяць (мінімальна зарплата у Франції становить 1200 євро). «Зазвичай, один зі співробітників факультету відвідує місце стажування та спілкується зі студентом та керівником його команди», — додає Жан-Юг Шоша. Щоби заохотити роботодавців брати на стажування студентів, держава або не стягує податок з фірми за такого працівника, або дотує підприємству частину «відшкодування».
Наприкінці стажування студент готує великий звіт (від 60 до 100 сторінок), в якому описує професійний контекст, завдання стажування, використану методологію та досягнуті результати. До складу екзаменаційної комісії входять два викладачи університету та представник компанії (як правило, начальник відділу, де працював студент). «Стажування є корисним для студентів та для співробітників факультету, які контактують з реальним бізнесом за межами університету. Таким чином, створюється мережа співробітництва між університетом та бізнесом для подальших стажувань, науково-дослідних проектів, напрямів досліджень аспірантів», — пояснює французький професор.
Особливу увагу Жан-Юг Шоша звертає на практику в малих підприємствах. На його думку, саме тут студент може побачити повністю механізм виробництва і отримати набагато більше досвіду, ніж стажуючись лише в одному із відділів великої корпорації. «Чимало студентів після проходження практики в маленькій компанії з п’яти чи менше працівників успішно започатковували власну справу», — додає Шоша.
В Україні ж поки що зв’язки між працедавцями та університетами — не настільки налагоджені. «В Україні, коли ми беремо людину, яка навчається вже на останніх курсах магістратури, вона не володіє тією базою знань та навичок, яка нам потрібна, щоб виконувати різні проекти. Тому ми починаємо працювати із студентами технічних спеціальностей з третього-четвертого курсу», — говорить директор компанії «Мелексіс-Україна» Анна Потапова. Проте є й чимало вдалих прикладів. Зокрема, й «Мелексіс-Україна», яка, крім організації літніх практик, співпрацює з університетами й у рамках створення проектів.
Налагодження співпраці між вишами та бізнесом — вигідна справа як і учасникам, так і державі. «По-перше, це інтелектуальна власність, яка залишається в країні та створення інновацій. По-друге — це створення нових робочих місць, тому що ці проекти ведуть як до старт-апів, так і до розвитку власного бізнесу», — говорить Анна Потапова. Університети своєю чергою, втілюють свої ідеї, а також отримують фінансову підтримку, яку потім використовують на власний розсуд. Також університет може публікувати наукові матеріали, які базуватимуться на цих проектах, працевлаштовують студентів та мають можливість працювати із обладнанням, яке не завжди є в університеті. «А компанії мають змогу отримувати нові проекти й обирати, який їй найбільше до вподоби. Студенти ж можуть влаштовуватися на ту роботу, яка їм подобається», — говорить Анна Потапова.
