«Брянський партизан»,

Непотоплювана голова Фонду державного майна (ФДМ) Валентина Семенюк-Самсоненко по- своєму ставиться до державної власності. Найвідповідніше визначення — вибірково. Це стосується історії приватизації «Холдингової компанії «Луганськтепловоз», і ролі в ній особисто голови ФДМ України Валентини тоді ще просто Семенюк. Зокрема, продаж 76-відсоткового держпакету акцій ВАТ «Луганськтепловоз» є безпрецедентним в історії української приватизації — ніколи раніше конкурс не проводився без додаткового оголошення про його поновлення, в надстислі терміни й без повідомлення потенційних учасників про його проведення. Цей приклад може ввійти в підручники як метод Семенюк.

ХК «Луганськтепловоз» випускає магістральні й маневрові тепловози, дизель- і електропоїзди, трамваї, поворотні кола, запчастини для залізничного транспорту, гірничошахтне обладнання, і є монополістом в Україні. Це стратегічно важливе підприємство для такої розвиненої у плані залізничного сполучення країни, як Україна, що має серйозний експортний потенціал. Виготовлені нею тепловози постачаються в Туркменію, Узбекистан, Киргизстан, Іран, Сирію, Йорданію.

Перший аукціон із продажу 76% акцій «Луганськтепловозу» відбувся 2001 року. Тоді його переможцем став «АвтоКрАЗ-холдинг», що входить до групи «Фінанси та Кредит». Однак згодом ФДМ не без успіху оскаржив підсумки аукціону в судовому порядку. Наступний конкурс був намічений на початок жовтня 2006 року. У тих, хто уважно ознайомився з розробленими тоді Фондом держмайна особливостями приватизації «Луганськтепловозу», виникло відчуття, що конкурс, проведення якого було намічене на 2 жовтня 2006 року, таким по своїй суті не був.

Потенційний переможець приватизаційного конкурсу, згідно з розробленими тоді ФДМ умовами, зобов’язаний був протягом трьох місяців із моменту підписання договору к упівлі-продажу надати «Луганськтепловозу» розроблені за кордоном технології виробництва локомотивів. При цьому всі проекти повинні були бути розробленими під колію 1520 мм, що використовується лише в СНД. Ще одна з виписаних тоді умов приватизації «Луганськтепловозу» — проведення потенційним покупцем протягом трьох років діяльності з використанням продукції, що виготовляється на луганському підприємстві. Зрозуміло, що німецький Siemens і польський Kolej Baltyck, які висловили бажання взяти участь у конкурсі, не мали для цього ні найменшої можливості. Українські компанії — також.

Складалося враження, що умови конкурсу були прописані під окремого претендента на купівлю «Луганськтепловозу». Що незабаром і підтвердилося — конкурс із приватизації «виграв» російський «Трансмашхолдинг». Уже восени 2006 року Фонд держмайна був буквально завалений судовими позовами. У результаті, за одним із них — від «Укрзалізниці» — Господарським судом міста Києва було прийняте рішення про заборону проведення конкурсу щодо «Луганськтепловозу». Здавалося б, справедливість перемогла. До участі в конкурсі на нормальних умовах готувалися «Дніпровагонмаш» і Марганецький ГЗК. Самим серйозним чином планували свою участь в аукціоні представники групи компаній SCM. Планувала взяти участь у конкурсі й французька компанія Alstom.

Однак 23 березня 2007 року 76% акцій ВАТ «Луганськтепловоз» були продані. Подібна оперативність свідчить, що ФДМ, схоже, заздалегідь знав про рішення, що готується, і був зацікавлений в його прийнятті. Знав про це й переможець конкурсу — російський «Трансмашхолдинг», що виставив для участі в аукціоні як потенційних покупців дві свої дочірні компанії — Деміхівський машинобудівний завод і Брянський машинобудівний завод. Дві компанії від одного учасника були представлені для того, щоб не можна було визнати аукціон таким, що не відбувся.

Найцікавіше, що потенційному покупцевi «Луганськтепловозу» з числа вітчизняних компаній офіційний представник ФДМ О. Марченко 20 березня 2007 року заявляв, що найближчим часом проведення конкурсу з продажу цього підприємства не планується. Однак коли 23 березня представник «Марганецького ГЗК» спробував зареєструвати в канцелярії ФДМ письмовий запит про дату проведення конкурсу, його за допомогою наряду міліції вивели з будівлі ФДМ України й повідомили, що конкурс уже відбувся, а пакет акцій «Луганськтепловозу» проданий.

Також не зрозуміло, чому пакет акцій, який повинен коштувати не менше 400 мільйонів гривень, був проданий за 292,5 мільйона гривень. При цьому ФДМ не збентежив той факт, що «Дніпровагоншмаш» планував запропонувати за пакет акцій ВАТ «Луганськтепловоз» 500 мільйонів гривень, «Марганецький ГЗК» — 400 мільйонів гривень. Напевно, конкурентні щодо ціни заявки міг направити й SCM з Alstom. Ось і виходить, що до бюджету не надійшло, як мінімум, ще 200 мільйонів гривень. Експерти стверджують, що якби конкурс відбувся, то боротьба була б серйозною, внаслідок якої цифра в 500 мільйонів виявилася б смішною в порівнянні з тією сумою, яку б виклав переможець. Можна припустити, що це була не особиста ініціатива Валентини Семенюк... Валентина Петрівна, подібно партизану, «пустила під укіс» не лише весь процес приватизації, але й компанії, які хотіли брати участь у конкурсі. Оскільки Валентина Петрівна має вищу освіту, в СПУ її вважають мудрою жінкою і патріотом України, то надто складно повірити в те, що вона саботує інтереси та закони України на користь російського інвестора. Але факти говорять самі за себе.

25 червня 2007 року Господарський суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 30/163 де частково задовольнив позовні вимоги ВАТ «Дніпровагонмаш» до ФДМ України, ЗАТ «Керуюча компанія «Брянський машинобудівний завод», третім особам: ВАТ «Холдингова компанія «Луганськтепловоз», ТОВ «Центр- Реєстратор» і ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз». У тому числі: визнаний недійсним договір купівлі-продажу № КПП-509 пакету акцій ВАТ ХК «Луганськтепловоз», у кількості 166 583 258 штук простих іменних акцій, випущених у документальній формі, що становить 76% статутного фонду, укладений 23 березня 2007 року між Фондом держмайна України і ЗАТ «Керуюча компанія «Брянський машинобудівний завод». Суд зобов’язав ЗАТ «Керуюча компанія «Брянський машинобудівний завод» передати вказаний пакет акцій Фонду державного майна України».

Відповідно до статті 133 Закону України «Про державну програму приватизації», порядок повернення в держвласність об’єктів приватизації у випадку розриву або визнання недійсними договорів купівлі-продажу подібних об’єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.

А раніше, 18 січня 2001 року, Кабмін України ухвалив постанову № 32 (що діє на сьогодні), якою затвердив згаданий порядок повернення в держвласність об’єктів приватизації. У пункті четвертому цього порядку передбачено, що у випадку повернення в держвласність пакету акцій, випущених у документальній формі, — державний орган приватизації у двотижневий термін після отримання рішення суду готує й передає реєстродержателю документи, необхідні для внесення в реєстр власником акцій акціонерного товариства запису про перехід прав власності на цей пакет акцій, відповідно до «Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів».

Але ФДМ через невідомі причини направив в Арбітражний суд Брянської області Російській Федерації заяву про визнання й приведення у виконання рішення Господарського суду м. Києва. Жодних правових підстав для подібних дій ФДМ не мав. Арбітражний суд Брянської області РФ повернув заяву без розгляду. До сьогодні ФДМ України не робить ніяких кроків для його виконання. Таким чином, в діях і бездіяльності ФДМ України містяться ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України — умисне невиконання посадовою особою, яка обіймає особливо відповідальну посаду, рішення суду, що набрало законної чинності, чим наноситься збиток державним інтересам.

Поки між Верховною Радою, Секретаріатом Президента і Кабміном протистояння — цим уміло користується Семенюк- Самсоненко.