Чому Україна продовжує озброювати агресора?

Українська влада все ще обіцяє припинити військову співпрацю з Росією. «Виготовляти зброю, а потім цю зброю продавати країні, яка здійснює проти тебе інтервенцію і стріляє в тебе з цієї зброї, ми не будемо», — заявив прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Але при цьому, як повідомив віце-прем’єр Віталій Ярема, щодо продукції подвійного призначення певної позиції поки що немає. Він зазначив, що її до Росії продовжують активно постачати — наприклад, двигуни виробництва заводу «Мотор Січ», які ставлять як на військові, так і на цивільні гелікоптери. Чиновники побоюються, що різке припинення співпраці «зумовить закриття підприємств і безробіття». І це зрозуміло: експорт військової продукції до Росії становить значну частку всього експорту військової продукції України.

За великим рахунком, як таке озброєння Україна Росії і не продає — здебільшого йдеться про комплектуючі до бойової техніки. Що й дає змогу владі, яка чудово розуміє, які великі суми коштів це приносить до держбюджету, зберегти обличчя — посилаючись саме на подвійне призначення. Хоча не таємниця, що більшою мірою ті ж таки двигуни «Мотор Січі» потрібні саме для бойових гелікоптерів. НВКГ «Зоря-Машпроект» виготовляє продукцію і для цивільного, і для військового секторів. Але газові турбіни його виробництва Росія купує і конкретно для військових кораблів. Торік, наприклад, вона отримала дизельно-газотурбінну силову установку для фрегата «Адмірал Касатонов».

За бажання можна виправдати навіть обслуговування фахівцями «Конструкторського бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» ракети РС-36М УТТХ, яка є на озброєнні російських ракетних військ стратегічного призначення (дніпропетровське конструкторське бюро сконструювало її). Адже це — міжконтинентальна балістична ракета (до того ж найпотужніша у світі), і складно уявити, що б її використовували проти України. Не в’яжеться це також із бажанням РФ нібито захистити інтереси росіян на території сусідньої держави.

На думку директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентина Бадрака, державні підприємства все ж таки припинять співпрацю з Росією. «Це, напевно, зробить КБ «Південне», «Черкаський фотоприлад», який прилади для керування бронетехнікою виготовляє, та низка інших підприємств», — каже він. «Але тут потрібно чітко розрізняти державне і приватне. Чи є механізм заборони приватним компаніям продавати свою продукцію за кордон? Гадаю, вони продовжать відвантаження для РФ. Той же завод «Мотор Січ» і надалі продаватиме двигуни — гендиректор В’ячеслав Богуслаєв у розпал пристрастей озвучив серйозні плани щодо розширення співпраці з Росією. Продовжить співпрацювати і «Хартрон» (програмне і технічне забезпечення систем керування в галузі авіації і космосу та ін. — Ред.), який частково і так належить їй», — передбачає експерт. «Але сама номенклатура військових товарів, що їх постачають до Росії, не настільки велика — задіяно десятків зо два українських підприємств», — додає Бадрак.

Проте, як написав на своїй сторінці у Facebook керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук, окремі підприємства українського ОПК продовжують постачання продукції військового призначення до Росії. За оперативними даними групи «Інформаційний Опір», на користь російських замовників київський завод «Арсенал» продовжує виробляти голівки самонаведення «Маяк» до керованих ракет класу «повітря-повітря» Р-73, які потім постачаються в РФ. Цими ракетами, пише Тимчук, «оснащуються як бойові літаки, дуже поширені у ВПС Росії (МіГ-29, МіГ-31, Су-24, Су-27), так і новітні (МіГ-35, Су-35С), а також перспективні (ПАК ФА) зразки, що розробляються».

Водночас, експерти бачать і «обхідні» шляхи постачань українській продукції військового призначення до РФ. Наприклад, створивши спільні підприємства в інших країнах. Так, керівник білоруського аналітичного проекту BelarusSecurityBlog Андрій Поротников передбачає, що майданчиком, «де під українським контролем, з українських деталей і за українськими технологіями створюватиметься продукція з маркою Made in Belarus для подальшого постачання до Росії», може стати Білорусія. У всякому разі, Олександр Лукашенко має намір організувати там виробництво зброї. «Давайте спробуємо з українцями домовитися і разом попрацювати, аби не пропали інтелектуальні, інженерні центри, конструктори в Україні. Цей момент треба використовувати не лише для себе, а й для зовнішнього ринку і Російської Федерації», — президент країни.

Утім, поки що абсолютно не зрозуміло, що саме Лукашенко надумав виготовляти разом з Україною. Щоправда, торік ДК «Укроборонпром» і Державний ВПК Білорусії вже вели перемовини про можливу спільну діяльність (електроніка, виробництво боєприпасів, ударних систем тощо). Сама Білорусь постачає до РФ прицільні системи для броньованої техніки, навігаційно-пілотажні комплекси для літаків, комплекси високоточних вимірів, монітори для електронно-обчислювальних комплексів тощо. Раніше спільно з білоруською стороною українське ДП «ДержККБ «Луч» розробило протитанковий ракетний комплекс «Скіф». Але говорити про короткострокову перспективу в даному разі, ймовірно, не варто.

Власне, різко замінити ринок збуту на інший не вийде — це тривала і копітка робота для спецекспортерів і керівників підприємств. Віталій Ярема заявив, що український ОПК шукатиме заміну російському ринку збуту, зокрема — за рахунок східних країн. Але в цьому напрямі працювали й раніше, тим паче, що до цього змушувало скорочення асигнувань на оборонні потреби з боку держави. До того ж позитивні результати є, проте виробники при цьому не відмовлялися від російського ринку на користь якогось іншого. Тобто, це могло б стати не заміною, а додатковим ринком з додатковими ж прибутками.

Зазначимо, що українські виробники також залежні як від низки комплектуючих російського виробництва, так і від успіхів ОПК Росії на зовнішніх ринках. Один з прикладів: 2013 року миколаївське держпідприємство «Зоря-Машпроект» завершило виконання контракту на постачання силових установок для перших чотирьох ракетних катерів типу «Блискавка» для ВМС В’єтнаму. Будувалися ж катери проекту 12418 на верфі в місті Хошиміні за російською ліцензією. Близько року тому експерти громадської ради ВПК при уряді РФ у доповіді «Росія як імпортер озброєнь: виклики і можливості» зазначали, що традиційно є субпідрядниками російського ОПК чи потенційно зацікавлені у співпраці з Москвою не менш як 40 великих підприємств української «оборонки».

У російському уряді усвідомлюють залежність від українських постачальників.  Колись вже було підраховано, що на зосереджених у Росії більш ніж 80% потужностей ВПК колишнього СРСР без кооперації з Україною та іншими державами СНД можна виготовляти лише 17% існуючої номенклатури виробів військового призначення. А 20 березня глава комітету Ради Федерації з оборони й безпеки Віктор Озеров заявив, що Росія не має наміру розривати наявні зв’язки з Україною, пославшись на вказівку президента Володимира Путіна продовжувати взаємодію з українськими партнерами у військово-технічній сфері.

Нинішня криза російсько-українських відносин істотно відрізняється від попередніх, які вже не раз виникали — через анексію Криму і загрози війни з РФ. Але за сприятливого розвитку подій підприємства ОПК двох країн й надалі співпрацюватимуть. Хоч і продовжать болючий процес, розпочатий задовго до нинішнього протистояння, — процес звільнення від обопільної залежності. Навіть вже зроблені раніше російською стороною кроки вирішили це питання лише частково. Наприклад, на потужностях підприємства «Клімов» у Санкт-Петербурзі організували за участі «Мотор Січі» виробництво вертолітних двигунів ВК-2500. Але при тому, що там планують виготовляти не менш як 300 двигунів на рік, найближчим часом досягти таких показників не вдасться — за найближчий рік очікується лише 50 штук, потреби ж обчислюються сотнями на рік (до 2020 року — близько 3000 одиниць).