Чому українці втрачають імунітет від монополії

Роль кооперативів у цивілізованому розвитку сільських територій і самого аграрного сектора економіки країн світу, включаючи здобутки Царської Росії у минулому, є незаперечною, про що нагадують нам автори статті (День № 212, 20 листопада 2013 р.). Кооперативи у світі виконують роль буферу — з розвитком монополій бідні верстви населення могли їм протистояти у своїй сільськогосподарській діяльності тільки за умови, що вони будуть об’єднані у кооперативні структури. І оскільки здебільшого додана вартість створюється на наступних стадіях інтеграції — переробка, фасування, зберігання, транспортування і торгівля, — то участь фермерів у кооперативах, які їх охопили, забезпечують їм стабільно високі доходи і економічний розвиток. Держави сприяють розвитку саме фермерських кооперативів, включно з бюджетною допомогою, внаслідок чого вони є конкурентними в ринковому середовищі, де виникають потужні підприємства з приватним капіталом.

Чому у нас відсутні кооперативи? А ті, що функціонують, створено іноземними донорами в основному для організації збору молока від населення і є надзвичайно маленькими — жоден з них не заготовляє більше 2 т молока за добу. Чому було скасовано Державну цільову економічну програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року, яку приймали у 2009 р.? Відповідь буде неоднозначна. По-перше, складові елементи аграрної політики запроваджено в Україні у вигляді постанов Уряду, тоді як у розвинених країнах — законами. А як відомо, постанови зі зміною влади безболісно відміняються або ж ігноруються, й Україна з новою парадигмою і з новим вектором розвитку знову з нуля розпочала етап свого кооперативного забуття.

Але не тільки це головне. Сама історія реформування економіки методом проб і помилок внесла свої корективи. З початком реформування Україна розпочала швидкий розподіл земель на частки (паї) розміром 0,5-5 га з наступними декількома його прискореннями, що передбачено Указами Президента. Як відомо, кооперативи, як і розвиток будь-яких соціально-економічних процесів, у світі проходив еволюційно. За умови прискорення про кооперативи зовсім забули і згадали, коли вже було пізно в існуючому ринковому середовищі.

А середовище було несприятливим не тільки до 7 млн. власників земельних часток, а й до великотоварних сільськогосподарських підприємств, що якимось чином уціліли після всеохоплюючого чергового для України соціально-економічного експерименту. Із розпадом СРСР ми не тільки стали незалежними, але й залишилися з економікою, яка до цього була цілісною в іншому господарському просторі. Занепад промисловості та інших галузей супроводжувався безробіттям і, відповідно — безгрошів’ям населення. Від дня одержання незалежності перед сільським господарством стояла проблема не втратити існуючі ринки збуту і, по можливості — їх розширювати. Але в умовах безробіття ємність внутрішнього продовольчого ринку різко скоротилася. Одночасно ейфорія щодо незалежності від колишніх республік закінчилася ще й втратою російський ринків збуту.

Виникає питання: як буде розвиватися сільське господарство, якщо попит на сільськогосподарську продукцію скоротився у 3—5 разів? Відповіддю є навіть ліквідація значної частки великотоварних сільськогосподарських підприємств. Залишилися тільки та частина великих господарств, які могли забезпечити звужений в країні попит на продукти харчування. Сюди можна віднести ті підприємства, на чолі яких стояли талановиті керівники, та ті, що з керівниками, які перебували у «близьких» стосунках з чиновниками різних рангів. Чи могли в період суцільного знищення сільського господарства виникнути значно дрібніші (й на жаль, без кооперативів практично не ефективні) господарства, які десь візьмуть кошти і створять без допомоги держави кооперативи з використання техніки та збуту продукції? Відповідь також не оптимістична. Не будемо нагадувати, що багато великих підприємств в стані збитковості не втрачали надії стати з часом ефективними, що у цілому ще більш загострювало проблеми реалізації не затребуваного «базарним» ринком надлишку сільськогосподарської продукції.

При цьому знищення окремих галузей (наприклад, молочного скотарства, де поголів’я тварин скоротилося не менше, як у 10 разів) створило ситуацію дефіциту, наприклад, молочних продуктів, м’яса тощо. В цій ситуації ще могли виникнути кооперативи, але відсутність законів, які б цивілізовано регулювали аграрні питання, та байдужість (а швидше — дефіцит бюджету) держави поховали останні надії на розвиток кооперативів. І ще одна обставина, яка остаточно знищила надії на будь-яку організацію селянських підприємств зі своїми земельними паями, — поява на аграрному небосхилі бізнес-структур з інших сфер діяльності. І тут нагадаємо, що теоретики-розробники мети реформування — зробити щасливими всіх селян із земельними паями, забули, що досягнення цього майбутнього потребує розробки безлічі дослідницьких сценаріїв, їхніх порівнянь й оцінки, варіантів узгодження інтересів учасників ринку, розробки нових законів у доповнення до існуючих (або їх зміни) і системи контролю за всіма процесами тощо. За умови, що нічого не було зроблено щодо управління, планування, аналізу і контролю за розвитком прийнятого сценарію організації селянських господарств разом з кооперативами, окрім оспівування крилатого «почуття власника», то бізнес-структури спокійно зайняли рукотворну нішу в економіці — аграрний сектор. За технічного прогресу і спеціалізації лише на вирощуванні екстенсивних сільськогосподарських культур практично без затрат праці, як гриби виникали величезні і небачені в цьому столітті латифундії. І скільки б разів ООН не оголошувало Міжнародних років кооперативів, і скільки б з високих трибун не говорилося про створення і підтримку кооперативів — вони не будуть функціонувати в Україні, якщо не будуть виконуватися прийняті закони і не будуть прийматися ті, які вирішать перспективи щодо розвитку сотні латифундій (і їх нестримного поглинання відносно менших господарств) і розвитку мільйонів селянських господарств разом з кооперативами.

І насамкінець, нагадаємо, що теорію кооперативного руху О.В. Чаянова, його методику щодо визначення оптимальних розмірів індивідуальних фермерських господарств удосконалили колектив науковців того часу — Лященко П.І., Дитяткін Ф.Т., Серебряков О.Е. та Петров І.Ф. Вони вперше у Радянському Союзі (1929 р.) розробили методику визначення розмірів групового оптимуму певної сукупності окремих селянських господарств (проектування селищного розселення). За їх методикою вирішуються не тільки питання найбільш дешевого виробництва сільськогосподарських продуктів, їхньї подальшої переробки та збуту, а й велике коло питань обслуговування населення селищ у соціально культурному відношенні, а також цілий ряд моментів, що визначають перспективи соціально-економічної реконструкції господарства (кооперування, індустріалізація тощо). В загальному підсумку на основі розгляду землеустрою кожного селища з 3-х точок зору: 1) як земельно-господарська одиниця; 2) як елемент шкільного гнізда і 3) як елемент гнізда індустріально-кооперативного, з перспективами на подальше усуспільнення було визначено ряд важливих параметрів сільських територій: оптимальних розмірів земельних відводів (селищні відводи), їх раціонального розташування і комбінування у кооперативні структури, проектів будівництва шкіл, переробних підприємств тощо. На жаль, методику цих авторів було заборонено для використання у ті далекі часи. І ще більший жаль, що з нею не зналися автори прискорення сучасної аграрної реформи. Таке буває в недорозвинених суспільствах, коли відсутня будь-яка відповідальність за будь-які поради, навіть якщо вони завдали країні невиправної шкоди. І замість розселення і розвитку сіл на кшталт європейського з розбудовою соціально-економічної інфраструктури, ми опинилися в зачарованому колі: «маємо те, що маємо» (соціальну пустелю).