Чи побачить «Україна» сім футів під кілем?
Доля ракетного крейсера «Україна» чим далі, тим більше нагадує телевізійний серіал. У ньому безліч героїв, боротьба хорошого з кращим, нескінченні повороти сюжету тощо. Єдине, що відрізняє вітчизняне документальне «мило» від його художніх аналогів, — слабкі перспективи щасливого фіналу.
Згідно з процитованою інформагентствами заявою заступника міністра оборони Олександра Олійника, зробленою на початку березня, «крейсер за своїми тактико-технічними характеристиками й озброєнням, яке він повинен нести, не може входити до українських Військово-морських сил».
«І ХОЧЕТЬСЯ, І КОЛЕТЬСЯ»
…А як гарно все починалося! Світанок незалежності, власний диво-корабель, похрещений «вбивцею авіаносців», який ось- ось почне, на славу держави, борознити простори морів і океанів. У 1993 році, з ініціативи тогочасного міністра оборони України Олександра Кузьмука, уряд зважився на добудування крейсера з подальшою його передачею Військово-морським силам…
Але почався другий десяток років, а диво суднобудування так і не покинуло акваторій рідного заводу. І якщо стало воно «вбивцею», то хіба що бюджетних коштів і крихких надій на велич вітчизняного флоту.
У 1996 році добудування крейсера затихло в зв’язку з відсутністю фінансування. Через два роки, незадовго до президентських виборів, гроші знайшлися, і життя на корабель повернулося. У присутності Президента України підняли прапор, а на палубу крейсера нарешті ступила нога українського військового моряка — в «України» з’явився екіпаж. Десь далеко почала жевріти надія виходу майбутнього флагмана української ВМС у перше самостійне плавання.
Як водиться, після виборів усе пішло не так. Добудування знову припинилося, а бюджет заводу почав приростати боргами Міноборони. І через пару років, із вуст прем’єра України, земляка миколаївських корабелів Анатолія Кінаха, вперше вилетіло слово «утилізація». Воно прозвучало в тому значенні, що вже її, трикляту, ніяк допустити не можна. Але саме тоді на флагманській долі крейсера остаточно поставили жирний хрест. З 2002 року отримали актуальність два варіанти розвитку подій: продати або поламати.
Продаж з усіх сторін переважав, і крейсер вирішили довести до пуття. Хоча утилізацію комісії Міноборони, які відвідували завод, із рахунків скидати не поспішали. Тим більше, що досвід перетворення бойової техніки на прах протягом останнього десятиріччя назбирався. Наприкінці минулого року навіть планували розформувати екіпажі. Але оскільки остаточного рішення так і не прийняли, ситуація традиційно «зависла». Хіба що екіпаж, і донині далекий від планової півтисячі, «усох» до семи моряків на чолі зі старлеєм.
На початку цього року громаддя боргів Міноборони перед заводом погасили. А в держбюджеті визначили кошти на передпродажну підготовку крейсера, готовність якого на сьогодні становить 96%.
Але одразу після цього почали нагромаджуватися нові борги. Вони вже перевалили за мільйон гривень — приблизно стільки ж становить заборгованість працівникам заводу із зарплати.
«ЩО РОБИТИ?»
З усіх робіт на кораблі найпомітнішими сьогодні залишаються ті, що спрямовані на елементарну підтримку об’єкта в життєздатному вигляді: провертають головні двигуни, обслуговують електронні системи, підтримують постійну температуру. Без цього крейсер за короткий час може опинитися в стані, що передбачає вже єдиний вихід: різання на металобрухт.
Валерій Гуськов, головний інженер ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара»:
— Треба ж вирішувати долю крейсера! Є варіант — порізати на металобрухт. Особливого розуму для цього не треба. Ріж… Тільки бажано — не на нашому заводі. Для того, хто будував, різати — блюзнірство. Ось у «чорноморців» на «Варяг» рука не піднялася, незважаючи на жодні гроші!
Багато надій покладали на переговори гендиректора заводу Валерія Агафонова з «верхами» з Міноборони. Очікувалося стільки, що навіть інтерв’ю ніхто із заводських начальників не хотів давати, — щоб не злякати крихкий успіх.
Але після повернення з Києва в середині червня Валерій Олексійович був лаконічний і суровий у висвітленні деталей:
— Щодо крейсера все ясно і зрозуміло. Ми до нього не маємо жодного стосунку. Він у нас просто стоїть. Він — не наша власність. Питання (щодо боргів МО. — Авт. ) вирішене. З міністром оборони зустрічайтеся, з главком Військово-морських сил паном Князем. Це їхнє стоїть… майно, хай вони з ним розбираються, як хочуть.
Через місяць, в одному з новинних сюжетів обласного телебачення, гендиректор уже розповідав про речі позитивніші. Про те, що його крик душі у вигляді телеграми ліг на стіл Віктора Януковича. І не без допомоги прем’єр-міністра з Міноборони прийшло все-таки повідомлення, що всі документи, необхідні для оформлення розрахунків за утримання корабля, підготовлені.
«ПОЛОВЕЦЬКІ ТАНЦІ»
Оцінка нинішнім главком ВМС контр-адміралом Ігорем Князем можливостей і перспектив плавзасобів, які отримали ВМС України після розвалу СРСР, досить песимістична. На святкуванні 11-ї річниці ВМС України кавалер ордена преподобного Іллі Муромця заявив про підготовку пропозицій щодо виведення зі складу ВМС кораблів і допоміжних суден, на ремонт яких необхідні великі капіталовкладення — тих, що були закладені згідно з кораблебудівною програмою колишнього Радянського Союзу. «Необхідно розуміти, що це — кораблі застарілі фізично та морально. Частина з них може бути застосована у Військово-морських силах України, частина, очевидно, не знайде застосування» («Російське суднобудування» від 05.08.03 р.).
Судячи з останнього висловлювання Князя, керівництво ВМСУ вважає, що майбутнє українського флоту — за кораблями скромніших розмірів і завдань. Такими, як корвет «Тернопіль», добряче пропіарений у національній пресі. Напевно, не випадково саме з ним ділить «Україна» $3,7 млн., виділених для доведення до кондиції плавучого «довгобуду».
Не вдалося прояснити перспективи «України» й із допомогою народного депутата, члена комітету Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони Олександра Кузьмука. Будучи кандидатом до парламенту, він просив у Президента України сприяння в завершенні будівництва крейсера. І навіть зазначав, що свою можливу роботу в парламенті будуватиме на сприянні вирішенню цього питання. А тепер помічники Кузьмука повідомили, що внаслідок великої зайнятості він не має жодної можливості викроїти хвилину, щоб висвітити ситуацію з «цього питання». Залишається заочно вірити, що помисли й сподівання Олександра Івановича в більшій своїй частині — саме про багатостраждальну «Україну».
«ПРОДАМ НЕДОРОГО»
Отже, як не крути, суть одна: «Україна» Україні не потрібна.
Ідей позбутися дорогого тягаря кілька. Найпростіша — порубати до біса. Що, в принципі, собі на збиток — 40 мільйонів гривень прибутку за 70 мільйонів витрат — та хто це рахує, коли остогидла залізяка всім мозолить очі?..
Ідея друга — продати. Кількість країн, які здатні на дорогу покупку (ймовірна ціна, залежно від знання реальної вартості та простого людського бажання заробити, коливається від півмільйона до мільярда доларів), обмежена.
Росія, ймовірно, «потягнути» цей проект не в силах. А далі? Залишаються Індія або Китай. Продати першій практично неможливо, оскільки Пакистан буде не в захваті. Китаю? Хіба що за цінами прогулянкового катера, оскільки російське озброєння в такому випадку — геть. Крім того, чи допустять подібну операцію США з їхнім особливим ставленням до стрімко зростаючого рівня китайських збройних сил?
Що стосується можливості доведення крейсера «до кондиції», то чотири мільйони доларів, щоб вивести його на хід без повного комплексу озброєння, та близько 25 мільйонів на доозброєння — розвіюють усі ілюзії...
«КАК ВЫ ЯХТУ НАЗОВЕТЕ…»
Пісенька з популярного мультфільму цілком може претендувати на корабельний гімн. Крейсер, названий із самого початку «Комсомольцем» (можна пригадати про затонулу в 1989 році тезку- субмарину), наступного року після закладки був перейменований на «Адмірала Лобова». Славний адмірал по-геройськи загинув в авіакатастрофі з усім своїм штабом. А далі на ракетоносець — із перетворенням на «Україну», — поклали нелегку, і, як вийшло, непосильну ношу: уособлення військово-морської державної потужності. Навіть палуба його виявилася нефартовою! Мало не кожен прем’єр чи міністр оборони, що підіймалися на неї та виголошували зобов’язання здати корабель в експлуатацію, через короткий час вирушали у відставку.
І тепер крейсер, «прикрашений» численними іржавими патьоками, сумовито протирає борти об заводський причал, очевидно, викликаючи в осіб, зобов’язаних внаслідок свого службового становища займатися його долею, лише роздратування. І таємну надію на те, що коли-небудь ця важка спадщина проклятого минулого ненавмисно випарується, як «Летючий Голландець», не залишивши після себе жодних матеріальних слідів, крім пісень і легенд…
ДОВІДКА
Ракетний крейсер проекту 1164.1 «Україна» (до 23 березня 1985 року — «Комсомолець»; до 17 грудня 1993 року — «Адмірал флоту Лобов»).
9 червня 1980 року зарахований до списків кораблів ВМФ і 29 серпня 1984 року закладений на заводі імені 61 комунара в Миколаєві (заводський № 2011). Спущений на воду 11 серпня 1990 року. 18 березня 1993 року при 75% готовності знятий із будівництва, виключений зі складу ВМФ Російської Федерації й 1 жовтня 1993 року розформований. Згодом перейшов у власність ВМС України.
Водотоннажність: повна 11 300 т., стандартна 9 500 т.; довжина — 187 м, ширина — 20,8 м. Швидкість ходу: максимальна 32.5 вуз., економічна 18 вуз. Дальність плавання економічним ходом — 8070 миль.
Озброєння (проектне): 16x1 ПУ ПКРК «Базальт» (16 ракет), 8х1 ПУ ЗРК «Форт» (64 ракети), 2x2 ПУ ЗРК «Оса» (40 ракет), 1х2 130 мм А-218 і 6x6 30-мм АК-630 знарядь, 2x5 533-мм ТА, 2х12 РБУ-6000 (144 РГБ- 60), 1 вертоліт Ка-25ц. Екіпаж 510 осіб.
Позиція уряду. На прохання «Дня» позицію уряду щодо крейсера «Україна» виклав Віталій Лук’яненко — радник першого віце-прем’єра і міністра фінансів України Миколи Азарова. З його слів, в бюджеті 2004 року виділено 20 мільйонів гривень, а після його корекції додано ще 10 мільйонів на цього корабля та корвета «Тернопіль». Для вирішення подальшої долі крейсера «Україна», повідомив Лук’яненко, «створено комісію, у якій першим виконавцем визначено Міноборони, і саме вона має вирішити долю — спочатку треба однозначно визначитися з використанням цього судна, а виходячи з цього фінансувати варіанти добудови. Якщо крейсер потрібен Збройним Силам України і є кошти на його утримання, зазначив радник першого віце-прем’єра, то це повна добудова. Якщо добудовувати на продаж — це рівень передпродажної добудови. Але в будь-якому разі це має визначати комісія. Щодо «Тернополя», то там усе зрозуміло, говорить Лук’яненко, адже корвет, на його думку, можна застосувати у Військово-морських силах, тим більше, що він істотно збільшує ударну міць угруповання...
Позицiя Мiнiстерства оборони. Прес-секретар міністра оборони полковник В’ячеслав Болотнюк сказав «Дню» з цього питання таке: «Багато урядів намагалися вирішити долю цього корабля. Один уряд хотів його добудувати. Інший, навпаки, — не хотів цього робити. Третій ухвалював рішення «порізати». Отже, це питання сьогодні за урядом. Це питання держави, а не Міністерства оборони. Факт той, що на сьогодні долю крейсера «Україна» остаточно не вирішено. Це питання до урядових чиновників вищого розряду».
