Держзакупівлю — на контроль?

Попри вельми поширену, в тому числі й у виступах перших осіб держави, тезу про громадянське суспільство та контроль із його боку за роботою або бездіяльністю державних структур, на практиці громадських контролерів у нас, як правило, не сприймають. І тим паче, коли йдеться про державні закупівлі. Не встиг нещодавно заснований союз громадських організацій «Тендерна палата України» висунути перше офіційне обвинувачення — заявити, що Національна бібліотека імені Вернадського минулого року використала зайві 4 млрд. бюджетних грошей і безпідставно списала матеріальні цінності, як із Мінекономіки почувся суворий окрик.

Уже наступного дня департамент координації держзакупівель цього відомства зібрав прес-конференцію. І, як кажуть, уже в перших рядках прозвучала заява директора департаменту Світлани Нєжнової про те, що Тендерна палата отримала небачені досі преференції в частині розгляду скарг учасників торгів і фактично безконтрольної підготовки висновків за можливостями застосування процедури закупівель у одного учасника та проведення торгів iз обмеженою участю, що раніше належало тільки до адміністративних функцій чиновників.

Але, звісна річ, офіційні мотиви для цього обурення були зовсім іншими. За словами Нєжнової, інші громадські організації, які, безумовно, також мають право контролювати держзакупівлі, не маючи таких преференцій, просто не можуть працювати на рівних із Тендерною палатою. Такої дискримінації Мінекономіки, безперечно, допустити не може.

Не менше обурення Мінекономіки викликає положення, що зобов'язує розміщувати масиви інформації про проведення процедур держзакупівель хоч на одному інтернет-сайті, що відповідає спеціальним (без уточнення. — Авт.) умовам. Це твердження, на перший погляд, спрямоване проти свободи отримання інформації, насправді породжене турботою про учасників торгів, на плечі яких ляже необхідність платити необмеженій кількості сайтів за розміщення інформації. Мінекономіки виходить із суто формальних міркувань і стверджує, що ці спеціальні умови можуть призвести до монополізації інформації про сферу держзакупівель. Але його пропозицію у ще більшій мірі можна розглядати як прагнення отримати монопольні преференції — замість численних сайтів пропонується один — належний Мінекономіки, на якому й розміщуватимуть усі оголошення.

Утім, про свої плани у сфері вдосконалення держзакупівель представники Мінекономіки можуть говорити довго, натхненно, однак не дуже конкретно. До винятків, щоправда, можна записати розпочаті з учорашнього дня перевірки (спільно з прокуратурою, СБУ та КРУ) виконання замовниками закону про закупівлі, а також анонімне анкетування про те, що заважає ефективно брати участь у тендерах. Теорії та методології при цьому більше ніж досить. А ось про контроль, наприклад, за закупівлями до Держрезерву — ані слова. Але на відповідне запитання журналістів Нєжнова відповіла, що цим Мінекономіки не займається. Як же тут обійдешся без Тендерної палати та її преференцій?