До дружби — через розподіл майна

Подібна робота ускладнюється тим, що досі не вироблено єдиної нормативної бази й часто складно вирішити питання про приватизацію об’єкта, який розміщений на території іншої держави.

Значна частина майнових претензій пред’являється до України. І це зрозуміло — за колишніх часів вона вважалася здравницею всесоюзного значення й багато республік вкладали великі кошти в будівництво на її Чорноморському узбережжі санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку. Цілком природне їхнє бажання залишитися власниками цих об’єктів. У нашій країні розв’язанням подібних проблем займається Департамент міждержавних форм власності Фонду державного майна України. Результатом його зусиль стало підписання угод про взаємне визнання та врегулювання прав власності з 4 республіками: з Росією і Білоруссю вони вже ратифіковані, а з Молдовою та Грузією перебувають у стадії ратифікації. Найуспішніше процес визнання прав власності йде з Білоруссю. «У першому півріччі 1999 року ми сподіваємося завершити розгляд усіх майнових претензій Республіки Білорусь до України», — заявив директор Департаменту міждержавних форм власності ФДМ Олександр Бобровников.

За його словами, білоруська сторона спочатку висунула претензії на 35 об’єктів, розташованих на території нашої країни. Однак після уважного спільного вивчення питання претензії на 10 об’єктів було знято. До речі, об’єктами в цьому випадку називаються як великі санаторії, так і скромні дерев’яні будиночки.

1998 року було визнано право власності Білорусі на найзначніший об’єкт, розташований на території нашої країни, — санаторій «Білорусь». Він, до речі, завжди був у віданні 4-го управління БРСР і будувався за їхній рахунок. Україна визнала також майнові права Білорусі на пайову участь (понад 70%) у базі відпочинку «Золоті піски» (Генічеськ) і на 4 щебеневих заводи. При цьому українська сторона залишилася не без виграшу — урегулювання майнового питання дозволило розпочати такий важливий процес, як інвестування коштів у ці об’єкти. Податки ж від розширення економічної діяльності цих об’єктів ідуть у скарбницю України.

А ось на території Білорусі знаходиться тільки один наш об’єкт, на який їхня сторона давно визнала право власності України.

Процес з’ясування майнових відносин із Російською Федерацією виглядає не таким безхмарним. Він затягнувся з причин як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. І все ж є підстави сподіватися, що цього року почнеться активне визнання прав власності або зняття майнових претензій сторін. За деякими пунктами спільну мову було знайдено вже 1998 року. Одним із досягнень ФДМ стало підписання угоди з урядом Росії про функціонування й забезпечення діяльності дипломатичних установ. Досягти цієї угоди було непросто. Якщо українське посольство в Москві розміщене в хорошому місці й на достатніх площах, то представникам російської дипломатії було явно тісно. Українській стороні довелося побудувати додатково консульську будівлю (700 кв. м). Крім того, Росія стала власником свого посольства на території України. Як Росія компенсуватиме ці додаткові витрати ($2 млн.) — остаточно не вирішено. Швидше за все, їх зарахують до витрат на утримання наших будівель у Москві. До того ж, у російській столиці планується відкриття українського культурного центру.

Близьке до завершення й питання про ратифікацію такої ж угоди з Молдовою. Однак його вирішення тісно пов’язане з процесом делімітації державного кордону. Наприклад, є залізничні станції, де депо розміщене на території Молдови, а вокзал — на українській стороні. Подібні казуси є й на ділянках автомобільних доріг. Тому зараз проробляється питання передачі тих чи інших ділянок в оренду.

Є всі підстави вважати, що цього року Верховна Рада ратифікує також угоду про вирішення майнових претензій із Грузією. До речі, грузинська сторона відповідну угоду вже ратифікувала.