Довгоочікуваний заявочний принцип

Чим бідніше країна, тим настирливіше вона прагне врегулювати все, що стосується бізнесу. Ці слова можна з повною відповідальністю застосувати й до України. За словами менеджера Програми партнерства з розвитку приватного сектора Міжнародної фінансової корпорації Тетяни Лозанської, «практика видачі дозволів в Україні не лише далека від європейської, але й дозвільні процедури в Україні складніші, триваліші й дорожчі, ніж у Грузії, Узбекистані чи Таджикистані». Якщо у нас треба отримувати 1200 дозволів, то в Грузії їх лише 52. При цьому в Україні є навіть дозвіл, обов’язковий для всіх підприємців, яким би бізнесом вони не займалися, — висновок органів пожежної безпеки, чого немає навіть у Білорусі (вона одна випереджає Україну за кількістю рамкових обмежень для бізнесу).

Звичайно, така ситуація не може тішити бізнес. Мало того, що підприємець у середньому має витратити на оформлення всіх цих документів 81 робочий день і заплатити за це $202 , то ще ніхто не може гарантувати, що всі папірці взагалі підпишуть, не говорячи про те, чи їх отримають вчасно. Згідно зі щорічним дослідженням МФК «Бізнес- середовище в Україні-2005», минулого року 43% підприємств отримували дозволи, причому третина з них отримала понад чотири таких документа. Найчастіше вони зверталися в органи пожежного нагляду, до санітарно-епідеміологічних служб і охорони праці. Однак 90% найпоширеніших дозволів були тимчасовими, тому що перевіряючі органи скрізь знаходили якусь невідповідність нормам. Однак відмови отримали лише 2% підприємств. Тому 64%, що отримували дозволи вважали подібні процедури надто складними, а кожне третє підприємство було вимушене вдатися до хабарів.

Звичайно, про жодну боротьбу з корупцією за таких правил дозвільної системи говорити не доводиться. Однак варто зазначити, що перший крок у бік врегулювання цього безладу державою зроблено — шостого вересня ухвалено Закон «Про дозвільну систему в сфері господарського управління», який набере чинності з початку майбутнього року. Із 1200 дозволів залишається лише 100, причому всі вони визначатимуться законами, а не різними постановами чи указами. Закони регулюватимуть порядок видачі дозволів, їхню вартість і термін дії. Новинкою для нашої держави стане заявочний принцип — більшості підприємств не потрібно отримувати дозвіл, а досить повідомляти органи влади про виконання відповідних вимог. Орендарям приміщень відтепер не треба звертатися до пожежників, якщо такий дозвіл уже є у господаря будівлі.

Але незважаючи на всі «плюси» нового закону, за словами керівника проекту МФК «Розвиток підприємництва в Україні» Андрія Гуревича, він ще потребує імплементації. Насамперед у такій процедурі має застосовуватись декларативний принцип. Щоб відповідні органи могли йому слідувати, вони мають розбити всіх підприємців на групи ризику для громадської безпеки. У Європі, де подібний принцип працює вже багато років, лише 10% всіх підприємств визнаються небезпечними й потребують отримання дозволів. В Україні ж подібним розподілом ще ніхто не займався. Були певні постанови ще часів СРСР, які вже абсолютно застаріли. За словами Гуревича, їх потрібно відмінити й запровадити нові, причому такі, щоб до групи безризикових підприємств можна було віднести не менше ніж 90% від загальної кількості. З них деякі (умовно небезпечні) надаватимуть декларації про благополучність, а інші зможуть уникнути навіть цієї формальності. Експерт радить визначити декларативний принцип не тільки в одному, загальному, законі, але й у спеціальних законах, що регулюють пожежну безпеку, санітарно-епідеміологічну благополучність і т.ін.

Разом із тим добрі наміри й поради в цьому питанні вже сьогодні наштовхуються на опір з боку органів, що видають дозволи. Так, пожежна служба вважає більшість підприємств «вибухопожежонебезпечними» й погоджується на декларативний принцип лише за наявності страховки від збитків третім особам. Санепідстанції пішли ще далі: замість декларації про готовність працювати, підприємствам доведеться додати до старого переліку висновків декларацію про стан своїх засобів виробництва й харчових продуктів. Отже ніхто сьогодні не може пообіцяти, що з Нового року створювати підприємства буде легше. За словами Гуревича, для українських чиновників і досі головним є не законодавство, а розпорядження начальства. Відповідних розпоряджень не було, отже, немає поки й спрощення правил.

Крім декларативного принципу й розподілу на групи ризику, якими мають займатися спеціальні органи, потурбуватися про благо підприємців мають і органи місцевого самоврядування. Їхнє завдання — запровадити в свій штатний розклад посаду адміністратора, який займатиметься роз’ясненням спірних моментів і захищатиме підприємців від своїх колег по бюрократії. Новатором у цій сфері вже готується стати Київ, який розробив одноденну схему отримання дозволу на торгівлю. Але все це поки лише на папері. Як відзначив член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів Віктор Гербеда, поки все законодавство не буде реформовано під сучасні ринкові норми, нічого суттєво цей закон не змінить, тому що жоден держорган, створений ще при Союзі, не реформуватиме сам себе, поки його законодавчо не примусять це робити. Тим більше, що основною бідою підприємців є не побори, а зайва зарегульованість ринків. А чиновники, звикнувши до свого становища батьків нації, так просто від цього не відмовляться. Це підтвердив і заступник голови Київської міськадміністрації Микола Георгієвський. На його думку, чиновники в рамках одного закону не відмовляться від своїх функцій. Він також досить скептично відгукнувся про інститут адміністраторів, за появу якого ратує МФК, зазначивши, що поки ця посада не з’явиться в штатному розкладі й на неї не виділять певні асигнування, ніхто не сприйматиме її серйозно, а значить, реальної користі від таких опікунів бізнесу поки чекати не доводиться.