Два протилежні бачення майбутнього Америки
Нещодавно я дізнався щось цікаве: американські економісти у сфері міжнародних фінансів і макроекономісти, орієнтовані на внутрішній ринок, дотримуються дуже різних, навіть протилежних поглядів на можливі наслідки величезного дефіциту поточного платіжного балансу Америки. Перші кажуть про можливості фінансової кризи з подальшим болючим і, ймовірно, тривалим економічним спадом у США. Останні ж, навпаки, вбачають у неминучому падінні курсу долара можливість прискорити економічне зростання.
Вони дивляться на ситуацію приблизно так: коли-небудь у майбутньому центральні банки інших країн припинять закуповувати величезні кількості деномінованих у доларах цінних паперів для того, щоб підтримати курс долара. І коли вони припинять свої великі програми закупівель доларів, вартість долара впаде — і впаде значно.
Але, згідно із цим поглядом, у міру зниження курсу долара експортна продукція США стане більш привабливою для іноземців, що призведе до зростання зайнятості в Америці та перерозподілу робочої сили в процвітаючий експортний сектор. Це буде подібне до того, що сталося у Великій Британії, коли вона відмовилася від штучної підтримки валютного курсу й допустила пониження курсу фунта відносно німецької марки, або що сталося в США наприкінці 1980-х років, коли курс долара знизився відносно британського фунта, німецької марки й, головне, японської єни.
Економісти у сфері міжнародних фінансів бачать майбутнє в більш похмурому світлі. Вони вважають, що припинення великих закупівель долара центральними банками призведе не лише до зниження курсу долара, а й до різкого стрибка довгострокових ставок відсотка в США, що призведе до негайного скорочення споживчих витрат і значного зменшення інвестиційних витрат протягом короткого періоду часу.
Варто зазначити, що вони згодні з тим, що падіння курсу долара благотворно позначиться на розвитку американської експортної продукції, але падіння попиту буде таким, що зростання обсягів експорту почнеться тільки через рік або два після скорочення споживчого попиту та інвестиційних витрат. 8—10 мільйонам людей, зайнятих сьогодні у сфері послуг і будівництва, доведеться перейти в експортний сектор і галузі, що займаються виробництвом товарів, конкуруючих з іноземними, що означає зростання структурного безробіття.
Більш того, може мати місце фінансова паніка: великим фінансовим установам з короткостроковими платіжними зобов’язаннями та довгостроковими активами буде важко пережити істотне підвищення довгострокових доларових ставок відсотка. Це може викликати фінансовий стрес і банкрутство так само легко, як банківські активи у місцевій валюті й доларові зобов’язання викликали стрес і банкрутства під час мексиканської та східно-азійської кризи 1990-х років і аргентинської кризи поточного десятиліття.
Орієнтовані на внутрішній ринок макроекономісти відповідають, що такий сценарій являє собою приклад некомпетентної кредитногрошової політики. Чому Федеральний Резерв має допустити різке підвищення довгострокових ставок відсотка лише тому, що інші центральні банки припинили свої програми закупівлі доларів? Хіба Федеральний Резерв не повинен втрутитися й замінити їх власними закупівлями довгострокових казначейських зобов’язань США, утримуючи таким чином ставки відсотка на рівні, що сприяє повній зайнятості?
На це економісти у сфері міжнародних фінансів відповідають, що Федеральний Резерв не має таких можливостей. На їхню думку, будучи змушеним вибирати між повною зайнятістю та стабільністю цін, Федеральний Резерв віддасть перевагу стабільності цін, оскільки його інституційна пам’ять про страшну інфляцію 1970-х років досі дуже сильна. Отже, оскільки падіння курсу долара призводить до зростання цін на імпорт і, таким чином, діє як негативний шок для аспекту пропозиції в економіці, Федеральному Резерву доведеться підвищити, а не знизити ставки відсотка й продавати, а не купувати облігації.
Серйозні економісти, яких я дуже поважаю, займають протилежні позиції в цій суперечці. Я недостатньо мудрий для того, щоб сказати, хто з них правий, але знаю точно, в чию правоту мені хотілося б вірити.
Дж. Бредфорд ДЕЛОНГ — професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі та заступник міністра фінансів США в адміністрації президента Клінтона.
