Економічна криза в Україні: епізод перший. Що далі?
Експерти значно розходяться в оцінках ситуації та оптимістичності прогнозів...
Осінь 2008 року, мабуть, назавжди запам’ятається як період першої хвилі світової економічної кризи... Проте у вересні в Україні ще були розмови, що, мовляв, то в США — криза, а ми ще замалі в економічному плані й надто далеко від Америки, щоб відчути щось подібне. Тепер же новини зі світових фондових ринків, повідомлення про зупинення виробництв, банкрутство підприємств і цілих країн, а також прогнози різноманітних економічних експертів стосовно курсу валют чи термінів кризи стали для аудиторії українських ЗМІ таким же звичним і повсякденним явищем, як плітки про зірок світового шоу-бізнесу для таблоїдів.
Українці вже звикли, що в країні, як і у світі в цілому, криза. Тим паче, що їм про це щодня нагадують не лише деякі нардепи — «експерти з популізму», а й перші особи держави... Але от проблема: запитань, як завжди, залишається більше, аніж відповідей. У даному випадку диспропорція вражаюча й очевидна. Зокрема, яка стадія даної кризи наразі в нашій країні? Чи докотився вже найгучніший «грім» світової економічної кризи до наших кордонів, чи в полі нашого зору була лише її «блискавка»?
Ситуація з визначенням цих положень ускладнюється чинниками внутрішніх економічних проблем, котрі далеко не завжди пов’язані зі світовими. Так, багато експертів ще влітку попереджали про можливий спад у вітчизняній промисловості... Та й відсутність економічних реформ в Україні відверто чекала на те, щоб якось проявитися. Тож є чимало чинників, які негативно вплинули на вітчизняну економіку та які можна сміливо приписати самій Україні. А тут ще, за збігом обставин, і світова криза нагрянула...
Тобто, як модно нині говорити, економічна криза в Україні — це внутрішня криза, помножена на зовнішню. Хоча з термінами та наслідками світової кризи навіть керівники «Великої двадцятки» достеменно й однозначно не визначилися. Тож на що конкретно множити, невідомо... А якщо цей зовнішній множник із часом виявиться значно серйознішим та масштабнішим за внутрішній?
На жаль, вітчизняні економічні експерти не прогнозують нічого хорошого з приводу цього питання... «Зовнішні проблеми, на жаль, ще битимуть нас набагато сильніше, ніж внутрішні... Зовнішню складову кризи недооцінено», — упевнений президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий.
Чи можна врятуватися, хоч якось мінімізувати наслідки? Принаймні треба було б спробувати, упевнені спеціалісти. За словами Ланового, у нових світових економічних умовах прерогативою для України має стати інвестиційний клімат... «Інвестиційний клімат — насамперед! Треба бути інвестиційно конкурентоспроможними», — говорить експерт. З його слів, якщо цього не зрозуміти, тоді Україні просто нема чого робити в глобалізованій економіці нового зразка...
У тому, що економіка буде нового зразка, в експертів сумнівів немає. Так, президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв нинішню світову економічну кризу вже охрестив «трансформаційною». «Ми маємо справу з нестандартною кризою. Її навряд чи можна порівнювати з кризою перевиробництва. Це трансформаційна криза! Світ капіталізму вже переживав такі моменти, але не подібного масштабу. Проте трансформаційна криза не є якимось катастрофічним некерованим перебігом подій. Це той момент, коли «муки очікування» проходять, — розповідає експерт, деталізуючи: — Це політико-економічна криза, інституційна, криза міжнародного права, геополітична, цивілізаційна криза тощо. Ми переходимо в нову унікальну епоху, яка згодом почне формуватися».
За прогнозами Єрмолаєва, вітчизняна економіка, скоріш за все, пройде кількарічну рецесію, тобто падіння виробництва. Жертвою ж цих глобальних перебудов будуть застарілі індустрії. І ми, звичайно, з часом могли б відвойовувати старі позиції на світових ринках. «От тільки тих ринків може вже й не бути. Буде попит лише на високотехнологічне... Тож для нас сьогодні завданням номер один має бути модернізація старих індустрій», — попереджає експерт. На його думку, в цьому плані кілька наступних років будуть дуже складними, а 2009-й, тобто наступний, — найскладніший...
Ще песимістичніший у прогнозах керівник групи аналітики та прогнозу Центру стратегічних ініціатив Володимир Стус: «Активна фаза кризи настане до 2015 року. А до цього буде відбуватися розкачка за всіма напрямками: була іпотечна криза, банківська криза, завтра буде різкий стрибок на енергоносії, післязавтра — воєнна криза, потім буде оголошена якась економічна блокада тощо... І ця активна фаза триватиме ціле покоління (30 років)».
Що робити? На думку експертів, насамперед треба усвідомити всі масштаби та наслідки кризи й відповідно до цього реалістично оцінити всі шанси «на порятунок». «Треба пам’ятати, що ми в цій кризі не суб’єкт, а об’єкт. Ми повинні добре розуміти своє місце, тоді вдасться діяти адекватно», — зокрема, наголошує президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. Говорячи про надію країни на стабілізаційний фонд, експерт попереджає, що в нас просто не буде таких ресурсів, щоб усе разом зробити...
«Тож будь-які плани повинні відповідати реальним можливостям нашої економіки. І, можливо, тоді, наприклад, тема націоналізації зникне, тому що грошей на неї просто нема, — говорить Олександр Пасхавер і, в зв’язку з цим, закликає наразі не робити жорстоких економічних експериментів: — От би нам не втратити те, що маємо, через манію величі, що ми щось можемо отримати. Економіка розвивається інтересами, а не розумними конструкціями експертів... Тому давайте без крайнощів! ...Специфіка кризи для нас не актуальна. Якщо ми говоримо, що будуватимемо нашу економіку відповідно до можливостей, то антикризові заходи теж мають бути відповідно до можливостей. Бо якщо ми не уявляємо пріоритетність заходів, то цілком може статися так, що антикризові гроші витратимо на неефективні заходи й не витратимо на такі, де могли б потім отримати значно більше».
Тобто, реалістично оцінюючи прогнози стосовно економічного майбутнього нашої держави (а вони, на жаль, скоріш песимістичні, ніж оптимістичні), слід правильно розрахувати свої сили й використати їх якомога ефективніше. Президент Центру економічного розвитку наводить такий приклад: «Навряд чи ми можемо запобігти масовому безробіттю. Єдине, що можна зробити, — попередити соціальний шок від різкого збільшення безробіття. На це й мають бути направлені наші зусилля».
