Економічні уроки ураганів
Увесь світ вжахнувся тому, як Америка відреагувала на ураган Катріна та на його наслідки в Новому Орлеані. Через чотири роки після нападу терористів у вересні 2001 року, незважаючи на мільярди доларів, нібито витрачених на «готовність» до іншої такої надзвичайної ситуації, Америка показала світу, що вона не підготовлена навіть до події, про яку надійшло завчасне попередження.
Відмінність між цунамі в Азії в грудні минулого року й тим, яке називатимуть Чорним цунамі в Америці — оскільки воно принесло стільки горя та розорення бідному, головним чином чорношкірому населенню штату Луїзіана — вражає. Стихійне лихо в Азії продемонструвало, що ті, хто зазнав його впливу, виявилися здатними подолати багаторічні розлади, як це зробили повстанці в провінції Ачех, які склали зброю в ім’я досягнення спільних цілей разом із іншою частиною Індонезії. І навпаки, стихійне лихо, що вдарило по Новому Орлеану — а також по інших місцях у північній частині узбережжя Мексиканської затоки — оголило та посилило такі розлади.
Реакція адміністрації Буша на ураган підтвердила підозри, що існують серед чорношкірого населення: не тільки люди були залишені за бортом американського благополуччя, але також було відсутнє будь-яке розуміння чи турбота, коли вони цього потребували. Наказ про евакуацію надійшов, але бідним не надали будь-яких коштів для його здійснення. Коли допомога прийшла, вона була, як відзначив один оглядач газети «Нью-Йорк Таймс», на зразок «Титаніка»: багаті та можновладці покинули його першими.
Я був у Таїланді безпосередньо після цунамі й спостерігав, яким неймовірно вражаючим чином відреагувала на це країна. Таїландці відправили літаками консульських і посольських чиновників у потерпілі області, добре усвідомлюючи, яке почуття безпорадності відчувають ті, хто виявився далеко від дому. Америка ж не дозволила іноземним чиновникам приїхати та надати допомогу громадянам своїх країн, які залишилися в Новому Орлеані — очевидно, соромлячись того, що вони можуть там побачити.
Навіть найбагатша країна світу має обмежені ресурси. Якщо вона врізає податки на багатих, у неї буде менше грошей, які можна буде витратити на ремонт гребель. Якщо вона піднімає національну гвардію і резервістів для участі в боях у безнадійній війні в Іраку, в неї буде менше ресурсів вдома для того, щоб справитися з кризою всередині країни.
Необхідно вміти зробити вибір, і така здатність означає багато. Короткозорі політики — такі, як Буш — часто врізають довготривалі інвестиції заради сьогочасних вигод. Буш нещодавно підписав щедрий законопроект на розвиток інфраструктури, в який, окрім усього іншого, було внесено виплати політичним прихильникам, а саме гроші на будівництво мосту в нікуди, який здобув погану славу на Алясці. Гроші, які можна було використати на порятунок тисяч життів, було витрачено на те, щоб отримати більше голосів виборців.
Дуже рідко прислів’я «не рий яму іншому — сам у неї потрапиш» збувалося так швидко, як в останні роки: непродумана війна, розпочата в надії обійтися малою кров’ю, не принесла миру на Близький Схід. Зараз Америка вимушена платити ціну за ігнорування гучних попереджень про греблю, що продірявилася в Новому Орлеані. Звісна річ, ніщо не могло захистити Новий Орлеан від удару Катріни цілком, але масштаб біди суттєво можна було зменшити.
Ринки, незважаючи на всі їхні достоїнства, часто під час криз не працюють добре. Насправді ринковий механізм дуже часто дає збій у часи надзвичайних ситуацій. Ринок не відреагував на наказ про евакуацію відправкою величезних колон автобусів, які могли б вивезти людей, у деяких місцях він відреагував таким чином, що ціни в готелях, розташованих на сусідніх територіях, піднялися втричі, що, будучи відображенням змін у співвідношенні пропозиції та попиту, гнівно засуджувалося як обдурювання в ціні. Така поведінка огидна, оскільки вона не дозволяє найбільш ефективно розподілити ресурси, які є (адже немає значного збільшення пропозиції в короткостроковому плані), і спричиняє за собою величезні витрати на розподіл, оскільки при цьому люди з коштами отримують перевагу над тими, в кого їх немає.
Лауреат Нобелівської премії, економіст Амартія Сен підкреслив, що більшість випадків голоду пов’язана не з нестачею продуктів харчування, а неспроможністю доставити харчування людям, які його потребують, — головним чином тому, що в них немає коштів, щоб їх купити. Америка, найбагатша країна у світі, звичайно ж, мала ресурси для того, щоб здійснити евакуацію жителів з Нового Орлеана. Буш просто забув про бідняків — про десятки, можливо, про сотні тисяч людей, у яких просто були відсутні кошти на оплату своєї власної евакуації.
Якщо ви бідняк, то у вас немає кредитної картки. І більшість людей, які потрапили в скрутне становище в основному не мали грошей, оскільки був кінець місяця. Але навіть якби в них були гроші, це не означає, що ринки відреагували б досить швидко, щоб забезпечити необхідну пропозицію: в часи кризи вони дуже часто просто цього не роблять. Це одна з причин того, що військові не використовують систему цін для розподілу ресурсів.
У січні після цунамі, у відповідь на заклики, які широко лунають про створення глобальної системи раннього сповіщення про цунамі, я спостерігав, як світу заздалегідь було зроблене попередження про глобальне потепління. Інша частина світу почала проявляти обережність, — але Буш у тій же манері, як він проігнорував застереження про плани «Аль-Каїди», які було зроблено до 11 вересня 2001 року, та як він не тільки проігнорував застереження про стан дамб у Новому Орлеані, але ще й урізував фонди, виділені на їхній ремонт — не дозволив Америці вчинити аналогічно.
Учені все більше схиляються до думки, що глобальне потепління супроводжуватиметься значними кліматичними катаклізмами. Принаймні, те, що відбувається останнім часом, не заперечує цих гіпотез. Ймовірно, Буш сподівався, що наслідки глобального потепління виявляться набагато пізніше, після того як він залишить свою посаду, і що їх відчують на собі найбідніші, розташовані на невеликій висоті над рівнем моря тропічні країни, на зразок Бангладешу, а не багата країна, розташована в помірному кліматичному поясі.
І все ж, можливо, пережиті Новим Орлеаном страждання не були марними. Напевно, Америка й особливо Буш усе ж схиляться до того, щоб приєднатися до решти світу в боротьбі з бідністю та в захисті природного середовища на нашій планеті. У протистоянні катастрофам й у плануванні заходів, спрямованих до їхнього запобігання — чи то будуть катастрофи природні, а чи породжені людиною — ми повинні робити більше, ніж просто сподіватися та молитися, щоб їхні наслідки не були такими страшними.
Джозеф Є. СТІГЛІЦ, Нобелівський лауреат в галузі економіки, професор економіки в Колумбійському університеті.
