Економіка, яка нас врятує

Останнім часом ми багато чуємо про необхідність забезпечення інноваційного розвитку України. Навіть запроваджуємо модні терміни, надіючись, що це якось сприятиме інноваціям. Однак слід розуміти, що одним із головних питань сучасних теорій економічного зростання й актуальних міркувань про економічний розвиток є визнання тієї ролі, яку відіграють інститути та політика в цілому.

Політика, що заохочує конкуренцію та усуває перешкоди, бар’єри й гальма у веденні бізнесу, має допомогти зростанню найбідніших економік, які можуть користуватися корисними знаннями, накопиченими в інших, багатших країнах (сучасна наука — не рівня тій, що була в першій половині XX століття, вона відкрита). Україні, як найбіднішій на даний момент країні Європи (хай як гірко це визнавати) ці знання й досвід можуть і мають принести користь. Облік якості інститутів і рівня конкуренції важливі ще й тому, що дають можливість відволіктися від надмірної зосередженості на звичних для українського економічного дискурсу чинниках — обсяг іноземних інвестицій, дефіцит бюджету, рівень облікової ставки тощо. Перераховані чинники дуже важливі, але вони в нас практично повністю витіснили з економічних дискусій оцінку якості інституційного середовища та особливостей менталітету українців, які й є економічними акторами.

Поки Україна не змогла вирватися з «пастки бідності» та перебуває в тому стані рівноваги, який не влаштовує переважну більшість громадян. У чому легко переконатися за результатами президентських виборів.

Чому економіка України «застрягла» на низькому рівні доходів? Називають десятки причин, більшість із них певною мірою небезпідставні. Але я думаю, що дуже важливою проблемою є те, що наші інститути малопридатні для впровадження нових технологій та інновацій.

Оскільки технічний та технологічний прогрес є головними механізмами підвищення ефективності економіки, придатність інститутів до сприйняття нових ідей виключно важлива.

Поясню, що маю на увазі під терміном «інститути». Лауреат Нобелівської премії з економіки Д.Норт у своїх роботах переконливо показав, що люди обмежено раціональні, й тому вони прагнутимуть створювати інститути — норми, цінності, правила поведінки в економіці — які полегшують їм прийняття відповідних рішень, і зроблять ці рішення більш передбачуваними і менш невизначеними. Згідно з інституційною теорією Норта, від якості інститутів залежить і технологічний розвиток країни.

Звичайно, інституційні реформи в Україні сприяли б освоєнню технологій, завдяки яким зробили економічний ривок, наприклад «азійські тигри». Але важливо розуміти, що інститути, які існують у нашій країні, виникли не без причини, вони не були нав’язані злим духом чи зовнішніми ворогами. Ці інститути традиційно забезпечують певну рівновагу. Яка може бути настільки ж стійкою, як і небажаною. Виходячи з тих змін, які збирається впроваджувати Президент В.Зеленський, рівновага, що склалася за 28 років незалежності, перестала влаштовувати більшість українців. Адже бідність та відсталість можуть зміцнювати здатність до виживання корумпованих інститутів і управлінських структур. Це — пряма дорога до збереження бідності більшості громадян. І до консервації технологічної відсталості країни. Адже одним із видів таких інститутів є ті, що захищають статус-кво від потенційних новаторів.

За яких умов українське суспільство стане технологічно креативним та дружелюбно налаштованим до інновацій?

Перша умова — потрібні винахідливі й заповзятливі новатори, здатні кинути виклик заради поліпшення життя. Будь-які інновації малоймовірні в надмірно традиціоналістському суспільстві. Тому потрібно створювати атмосферу поваги до інноваційних підприємців, потрібен промоушен їх успіхів.

Друга умова — інновації вимагають терпимості. В будь-якому суспільстві є сили, які охороняють статус-кво. Навіть якщо це стабільність на рівні найбіднішої країни Європи. Одна частина цих сил діє, виходячи з особистих матеріальних міркувань, захищаючи свої кровні економічні інтереси, інша частина сповідує принцип «не треба розгойдувати човен». Потрібно домагатися, щоб ці шари суспільства проявляли терпимість щодо тих, хто готовий йти на підприємницький ризик.

Третя умова — економічні та соціальні інститути мають заохочувати потенційних новаторів, створюючи для них відповідні стимули. Йдеться про економічні стимули — технологічна креативність більш імовірна, якщо новатор має можливість розбагатіти, причому в своїй країні.

Четверта умова — щоб створити й впровадити нову технологію, підприємець має взаємодіяти з оточуючими — постачальниками, клієнтами, конкурентами, представниками влади. Тому нові керівники України, бажаючи корінних змін, повинні зробити так, щоб технологічні інноватори мали максимально комфортний режим взаємодії з органами влади. А також забезпечити інноваційним підприємцям дотримання законів у їхніх відносинах із постачальниками й клієнтами.

П’ята умова — соціологи давно зрозуміли, що коли поведінка одних економічних агентів залежить від вчинків інших агентів, то успіх приносять моделі, побудовані на принципі критичної маси. Трьох-п’яти успішних інноваторів може не вистачити для старту реіндустріалізації в Україні та включення нашої країни в четверту промреволюцію.

Але якщо їх буде три-п’ять десятків, то вплив взаємного наслідування й навчання може виявитися достатнім для того, щоб запустити масштабні процеси. Тоді в нас буде шанс стати японцями в технологіях, до чого Президент закликав у своїй інавгураційній промові.

Буваючи в Західній Європі, задаюся питанням — що там є підгрунтям для стабільного якісного розвитку? Велику роль відіграють інститути — традиції працьовитості, поміркованості в споживанні, бережливості, турботи про освіту потомства. Вони передаються з покоління в покоління та забезпечують один із базисів зростання економіки. Але й інші інститути грають в успішних країнах велику роль. Маю на увазі такі формальні та неформальні інститути, як ступінь довіри до держави, захищеність бізнесу й верховенство права, надійна система контролю за виконанням господарських та цивільних договорів. А також ставлення владної еліти до індивідуальної ініціативи та інновацій.

Розумію, що за п’ять років такі проблеми не розв’язуються, але виконати найскладнішу та найважливішу частину шляху за цей час можна спробувати. Від того, чи зможе команда нового Президента приступити до успішного розв’язання перерахованих проблем залежить — перейде Україна до розвитку за високим технологічним типом або буде продовжувати торгувати зерном та рапсом, слябами й чавунними чушками. Залежить від цього й динаміка добробуту громадян. Залежить від цього й ставлення до Президента за п’ять років, коли підійде до закінчення термін його першої каденції, і, як знати, можливо, він змінить своє ставлення щодо другого президентського терміну. Думаю, якщо народ України побачить, що країна робить технологічний та економічний ривок, то щирий запит на другу каденцію для Президента піде безпосередньо від людей.