Енергоринок України як спогад про майбутнє

Говорячи про реформу в енергетиці, ми насамперед маємо на увазі завершення побудови конкурентного оптового ринку електроенергії. До останнього часу багато що в цій справі виглядало вельми проблематичним, оскільки, попри величезну роботу Міненерго в сфері структурного реформування галузі і створення реальних механізмів енергоринку, як і раніше залишається велика кількість питань, які не знайшли свого вирішення не тільки на рівні уряду чи парламенту країни, але й на рівні самого енергоринку.

Протягом останніх п'яти років декілька "поколінь" міністрів енергетики цілеспрямовано і настирливо рухали ідею створення енергоринку, що недавно втілилася в Законі про електроенергетику. На жаль, його значущість зрозуміли далеко не всі і на нещодавніх загальних зборах членів енергоринку першому заступникові міністра енергетики В.А.Лучникову довелося нагадати, що світ дуже змінився для енергетиків з моменту виходу цього Закону, оскільки електроенергія вже перестала бути послугою, а стала товаром. Держава в принципі давно підтримувала ідею створення енергоринку, але все ж утримувала важелі адміністративного контролю над фінансами, тарифною політикою і багато чим іншим в енергетиці. Тому йому не треба скаржитися на те, що вже створені, але поки що не задіяні механізми енергоринку не приносять бажаного результату.

Романс про фінанси

Електроенергетичну галузь і всі без винятку енергетичні компанії, як генеруючі, так і збутові, можна оголошувати банкрутами. Вони не можуть відповідати за зобов'язаннями і не в змозі виплачувати зарплатню. Тільки відсутність чітких механізмів не дозволяє провести процедуру банкрутства. Утім, може дійти й до цього. У недалекому майбутньому банкрутство стане досить ефективним інструментом. Поки ж варто подумати про інші фінансові заходи.

Наша Асоціація є однією із зацікавлених сторін у використанні саме фінансових інструментів для стабілізації галузі, оскільки її члени - так звані нетарифні постачальники електроенергії - є найбільшим кредитором української електроенергетики. Протягом останніх років ними вкладалися в галузь великі кошти шляхом постачання палива для теплових і атомних станцій. Тепер борги перевищують багато сотень мільйонів гривень, однак перспектива їхнього повернення без фінансової стабілізації малоймовірна. За умов платіжної кризи відновлення обігових коштів енергетичних компаній є надзвичайно складним завданням.

Однак, як показав досвід роботи нинішнього і всіх попередніх урядів, суто адміністративні методи не можуть дати якогось серйозного результату. Уряд має унікальний шанс стабілізувати фінансову ситуацію в електроенергетиці, використовуючи фінансові ресурси, отримані від приватизації, і скеровуючи їх, передусім, на потреби галузі, тобто на поповнення обігових коштів. Безперечно, в уряду є дуже велика спокуса використати ці гроші на потреби бюджету або ж на компенсацію боргів із зарплатні, що було б фатальною помилкою, оскільки другого такого шансу виключити бартер з фінансової сфери вже не буде. Якщо майно, що продається сьогодні, не буде використане на цілі фінансової стабілізації, то іншої можливості вийти зі стану банкрутства енергетичні компанії не дістануть вже ніколи.

Успішну операцію з приватизації енергетики провела свого часу в Англії Маргарет Тетчер. Отримавши в спадщину від попереднього уряду хвору економіку, "залізна леді" забезпечила цим безпрецедентний приплив інвестиційного капіталу не тільки у цю галузь, але й у економіку країни загалом. До речі, основою для такої реформи в Великобританії було створення оптового ринку електроенергії, і в цьому відношенні англійський досвід є дуже перспективним для України. Зараз прийшов час підготовки урядом чіткого плану фінансової стабілізації галузі, заснованого на головній ідеї - вилучити з обігу всі фінансові сурогати (взаємозаліки, адресне постачання, давальницькі схеми тощо) і повернути галузі обігові кошти. Звісно, в нещодавні роки бартер допоміг вижити не тільки енергетиці, але і економіці країни загалом, оскільки він був природною відповіддю на відсутність обігових коштів. Однак жодна економіка не може довго існувати в такому вигляді, і рано чи пізно замість сурогатів мають з'явитися нормальні фінансові інструменти. Приватизація, час для якої в електроенергетиці вже прийшов, має допомогти вирішити цю проблему.

Частівка про особливості

Відомий широкий інтерес до участі в приватизації як генеруючих, так і збутових енергетичних компаній. Інтерес нетарифних постачальників електроенергії заснований на бажанні отримати доступ до управління цими компаніями. Однак моделі такої приватизації, до теперішнього часу розроблені Міненерго і Фондом держмайна, поки що не дають однозначної відповіді на питання про те, як буде забезпечуватися ефективність керування.

Доведеться міняти форму управління компаніями, оскільки корпоративне керування і фінансовий менеджмент передбачають появу відповідального власника. Але активи компаній - величезні (якщо їх не продавати за мінімальними цінами), і таким власником зараз навряд чи можуть стати представники вітчизняного капіталу. Виникає потреба у зарубіжних інвесторах. При цьому одні схиляються до того, щоб віддати перевагу стратегічному, а інші - так званому "портфельному" або фінансовому інвесторові. Але драматизм ситуації, як нам здається, полягає в тому, що зарубіжних інвесторів в необхідній кількості і з необхідними грошима зараз просто не існує.

Свого часу, здається, Генрі Форд сказав, що можна продати все, навіть іржаві цвяхи. Йдеться, на його думку, лише про ціну. Дійсно, легко продати активи наших компаній за ціною іржавих цвяхів, але тоді не можна буде вирішити фінансові проблеми галузі. Тому, беручи до уваги підозрілість зарубіжних інвесторів до двозначної економічної політики України, що не створює хорошого інвестиційного клімату, потрібно припустити, що наразі не треба поспішати з приватизацією електроенергетики із залученням зарубіжних інвесторів. На нашу думку, замість діючих зараз програм приватизації енергетичних (особливо, генеруючих) компаній має бути організований розумний моніторинг самого процесу приватизації з точки зору пропонованих інвесторами цін і умов купівлі акцій. Якщо ціни і надалі залишатимуться необгрунтовано низькими, то уряд мусить усвідомити, що для інвесторів поки що не створено необхідних умов, достатніх для зростання їхнього інтересу до української електроенергетики, і тому продаж активів не повинен форсуватися. Щоб не зупинити реформи і забезпечити перехід до корпоративного управління в електроенергетиці, можна розпочати процес передачі в довірче управління пакетів акцій компаній, що залишаються у державній власності. Значення цієї акції в тому, щоб контроль над цими пакетами опинився в руках українських приватних компаній і банків, які найбільшою мірою зацікавлені в ефективному управлінні енергетичними компаніями. Однак треба врахувати, що брати участь у відповідному конкурсі, ймовірно, доведеться на рівних із західними інвесторами. У цьому випадкові в місцевих учасників може виявитися менше шансів, адже необхідно мати не тільки гроші для депозитного внеску, але й запропонувати сильну програму фінансового менеджменту для кожної з енергетичних компаній, котрі передаються в довірче управління. При цьому можливий варіант створення вітчизняного синдикованого власника, що перетворюється на основний напрямок діяльності нашої Асоціації.

Танці навколо всіх цих питань тривають вже не перший день, однак, на жаль, на місці. Енергоринок як і раніше асоціюється у його учасників зі спогадами про майбутнє.