Ейнулла МАДАТЛI: «Україна купує найдорожчий газ у світі — і це несправедливо»

У середині листопада в Україні планують офіційно розпочати будівництво терміналу з приймання зрідженого газу в Одеській області. Після тривалих розмов нарешті дадуть старт реалізації ще одного проекту, спрямованого на посилення енергетичної незалежності країни. Як уточнив «Дню» куратор проекту LNG-терминалу Віталій Дем’янюк, основним інвестором будівництва терміналу з регазифікації зрідженого газу може виступити іспанська компанія Enagas S.A. «На першому етапі Enagas може взяти участь у проекті як основний партнер держави», — пояснив він. Частки Enagas і держави в консорціумі з будівництва терміналу, зазначив він, можуть розподілитися у співвідношенні 75% на 25% відповідно, а пізніше, цілком імовірно, можуть істотно змінитися, тому що держава сподівається розширити коло потенційних інвесторів. Серед інших партнерів, що виявляють інтерес до участі в проекті, називаю корейську компанію Kogas, американську Excelerete Energy і одну з катарських компаній. Усе це добре, та тільки справа буде варта того, якщо Україна отримає гарантії постачань газу на цей термінал. Іншими словами, можна побудувати дорогу, але навіщо вона потрібна, якщо нею не їздитимуть машини? За словами Дем’янюка, зараз ведуться перемовини з вісьмома компаніями про постачання газу на майбутній термінал, зокрема з Total, BP, британською BG Group, Kogas, іспанською Gas Natural і американською компанією. Дивно, що до цього списку потенційних постачальників газу не потрапила азербайджанська компанія «Сокар». Адже саме з Азербайджану, за оцінками експертів, транзит газу може бути Україні найбільш економічно вигідним. Все ж таки й транспортне плече маленьке, та й через Босфорську протоку везти кораблями не треба. Окрім того, Азербайджан раніше вже висловлював готовність взяти участь у цьому проекті в рамках виділення обіцяних Україні 5 мільярдів кубометрів газу. На якому етапі тривають перемовини між Україною і Азербайджаном з питань постачань газу на LNG-терминал? Коли азербайджанський газ може потрапити в Україну? І які шанси України стати одним з учасників нового азербайджано-турецкого газопроводу TANAP, який ще називають Трансанатолійським? Про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» розповів Посол Азербайджану в Україні Ейнулла МАДАТЛІ:

— На якому етапі перебуває підписання договору між Україною і Азербайджаном про створення спільного підприємства для поставок зрідженого газу на LNG-термінал?

— Взаємовигідна співпраця у сфері енергетики між Азербайджаном і Україною успішно продовжується. Ведуться інтенсивні переговори на високому рівні, узгоджуються всі питання, що пов’язані з підписанням майбутнього договору. Є висока політична воля для розширення і поглиблення контактів для поставок продуктів енергетичного комплексу до України. Проте відкладення 2011 року підписання документів між двома президентами було викликане бажанням України розглянути інші маршрути (окрім LNG-терміналу) поставки азербайджанського газу. Зокрема, активно обговорюється участь України в газопроводі TANAP (його ще називають Трансанатолійський газопровід), що має величезну перспективу. З другого боку, квапитися з підписанням цього документу не варто ще тому, що реально поставки азербайджанського газу можуть розпочатися лише після запуску 2017 року родовища Шах-Деніз-2. Підготовка ТЕО для проекту LNG-терміналу і початок його будівництва — усе це прискорить процес підписання договору про спільне підприємство між Азербайджаном і Україною для поставок зрідженого газу. Переговори на цю тему тривають. Ще поки я не можу точно сказати, коли вони завершаться і відповідні документи буде підписано. Але, думаю, що до візиту в Україну нашого шанованого президента Азербайджану Ільхама Алієва, напевно, багато питань вирішать. Цей візит, мабуть, відбудеться на початку 2013 року.

— З урахуванням того, що в Україні на державному рівні заговорили про приєднання до азербайджано-турецкого газопроводу TANAP, наскільки цікаво Азербайджану поставляти свій газ у зрідженому вигляді на український LNG?

— Азербайджан не проти поставок свого газу на LNG-термінал. І те, що було обіцяне і задеклароване в Давосі в меморандумі між нашими країнами про поставки 5 мільярдів метрів кубічних газу за рік буде виконано. Обіцяне Азербайджаном виконується: протягом 20 років підписано більше 30-ти договорів, усі зобов’язання за угодами виконано. Не було такого, щоб Азербайджан не виконував зобов’язання, передбачені в договорах. Як заявив президент Державної Нафтової Компанії Азербайджанської Республіки «SOCAR» Ровнаг Абдуллаєв, остаточний вибір маршруту транспортування азербайджанського газу до Європи залежатиме від тарифів за транзит і від цін на газ в даному регіоні. Якщо транспортування трубопроводом буде економічно вигідніше, то навіщо тоді йти на LNG-термінал? Тут немає політики, а лише економічна доцільність.

А Трансанатолійський газогін проривний і дуже цікавий як Україні, так і Азербайджану. У чому полягає інтерес? Він відкриває шлях до Європи. І паралельно дозволяє поставити газ, без додаткового спорудження газопровідної інфраструктури, до України. Адже з Туреччини до Болгарії вже існує трубопровід, з Болгарії — до Румунії, з Румунії — до України. Якщо є можливість транспортувати газ через трубопровід, навіщо тоді кораблями відправляти скраплений газ? Тим більше, що наразі терміналу зі зріджування газу в грузинському порту Кулеві не існує.

— У консорціумі з будівництва газопроводу TANAP 80% належить Азербайджану і лише 20% — Туреччині. Туреччина, як завіряє український міністр палива і енергетики Юрій Бойко, вже дала згоду на участь нашої країни в цьому проекті. Пане Посол, а як ви вважаєте, які шанси України стати третім учасником консорціуму?

— Трансанатолійський газопровід відкритий для всіх зацікавлених компаній. Азербайджану належить 80% проекту. Азербайджан 51% від своєї частки в цьому проекті залишить собі, а решту 29% розділить із зацікавленими країнами і компаніями. Якщо Україна як один із потенційних найбільших споживачів газу стане учасником консорціуму з будівництва газопроводу TANAP — ми будемо лише раді, оскільки Азербайджан зацікавлений в незалежності й енергобезпеці України. Примітно, що Україна почала переговори щодо закупівель газу з альтернативних джерел, наприклад з Німеччини.

— Чи бачите ви сьогодні передумови для посилення співпраці між Україною і Азербайджаном в енергетичній сфері як на двосторонньому рівні, так і в різних міжнародних форматах?

— Звичайно, перспектива поглиблення співпраці є. Наприклад, у рамках проекту «Сарматія». Нагадаю, що раніше Азербайджан, Польща, Україна, Грузія і Литва домовилися про добудову нафтопроводу «Одеса — Броди» до Плоцька і Гданська і створили для цього спільне підприємство «Сарматія». ТЕО для проекту готово і зараз йде підготовка проекту. Певна робота вже зроблена на території Польщі і України, але фінансових джерел для продовження будівництва поки що не знайдено. Зараз Польща, Україна разом з ЄС обговорюють питання оновлення газопроводу «Одеса — Броди». Я думаю, що сьогодні перспективи добудови «Одеса — Броди» до Гданська і Плоцька не погані. Тому що всі учасники цього проекту зацікавлені в його завершенні. Також цей проект може отримати інший розвиток: якщо нафту танкерами поставляти до порту Констанца в Румунії, а потім до України через трубопровід «Одеса—Броди».

— У 2010—2011 роках азербайджанська нафта активно експортувалася до країн Центральної Європи (Угорщини, Чехії) нафтопроводами «Одеса — Броди» і «Дружба». Чи бачить у розвитку цього напряму азербайджанська сторона подальшу перспективу? Чи є плани щодо обсягів поставок нафти? Йдеться про збільшення поставок нафти?

— Я гадаю, що цей напрямок перспективний. Тим паче, що 2011 року нафтопровід запрацював в реверсному режимі. Інфраструктура готова і її треба використовувати. Цей трубопровід може приймати нафту через Румунію по трубопроводу і поставляти її до України. Поки мені невідомо про плани збільшити прокачування нафти по газопроводу «Одеса—Броди». 2011 року обсяг прокачування залишився на рівні 2010 року. Чому так? На ринку є певні зобов’язання, і немає зайвої нафти, щоб її транспортувати. Хоча, якщо попит виникне, то чому б і ні.

— А які шанси України відстояти свою енергетичну незалежність?

— За радянських часів у різних областях України добували багато газу, наприклад, на Заході. Цей газ нікуди не подівся, він є. Тільки треба їм займатися. Власне кажучи, Україна це сьогодні і робить. Україна взяла курс на освоєння нових альтернативних шляхів отримання нафти і газу. Наприклад, вже почався проект реверсної поставки газу з Європи за участю Німеччини. З другого боку, судячи із заяв представників уряду і паливного міністерства, планується нарощування видобутку власного газу. Почалося освоєння в шельфі Чорного моря. Міжнародні компанії взялися за нетрадиційні шляхи видобутку газу. Паралельно Україна практично в два рази порівняно з 2011 роком скоротила споживання російського газу. Точаться розмови, що частину теплооб’єктів переведуть на вугілля. Поки все це почне працювати і давати якісь результати Азербайджан освоїть Шах-Деніз-2 і почне поступово поставляти свої 5 мільярдів метрів кубічних газу. Тобто Україна має хороші шанси відстояти свою енергетичну незалежність. Робити це потрібно, оскільки сьогодні Україна купує найдорожчий газ у світі — і це несправедливо.

— В яких ще сферах, окрім енергетичної, між Україною і Азербайджаном буде реалізовано спільні проекти?

— Між нашими країнами багато спільного. Тому азербайджано-українські відносини не повинні обмежуватися лише енергетичним сектором. Сьогодні в Україні навчаються понад чотири тисячі азербайджанців, працюють багато вчених. Азербайджанська діаспора одна з найбільших. Потрібно починати будувати культурні центри, розширити мережу бібліотек, гуманітарних організацій, які могли б сприяти вивченню культури і історії одна одної. Також потрібно розширювати сферу туризму і сільське господарство, наприклад, виноробство. Україна і Азербайджан мають широку сферу для торгівлі повсякденними споживчими товарами. І при розумному підході ця співпраця може принести не менше вигоди, ніж енергетика.