«Флот-газ»: як рахували гроші
Про підписані президентами України та Росії і винесені на ратифікацію до Верховної Ради угоди сказано й написано вже чимало. Всебічну оцінку небезпечних політичних наслідків цих угод дали експерти «Дня» («Антидепресант для опозиції», №72, 23 квітня 2010 р.). Про газову складову домовленостей, переконаний, ще розкажуть багато цікавого. Я ж зупинюся на тому вимірі «пакту Медведєва-Януковича», який пов’язаний із орендною платою за бази російського Чорноморського флоту в Криму.
Що за систему баз такого рівня слід платити значно більше, ніж платить нині Росія, — це, виявляється, було зрозуміло навіть Президенту Януковичу та його команді. Ба більше: цей козир вони використовували на переговорах із російською стороною і, на переконання глави Української держави, таки домоглися успіху. Але...
Утім, краще надати слово самому Вікторові Януковичу (у викладі агентства ЛІГА.новини): «Я вважаю, що ми повинні захищати наші національні інтереси, і Росія має платити належні кошти за перебування Чорноморського флоту», — сказав Президент України на прес-конференції, присвяченій своєму 50-денному перебуванню на посаді глави держави. Президент повідомив, що підняв усі документи з цього питання, починаючи з 1997 року, і розрахункова ціна за оренду була близько 1 млрд. 300 млн. дол. «Я дав завдання зараз перерахувати, до речі, знайшли тих, хто раніше рахував, я їх спитав, яка методологія. Методологія була дуже складною, і Росія з нею тоді не погодилася», — сказав він.
За словами В.Януковича, під час перемовин із Російською Федерацією він використав цю методологію. «І коли ми, як-то кажуть, перетягували цей канат кожний у свій бік, я говорив, що треба платити ось такі кошти. Крім того, я говорив, що якщо ми на це підемо, ми можемо це зробити тільки зараз, коли в Україні криза, коли економіка в складному становищі, і якщо ми погодимося, щоб нам платили авансом не з 2017 року, а з 2010 року, від дня домовленості, ми можемо на це піти».
Іншими словами, орендну плату за неповних 40 років наперед росіяни погодилися перетворити на знижку в цінах на газ на найближчі 10 років. «Приблизно 1 мільярд 200 мільйонів на рік, але ми на десять років наблизили 40 мільярдів, тобто 4 мільярди у рік умовно, — наголосив Янукович. — І якщо говорити про терміни, які будуть після 2019—2020 років, ця дія газового контракту, який підписав уряд Тимошенко, то після 2019 року живі кошти Росія платитиме на рівні 98 мільйонів доларів щорічно...».
«Росія повинна платити реальну ціну оренди», — резюмував Янукович.
Не можна не погодитися з останньою тезою (хоча ціла низка експертів ще 1997 року вважала, що реальна ціна мала бути вдвічі більшою), проте поставимо елементарне запитання: а хіба сьогодні 1 мільярд 300 мільйонів доларів — це те саме, що й 13 років тому? Долар тільки між 2005 та 2010 роками втратив приблизно 25% своєї купівельної спроможності, а дехто з економістів вважає, що й більше (криза!). А від 1997 до 2005? Теж чимало. Для простоти приймемо, що за період дії угоди по Чорноморському флоту долар знецінився приблизно на 50%. Тож сьогодні ціна оренди флотських баз у Криму для Росії за методологією тих розрахунків, які лежали на столі в Президента України, мала б становити аж ніяк не менше 2 мільярдів доларів.
Легко підрахувати, на скільки мільярдів мала б зрости «газова скидка» у разі, якби українська делегація зробила те, що мусила зробити: перерахувала за формулою 1997 року орендну плату відповідно до сьогоднішньої купівельної спроможності долара. Мусила зробити, якби у її складі були не «липові», а справжні економісти з відповідною освітою.
І в цьому контексті, сказати б, абсолютно недоречною виглядає радість Віктора Януковича — мовляв, з 2019 року Україна одержуватиме за оренду ще й 98 мільйонів доларів «живих» грошей. Так, живих, але реально це буде, якщо зважити на сьогоднішні фінансові тенденції у світі, вдвічі менше, ніж у 1997 році. Ну, а 2042 року йтиметься про відверто смішну суму...
Можуть зауважити: в майбутньому долар так чи інакше знецінюватиметься, а Росія «майбутні гроші» зараховуватиме Україні вже зараз. Воно, звісно, так, проте українська сторона могла легко знівелювати цей момент, заклавши середньостатистичне знецінення долара в суму орендної плати з тим, щоб остання щорічно відповідно до цього зростала. Можливим, очевидно, було й використання інших механізмів, про які мали подбати фахівці, — йдучи на президентські вибори, Партія регіонів хвалилася, що такі фахівці в неї є. Тим часом залишається погодитися з екс-міністром закордонних справ України Володимиром Огризком — у мене, як і у нього, «є великий сумнів, що всі процедури, які потрібні для виконання документів, були задіяні».
Ось так проФФесіонали з нової владної команди рахують державні гроші навіть у тому разі, коли, якщо вірити їм, вони щиро дбають про національні інтереси. Цікаво, а як із подібними підрахунками тоді, коли йдеться про суто приватні забаганки нинішніх можновладців?
