Форма влади й нестандартні рішення

Під завісу старого 2017 року в столиці України відбувалися події, які змушують замислитись над більш широким питанням — що ж і чому відбувається, зрештою, в Україні? Якщо відкинути всі геополітичні аспекти (війна з Росією, політичні напруження з країнами периметра), то відповідь все ж таки варто шукати всередині країни. Зовнішньополітичні події — лише їхня проекція на слабку країну.

Коли ви приходите з кашлем до доктора, він виписує вам сироп від кашлю. Ви продовжуєте кашляти, й після детального обстеження у вас виявляють туберкульоз (або астму). Від правильного аналізу залежить не тільки правильний вибір ліків, а й саме життя пацієнта. Так і в суспільстві. Чи знаємо ми причини, які довели багату, перспективну країну до зубожіння? І зробили її настільки слабкою, що сусіди не можуть втриматися, щоб не відкусити шматочок при нагоді. Спробую окреслити своє бачення причин цього. Їх, на мій погляд, три. І вони взаємопов’язані.

1. ФІЛОСОФСЬКА

Протиріччя між формою (владою) і змістом (станом суспільства). Коли вони відповідають один одному, об’єкт (суспільство) розвивається нормально, спокійно, еволюціонує згідно з певними соціально-економічними законами. І форма, і зміст в різній формі й у різній мірі впливають один на одного. Суспільство (зміст) БІЛЬШ КОНСЕРВАТИВНЕ, ЗМІНЮЄТЬСЯ ПОВІЛЬНО, ПОСТУПОВО НАКОПИЧУЮЧИ новації, які на певному етапі вимагають зміни форми свого існування. Відбуваються революції. Буває, що і влада (форма) розуміє невідповідність суспільства (змісту) сучасним вимогам і намагається модернізувати його. Це — революції зверху, але не форми, а змісту.

1991 року ми були певні, що українське суспільство є абсолютно демократичним і потребує лише (для успішного розвитку) демократичних форм свого існування. І ми їх запозичили в європейських країнах, де вони функціонували з максимальною ефективністю для суспільства, для кожної людини. Парламент (Верховна Рада), виборний президент, незалежні ЗМІ, незалежні (як нам здавалось) суди тощо. Зміст (суспільство) отримав, як здавалося, відповідну йому форму (владу). Але чому ж суспільство і держава (як єдність форми та змісту) замість розвитку деградували? Що не так?

26 років незалежного існування (а це вже час, достатній для аналізу) дозволяють зробити висновок: українське суспільство в масі своїй не було готове жити за демократичними принципами. Народ століттями був відлучений від державотворення й, отримавши свою державу, тільки набуває цього досвіду. Так само й влада з часів Золотої Орди не потребувала підтримки народу. Маючи у своїх руках багаті ресурси, вона монопольно розпоряджалася ними й була фінансово незалежна від народу. Ми (та я як учасник тих процесів) 1991 року помилилися. Загальна ейфорія не дозволяла тверезо оцінити ситуацію, реальний стан суспільства. Запозичена форма влади не відповідає його реальному стану. І це протиріччя має вкрай негативні наслідки:

• в умовах війни відбувається моральна деградація суспільства: відсутність уявлення про майбутнє країни, про стратегію її розвитку, про свої особисті перспективи в ній, зневіра в інститутах влади, зростання соціальної нерівності, ріст крайнього популізму;

• паралельно відбувається й деградація інститутів влади: держава не змогла забезпечити недоторканність своїх кордонів, не змогла гарантувати безпеку людей на території держави, агресія Росії висвітлила недоліки всіх ланок влади, відсутність взаємодії між ними, падає їхній авторитет, губиться контроль над ситуацією в регіонах, падає професіоналізм бюрократії.

Суспільство, як більш консервативний елемент структури, вимагає відповідної форми влади. Поступовий перехід майже всіх наших президентів до авторитарних методів управління є об’єктивним процесом встановлення відповідності між формою та змістом. Невизнання цього факту може мати (і вже має) катастрофічні наслідки для країни, держави, суспільства. Визнання ж його об’єктивною реальністю надасть усім процесам в країні певної цілісності й послідовності. Змусить замислитися над тим, наскільки форма влади (і яка форма?) відповідає не інтересам наших зарубіжних друзів, а реальним інтересам розвитку України.

2. ПОЛІТЕКОНОМІЧНА

Корупція, монополізм, олігархія, які ми стандартно вважаємо головними причинами наших негараздів, — то лише зовнішні прояви більш глибоких процесів.

Ще до написання свого знаменитого «Капіталу» К. Маркс висунув теорію про «азіатський спосіб виробництва» (АСВ). Головна його теза: якщо при класичному капіталізмі головними джерелами прибутку (тобто капіталом) є заводи, фабрики, земля, банківські фінанси, то при АСВ таким джерелом є влада. Саме влада, приналежність до неї на всіх рівнях є головним джерелом прибутку. Тобто влада є капіталом. Усе останнє — заводи, фабрики, банки, земля, телеканали є похідними від неї. Уособленням влади є чиновництво, бюрократія. Саме вони є панівною верствою суспільства. І цей «клас» створюється самою владою. Імператор Микола І казав: «Росією управляють 40 000 столоначальників» (по-теперішньому — начальники департаментів). Так було в царській Росії, так було в Радянському Союзі (тільки тут це була партійно-господарська номенклатура). Цю ж систему успадкувала й незалежна Україна. Конкретні представники цього панівного класу усвідомлюють свою тимчасовість. Тому вони поспішають матеріалізувати свою тимчасову владу в заводи, фабрики, банки, в землю. І стають великими й малими олігархами. Те ж, чого не вистачає їм з невичерпного джерела — бюджету, вони добирають через свої владні повноваження, через корупцію. Влада зростається з бізнесом. Корупція, економічна та політична, є невід’ємною умовою й наслідком «азіатського способу виробництва». Довіряти бюрократії боротьбу з корупцією — марна справа. Як кажуть: бджоли проти меду. Треба добре усвідомити, що спроба (саме спроба!) боротьби з корупцією, а також боротьба з олігархатом (відокремлення влади від бізнесу, й саме в такій послідовності ), яка ще й не починалася, це є боротьба з «азіатським способом виробництва», який сотні років існував на більшості наших земель. Боротьба з корупцією без боротьби з олігархатом нічого не дасть.

Визнання «азіатського способу виробництва» як базового поняття при аналізі соціально-економічних процесів в Україні допоможе нам більш глибоко зрозуміти всю суперечливість, складність процесів становлення нової країни. З одного боку, на фундаменті архаїчного по своїй природі способу виробництва ми намагаємося будувати відносно більш прогресивний капіталістичний спосіб виробництва. З другого боку, світ вже переходить до нового, посткапіталістичного, способу виробництва: його називають по-різному — постіндустріальний, інформаційний тощо. Щоб вписатися в нові глобальні процеси, з врахуванням наростаючих глобальних же ризиків, керівництво держави Україна має розуміти ці процеси й відповідати складності завдань Воно повинно мати відповідний інтелектуальний рівень. Це робота не для співаків і спортсменів. Україна — це не США.

3. ІСТОРИЧНА

Україна прагне бути членом Европейського Союзу як спільноти демократичних країн, де панує верховенство права, захищеність особи й власності, висока культура відносин між людьми, між людьми та природою. Але через історичні обставини українці сотні останніх років жили в межах тоталітарних держав. Вони не мають досвіду життя згідно з демократичними принципами. В більшості сидить менталітет євразійства (ми це називаємо «совком»), попри всі розмови про европейськість. При таких умовах кавалерійською атакою перейти від тоталітаризму до демократії нереально. Ввівши в непідготовлене суспільне життя привабливі демократичні інститути, ми лише дискредитували їх. І тим самим деморалізували суспільство.

Чи можливий безпосередній перехід від тоталітаризму до демократії? Такий експеримент мав місце в історії: спроба безпосереднього переходу від феодалізму до соціалізму, минаючи капіталізм, так званий некапіталістичний шлях розвитку. Експеримент закінчився провалом. Для переходу до демократичного суспільства необхідний певний перехідний період. Його головне завдання — забезпечити верховенство права (закон — один для всіх). Це називається правовою державою, яка є фундаментом демократичного суспільства.

Такими, на мій погляд, є причини наших негараздів. Логічно виникає питання — то що ж робити? Відповідь лежить в площині причини № 1. Форма влади повинна відповідати не тільки реальному стану суспільства, а й тим глобальним викликам, які в наростаючих темпах постають перед світом. Згадайте, яка форма влади сприяла становленню таких модерних країн, як Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Сінгапур, Чилі, ОАЕ; або той же Китай; поцікавтесь Руандою в Африці. Згадайте те ж Зімбабве в листопаді 2017 року. Глибина падіння країни вимагає нестандартних рішень.