Газові козирі

Газова тематика завжди була гарячою для України. Так вже склалося, що останніми роками жваві торги за блакитне паливо починаються восени й не завжди закінчуються навіть із настанням перших серйозних морозів. Цей рік обіцяє бути ще гарячішим: на часі підписання довгострокових контрактів, а «Газпром» обіцяє зафіксувати у них для України європейську ціну. Які козирі має наша країна у своєму арсеналі для проведення успішних газових переговорів та чи не стануть грузинські події та українська реакція на них сигналом для чергової газової війни між Росією та Україною? Про це «День» розмовляв з газовим експертом Олександром НАРБУТОМ.

— Навіть досить різкі коментарі та позиція Президента з приводу незалежності Південної Осетії та Абхазії напряму не визначатимуть російську газово-енергетичну стратегію. Чому? Бо Росія вже давно діє у газово-енергетичній сфері без жодних сентиментів. Для неї це не просто надприбутковий бізнес. Це справді потужний фінансовий інструмент геополітичного впливу. Україні доведеться пережити важкий і тривалий період адаптації до високих цін на газ. Безумовно, її економічна динаміка може бути в цей період різною. Але, в той же час, Росії сьогодні не вигідно знищувати український ринок споживання свого газу.

Якщо припустити, що європейські ціни на газ піднімуться до 0 і ми матимето таку ж ціну, то українська металургія, хімія, енергетика опиняться у стані колапсу. Але, з іншого боку, росіяни чудово розуміють: ринок будь-якої країни має свою цінову еластичність. Не можна сьогодні встановлювати газову ціну 9,5 за тисячу кубометрів, а завтра збільшувати її в два з половиною рази. Промисловість не зможе так швидко адаптуватися до нових цін. Це буде шоком, який призведе до суттєвого зниження обсягів споживання російського газу. А Росії це не потрібно. Для неї важливо збільшити газові прибутки за рахунок підвищення платоспроможності споживачів її енергетичних ресурсів. Політичний компонент, звичайно, впливатиме на ціну газу, але в певному діапазоні.

— Якою буде ціна на імпортний газ для України, враховуючи політичний компонент?

— Можливі три варіанти. Перший проявиться, якщо газові події розвиватимуться за нинішнім сценарієм. Тобто не буде консолідованої позиції між Президентом та прем’єр-міністром у проведенні газових переговорів та, відповідно, єдиних директив. Плюс не буде нової енергетичної стратегії. За таких умов восени ціна газу на 2009 рік може сягнути стелі: від 0 до 0.

Другий варіант — ідеалістичний, коли Україна знаходить суттєві козирі у переговорах з Росією. Але починати потрібно зі збору креативних, професійних та глибоко розуміючих тонкощі газової сфери фахівців. З них формується робоча «група високого рівня». Далі вона визначає контури нової газово-енергетичної стратегії України, оперативно проробляє найбільш імовірні сценарії розвитку газових перемовин та формує на їхній основі директиви, які своїми підписами повинні скріпити і Президент, і прем’єр-міністр. Тільки за такого підходу переговорна група зможе відстояти газові інтереси країни та домовитися про ціну газу у межах 0—0. Крім того, переговори потрібно проводити не тільки з Росією. У рамках перемовин щодо нового розширеного договору Україна—ЄС слід звертатися для вирішення питань енергетичної безпеки до окремих впливових країн Євросоюзу.

І третій варіант — золота середина між двома описаними вище. Якщо окремі позитивні ідеї все ж потраплять у голови вищих керівників уряду, то можна розраховувати, що ціна блакитного палива буде в межах 0—0. Я вважаю цей варіант ще реальним. Таке підвищення поставить багато українських підприємств на межу рентабельності, але не виведе за неї.

Сьогодні ж НАК «Нафтогаз України» не проводить газових переговорів із російською стороною, бо він не має офіційних директив. До кінця не зрозуміло: чи проводитимуться ці переговори лише господарюючими суб’єктами, по лінії «Нафтогазу України» і «Газпрому», чи вони підійматимуться на міжурядовому рівні. Що, безумовно, слід зробити. Сьогодні існує великий пакет міждержавних договорів, які створюють правову базу для поставок російського газу до України. Вони ж регулюють і питання про несанкціонований відбір газу. Саме ці договори потрібно відполіровувати на міждержавному рівні.

Згідно з договорами, підписаними з українською стороною у січні 2006-го, а потім і в березні 2008 року, Росія має обов’язково забезпечувати Україні певний власний баланс споживання газу. Натомість Україна зобов’язується організовувати транзит російського газу до Європи. Крім того, за одним із договорів, у випадку понаднормового споживання Україною газу вона повинна розраховуватися за нього, виходячи з базової ціни, яка на момент підписання того договору становила за тисячу кубічних метрів. Якби Україна оперувала цим пунктом під час розв’язання газових проблем у першому кварталі 2008 року, то сьогодні розрахунки за блакитне паливо могли б бути меншими.

— З огляду на нинішні українсько-російські переговори про інвентаризацію та аналіз діючих міжурядових договорів у газовій сфері, саме ці пункти стануть предметом особливого інтересу?

— Я вважаю, що не тільки. Існує цілий ряд умов, які потрібно відкорегувати. У нас підписано багато договорів про гарантії транспортування російського газу до Європи, за якими обсяг транзиту становить не менш ніж 110 мільярдів кубічних метрів. Росія, зі зрозумілих нам причин, намагається скоротити ці об’єми, використовуючи альтернативні маршрути. Насправді ж обхідних шляхів сьогодні в неї небагато, але таке прагнення залишається фактом. З другого боку, очевидно, що без запуску другої російської гілки газопроводу через Білорусь (Ямал — Західна Європа), втілити такі плани у життя буде не просто. Саме тому питання про довгострокові гарантії від Росії щодо використання українських транзитних шляхів має стати важливою темою під час міждержавного діалогу про укладення довгострокових газових контрактів. Мусимо отримати від Росії офіційну відповідь, чи потрібні їй транзитні потужності української газотранспортної системи (ГТС), та перевести цей договір у площину «плати і качай». Тобто, незалежно від того, скільки росіяни перекачуватимуть українською ГТС протягом визначеного терміну в договорах, платити вони мають за потужності, які будуть готові для перекачування наперед визначених об’ємів. Це міжнародний принцип у нафто- і газотранспортуванні.

Росія ж буде зацікавлена в тому, щоб перевести газові відносини між Україною та Росією на рівень господарюючих суб’єктів. За такого підходу на жодну міждержавну договірну позицію вже не можна буде спиратися.

До речі, за період оформлення газових договорів із Росією Україна встигла підписати та ратифікувати ще Європейську енергетичну хартію. Росія обмежилася лише її підписанням. Україні доцільно порозмірковувати над тим, які з положень хартії можна взяти за основу для формування нових газових стосунків із «Газпромом». Крім того, використання енергетичних плюсів хартії стане важливим політичним моментом: Україна може знайти не лише розуміння, але й підтримку ряду європейських держав у нових відносинах із Росією.

— Про які саме пункти ви говорите?

— Зокрема, мова йде про рівне право доступу до транспортування енергетичного ресурсу як споживачів, так і виробників. У нас газові відносини сьогодні сформовані таким чином, що Європа Україну не бачить. Вона нібито й турбується, що ж відбувається з транспортуванням газу нашою країною. Однак юридичні відносини вибудовані лише між «Газпромом» та європейськими енергокомпаніями. Україна могла б там з’явитися, якби запропонувала європейцям рівний доступ до транзиту газу та взяла на себе зобов’язання, отримавши російський газ на кордоні з Росією, відтранспортувати його далі для європейських компаній.

— Ви назвали важливий козир при формуванні газової ціни на наступні роки. А яким повинен бути загалом план дій нашої країни з огляду на неминуче підвищення ціни російського імпортного газу?

— Потрібно починати з формування ефективної моделі внутрішнього ринку енергоносіїв. У нас розвивається ринок нафтопродуктів, нафтопоставок, електроенергетики, але чи є у нас газовий ринок? Я стверджую, що — ні. Сьогодні існує монопольна модель забезпечення споживачів газом, яка не відповідає ринковому механізму. На внутрішній ринок країни допущено російського постачальника «Газпромзбут Україна». Я не вважаю таке рішення адекватним. Споживач фактично не має свободи вибору. Що робити? Змінити механізм формування ринкової ціни на газ внутрішнього видобування — і тоді 20 мільярдів кубів газу, який добувається «Нафтогазом» (а саме його дочірнім підприємством «Укргазвидобування», «Укрнафтою» та іншими підприємствами), почнуть формувати ринковий газовий сегмент. Демонополізувати ринок поставок газу можна й за рахунок контейнерних перевозок зрідженого газу або проводячи активні переговори з Середньоазіатськими країнами. Крім того, багатоваріантність отримання енергії з різних енергетичних ресурсів повинна стати для споживача реальністю. Тоді газ буде одним із компонентів і на нього з’явиться ринкова ціна.

Загалом же досягнення оптимальної ціни на імпортний газ залежить від мистецтва переговірників. Держава володіє набагато більшим арсеналом аргументів (не лише економічних), щоб не торгувати національними інтересами у газових питаннях. Наприклад, можна нагадати Росії про незавершений процес розподілу активів та пасивів колишнього СССР, вартість базування російського флоту в Криму та інше.

— Поява нової стратегії неможлива без запуску нових газопроводів. У цьому контексті цікава інформація про те, що потужності проекту «Набукко» вже на 100% заброньовані потенційними постачальниками газу. Це означає, що український варіант із «Білим потоком» провалився?

— ЄС і Брюссель роблять дуже багато, щоб запустити «Набукко». За великим рахунком сьогодні існує газопровід Баку—Тбілісі—Ерзурум, який є транскавказькою складовою «Набукко». Достатньо прокласти через Каспій газопровід довжиною понад 200 кілометрів, об’єднавши таким чином його праву та ліву сторони, і дати можливість Туркменістану постачати свій газ, який ЄС вже спробував забронювати на 2009 рік. Але є проблема... І вона стосується особливої позиції Туреччини в цьому питанні. Туреччина не хоче бути просто територією, якою проходитиме газопровід. Її урядовці пропонують такий варіант: вони купують цей газ на своєму кордоні, транспортують його країною і продають далі до ЄС. Крім того, не варто забувати про велику протяжність та фінансову затратність будівництва газопроводу «Набукко». В України ж є об’єктивні можливості. І реальну небезпеку для неї становить не «Набукко», а газопровід «Південний», що націлений на ресурсну базу Каспія та Середньоазіатських країн.

— Якщо обхідні газопроводи Росії та Євросоюзу запрацюють, це означатиме кінець транзитного щастя України?

— Щоб українська ГТС й надалі транспортувала не менше 120 мільярдів кубічних метрів, потрібно щорічно інвестувати в неї 0—0 мільйонів. І для цього нам не потрібні жодні консорціуми. Якщо ж реалізується сценарій з обхідними газопроводами, то транзит енергоресурсів Україною може впасти до 50 мільярдів кубометрів на рік і менше. А оскільки собівартість транзитних послуг залежить від об’ємів прокачування газу чи нафти, то ціна транзиту у такому випадку зростатиме, стимулюючи тим самим наших замовників транзитних послуг шукати або будувати обхідні шляхи. Де брати гроші на модернізацію ГТС?

Я думаю, що на базі вітчизняної ГТС давно вже потрібно створити компанію, яка нарешті виконуватиме свої основні функції: зароблятиме гроші та збільшуватиме свою капіталізацію. Сьогодні «Укртрансгаз» цього не робить, бо всі рішення приймаються НАКом. Українській владі, і уряду зокрема, потрібно зробити все для того, щоб конкурентоспроможні українські компанії (не лише газово-енергетичного комплексу) стали якщо не транснаціональними, то, як мінімум, транс’європейськими. І це буде справжня економічна євроінтеграція.

— Такий сценарій одразу ж у своїх цілях використає «Газпром», а ми при цьому втратимо важливий козир у питаннях ціноутворення газу...

— Я патріот, але й прихильник здорового глузду. Якщо не вистачає розуму відстояти власні інтереси, то, може, найкраще знайти гарного інвестора, яким може бути не лише «Газпром»... Який сенс відкладати вирішення проблем на потім та сподіватися, що з’явиться чарівник, який все й вирішить? Потрібно приймати дієві рішення сьогодні, бо завтра українська труба втратить інвестиційну привабливість. Зараз європейцям ще вигідно у неї інвестувати.