Гіркий присмак вітчизняного хмелю

На початку 90-х рентабельність вітчизняного хмелярства складала 300%, про що зараз годі й думати. Основні причини такого спаду відомі: втрата ринків, відмова від використання земель Чорнобильскої зони, економічні негаразди.

Не кращі справи і з експортом хмелю, обсяг якого за цей період скоротився з 600 до 350 тонн щорічно. На жаль, практично втрачено ринки країн із розвиненим хмелярством і пивоварінням, зокрема Німеччини та США. Нині український хміль експортується в основному в країни Прибалтики й Білорусь. Водночас, за оцінками Асоціації хмелярів, торік в Україну з-за кордону було завезено близько 700 тонн хмелю, що забезпечило до половини потреб наших пивоварів. Незважаючи на введення 70-відсоткового (зниженого потім до 50%) ввізного мита, яке вкупі із ПДВ та іншими нарахуваннями мало підняти ціну хмелю в 1,5—2 рази, значна частина українських пивоварних підприємств була налаштована саме на імпортний хміль. Їх привабила висока якість товару (хоч це не завжди було так) і компактність упаковки плюс можливість отримувати імпортне обладнання. На думку виконуючого обов’язки начальника управління зовнішньоекономічних зв’язків Житомирської облдержадміністрації Олега Доценка, суттєву роль у погіршенні наших експортних можливостей зіграла переорієнтація провідних пивоварних країн на виробництво темного міцного пива, яке знаходить більший попит, і для якого потрібні не ароматичні, а гіркі сорти хмелю.

Заходи, які пропонують українські хмелярі для обмеження експансії на український ринок імпортного хмелю, досить традиційні. На думку президента Асоціації хмелярів і одночасно голови правління ВАТ «Укрхміль» Василя Герасимчука, необхідно запровадити не менш ніж 100-відсоткове ввізне мито на імпортований хміль із одночасним встановленням його мінімального фіксованого розміру, величина якого була б заздалегідь нездоланною для імпортерів.

Через парламент хмелярі лобіюють закон про введення обов’язкових відрахувань із реалізованого пива у розмірі 2%, які б надходили до спеціального фонду розвитку хмелярської галузі. (У пивоварів подібні прагнення, зрозуміло, не викликають ентузіазму). Без підтримки з боку держави, стверджує В. Герасимчук, галузь приречена на загибель або, щонайменше, на злидарське животіння.

Спроби виходу з кризи за допомогою протекціоністських заходів, вірогідно, не дадуть відчутних наслідків. Поки не будуть широко впроваджені високоврожайні сорти, сучасні технології вирощування та переробки хмелю, а також серйозний маркетинг, ситуація не покращиться.