Головний замовник ринкових реформ

П’ять років тому, під впливом антиолігархічних гасел помаранчевої революції в Україні, вивченням олігархів зайнявся відомий у світі економіст, старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки ім. Петерсона Андерс Аслунд. У своїй роботі «Порівняльна олігархія: Росія, Україна та США» він стверджував, що економічно олігархи надзвичайно корисні. На думку вченого, вони — природне породження швидко прогресуючого великого виробництва. Більше того, в умовах слабкої правової системи підприємства-гіганти без них просто не можуть розвиватися. Але, як підкреслює Аслунд, біда в тому, що олігархи витрачають неймовірні суми, намагаючись максимально закріпити за собою наявні права на власність й тим самим породжують корупцію. Найкращий спосіб протидії цьому процесу, впевнений автор статті, — гарантувати всім, зокрема й олігархам, непорушність їхніх прав на власність. «Це той поріг, за яким відкривається прямий шлях до зрілого капіталізму», — зазначає дослідник.

Сьогодні українське суспільство, яке досягло консенсусу в єдиному питанні, — про прагнення до Європи, де давно вже збудовано зрілий капіталізм, розколоте вздовж і поперек. Обидва найбільші політичні угруповання, як відомо, спираються на фінансову потужність олігархів, але звинувачують у цьому опонентів. Аслунд зазначає, що наявність такої ситуації в Україні відповідає рівню розвитку нашої країни. На його думку, олігарх завжди прагнутиме пристосуватися до середовища та знайти шлях, завдяки якому він зможе забезпечити максимально розумний баланс між двома своїми основними цілями: отриманням прибутку і гарантуванням безпеки. «Певна річ, — пише Аслунд, — слід неухильно дотримуватися закону, а це означає, що олігархам не можна давати волі. Більш того, якщо вони самі не виходитимуть за рамки закону, то й ставлення до них зміниться... Якщо держава готова гарантувати найбільшим підприємцям недоторканність їхньої власності, вони не матимуть потреби вкорінюватися у владу, даючи величезні хабарі політикам. У результаті вдасться сформувати нормальне правове поле, здатне обмежити можливості олігархів».

Обговорити реальність такого завдання, як виглядає, збиралися й організатори нещодавнього круглого столу «Олігархи після виборів: роль у суспільстві, вплив, стратегії» Проте дискусія розпочалася з категоричного твердження одного з учасників — директора Української філії Інституту країн СНД Володимира Корнілова, що олігархи не служитимуть національним інтересам. Їхні інтереси, на думку Корнілова, можуть збігатися з національними, але, все-таки, він вважає: хоч би яку політичну силу підтримували ті чи інші олігархи, вони все одно, в першу чергу, піклуватимуться про збільшення власного капіталу.

Народний депутат і політолог Олесь Доній також не долюблює великий капітал. Він упевнений, що Україна вступає в смугу, коли олігархи ще більше впливатимуть на політику української держави, і на них буде змушений зважати будь-який президент України. Така ситуація, на його думку, зумовлена тим, що на частку малого й середнього бізнесу в нашій країні припадає найменша в Європі частина ВВП. Навіть у Росії, хоч би як ми звинувачували її у відсутності демократії, середній клас створює велику частку ВВП, а отже має в країні якусь вагу. «На нас чекає смуга олігархату, консервації існуючої політики», — говорить народний депутат. Аби перервати цей процес, на його думку, має набрати силу малий і середній бізнес, хоча влада робить усе від неї залежне, щоб цього не сталося, вважає Доній.

«У руках наших олігархів зосереджені величезні економічні сили, — вважає член-кореспондент Української академії наук, кандидат економічних наук і підприємець Наталія Семенченко, — і їхні інтереси далеко не завжди збігатимуться з національними інтересами». На її думку, аби підпорядкувати олігархів суспільству, «мають бути якісь економічні передумови», а також певна робота в сфері законотворчості. Вона ратує за діалог між бізнесом і владою в цьому питанні й проти спроб якось «стримати або ущемити національних олігархів, бо тоді на їхнє місце прийдуть ненаціональні великі капітали».

«Середній клас в Україні є замовником демократії, — впевнена член-кореспондент Академії політологічних наук Ірина Онищенко, — а олігархи виступають головними замовниками реформ, порядку, правил, прогнозованих і зрозумілих дій влади та високого іміджу країни в світі». Проте її визначення сьогоднішнього українського олігарха звучить майже як вирок: він (олігарх) створений за допомогою адмінресурсу й утримує свою владу штучно, використовуючи системно організовану корупцію (!).

Захищати великий бізнес від несправедливих нападок взявся директор Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. Він зазначив, що олігархи на постсоціалістичному просторі існують лише в Росії й Україні. У європейських країнах їхнього впливу на політику немає. Чому так сталося? Пасхавер вважає, що олігарх як явище породжений найбільшими масштабами перерозподілу власності в Україні та Росії, «коли ризики володіння нею неймовірно високі (всі знають, як ризиковано тут чимось володіти порівняно із Західною Європою)». «Великими власниками стали люди певного психічного складу, авантюристи, в яких знижене відчуття ризику, небезпеки, але висока воля, — стверджує Пасхавер. — Звинувачувати цих людей у тому, що вони поводяться якось недобре, абсолютно непродуктивно». Учений упевнений, що «великий капітал поводиться так, як йому дозволено, оскільки в нього одна мета — він має накопичувати власність. А той, хто поводиться не так, звісно, не буде великим капіталістом. Але якщо олігарх якимсь чином шкодить суспільству, то ми маємо звинувачувати в цьому не його, а саме суспільство й державу, яка цю гігантську енергію не спрямовує в потрібне русло. Так само, як і енергії вітру, сонця й інші...» «Так було, — говорить Пасхавер, — і в США, доки суспільство не дозріло й доки олігархи не почали підкорятися правилам, які й зараз там чинні». Відомий економіст зазначає, що в нашій країні суспільство вдосконалюється повільно...

Якось примирити сторони антагоністи в оцінці олігархів удалося ведучому програми «Свобода слова» на ICTV Андрію Куликову. Зазначивши, що власники українських телеканалів (вони ж олігархи) під час виборчої кампанії зрозуміли, наскільки вигідно забезпечувати вдавану відстороненість від тих чи інших політичних сил, і до кінця передвиборної гонки практично вирівняли свої пріоритети, він спрогнозував: «Оскільки суспільство вдосконалюється за законами розвитку, ми переможемо й особисті інтереси олігархів... зіллються з інтересами громадян».