Iлюзія вибору

Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) України пропонує дозволити всім споживачам самостійно обирати постачальника газу. Про це йдеться в оприлюдненому на сайті НКРЕ проекті постанови «Про визначення ступеня кваліфікації споживачів природного газу». Документ підготовлено для виконання ухваленого 2010 року Закону «Про засади функціонування ринку природного газу». Відповідно з цим законом, 2012 року має розпочатися перший етап лібералізації газового ринку. Право самостійно обирати, в кого та за якою ціною купувати газ, отримають приватні підприємства, бюджетні організації, теплокомуненерго (ТЕК) та населення. Із 1 березня 2012 року таку можливість, говориться в проекті постанови, можуть отримати промислові підприємства, з 2013 року — бюджетні установи, ще через рік — ТЕК, і 2015 року — населення. Які плюси та мінуси від такого кроку отримають споживачі та постачальники газу? І чи реально вкластися в подані строки? Про це «День» запитав експертів.

КОМЕНТАРI

Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «Номос»:

— Необхідність розробки і впровадження цієї постанови — одна з умов членства України в Енергетичному співтоваристві. Це правильний крок для створення конкурентного ринку споживання газу на внутрішньому ринку за європейським зразком. Але, виходячи з практики та швидкості впровадження директив ЄС, потрібних для старту модернізації української ГТС, можна зробити припущення, що такі наміри, скоріш за все, лишаться на папері. На жаль, діяльність профільного міністерства та НКРЕ в частині європеїзації українського газового ринку має імітаційний характер. Пригадаймо, що в рамках Енергетичного співтовариства і розширення співпраці з ЄС Україна ухвалила влітку 2011 року Закон «Про засади функціонування ринку природного газу». Але, щоб він почав реально діяти, треба було ухвалити ще ряд підзаконних актів. Наприклад, запустити постанову того ж таки НКРЕ про доступ до єдиної системи транспортування газу в України та підземних сховищ, тобто про доступ до газотранспортної інфраструктури всіх зацікавлених сторін (інакше кажучи, операторів ринку). А цього так і не зробили. Тобто механізму реалізації вільного доступу споживачів до постачальників газу на внутрішньому ринку немає. Якщо не вирішити це питання, то про створення конкурентного ринку споживання газу в Україні можна забути. Вся ситуація схожа на таку, коли, щоб зробити крок, ногу занесли, але руху так і немає. Тож оприлюднення проекту постанови не означає її прийняття та імплементацію.

Загалом пропозиція НКРЕ ліквідує газову монополію, яка сьогодні існує. У такому форматі не тільки НАК, який сьогодні є монополістом, а й інші компанії отримають рівний доступ до трубопровідних потужностей в Україні. І приватна газовидобувна компанія зможе продавати енергоресурс споживачам не тільки того регіону, де вона працює. За споживача постачальники боротимуться цінами. І якщо споживача задовольнить пропозиція певної компанії, то НАК «Нафтогаз України» не зможе відмовити їй прокачати цей газ по «трубі» до споживача у будь-яку точку країни. Більше того, НАК зобов’яжуть постійно тримати певний резерв вільних потужностей, щоб потенційні суб’єкти господарювання могли ним скористатися.

Юрій КОРОЛЬЧУК, експерт Інституту енергетичних досліджень:

— Це шлях лібералізації торгівлі газом та встановлення конкуренції на внутрішньому ринку. І саме такий хід допоможе Україні в майбутньому обмежити зростаючий вплив «Газпрому» на внутрішньому ринку. Це означає, що підконтрольні сьогодні Росії українські облгази (через окремих бізнесменів) отримають реальних конкурентів (інші «нові облгази»), які продаватимуть не російський газ. На мій погляд, таких альтернативних нових облгазів після набуття чинності цієї постанови з’явиться не менш як 50. Але тут є все ж один ризик: бажаючих постачати газ до споживача буде багато, але труба одна. І ось тут закладено конфлікт інтересів — власники цих компаній можуть не домовитися, і тоді почнуться корпоративні конфлікти. Але для населення це принесе ширший вибір постачальника газу та ринкову ціну на цього.

Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, колишній уповноважений Президента України з енергетичної безпеки:

— Цю ідею підтримую, але, на мій погляд, мало часу, щоб перебудувати технічну систему постачання газу. Крім того, люди та бізнес-структури мають призвичаїтися до зміни постачальника і ринкового характеру в газових відносинах. І зламати ментальність встановленого алгоритму у відносинах «споживач — постачальник» важко. Сьогодні споживач, який десятками років зник жалітися і шукати управи на постачальника в одному напрямку, має освоїти все по-новому. Це змінити важко, й саме це забере найбільше часу.

Ще одне. Система почне діяти тільки за умови наявності різноманіття альтернативних постачальників газу. Сьогодні теоретично альтернатив багато, але технічної можливості взяти інший газ, окрім російського, немає. Тому владі треба оновлювати газотранспортну систему, синхронізувати її з європейською, а також будувати LNG-термінал, щоб приймати газ з Азербайджану, Єгипту, Катару, Алжиру та інших країн. На це треба гроші та час. За моїми підрахунками, треба мінімум, п’ять-сім років, щоб створити це.