Інфляція в подвійній спіралі

Останнім часом основні показники, що характеризують економічну і, зокрема, монетарну ситуацію в Україні, схоже, стабілізувалися. Нацбанк підтримує встановлений ним іще в квітні курс гривні до долара. Інфляція, за всіма прогнозами, в цьому році лише ненабагато перевищить десятивідсотковий рівень (10,5— 12%, на думку ради НБУ, 13%, за прогнозами МВФ). Продовжується, хоча і сповільнилося до європейських 4%, зростання ВВП (щоправда, зв’язок між ним і політикою нової влади можна охарактеризувати формулою «не завдяки, а всупереч»). А ось загальний економічний настрій у суспільстві швидше негативний, аніж оптимістичний.

Одна зі складових цих несприятливих очікувань виходить із цінової ситуації та повного туману відносно того, яку курсову політику наступного року проводитиме Національний банк. В Основних параметрах грошово-кредитної політики НБУ на 2006 р. курс гривні до долара позначений на рівні 5,0—5,2. У цьому ж документі є теза про початок переходу до так званого таргетування інфляції — встановленню та досягненню будь-якими засобами цільового рівня зростання цін. Проте таргетувати інфляцію за жорсткої прив’язки курсу національної валюти до іноземної (тобто гривні до долара) неможливо.

Більш того, в поточному році змінився зовнішньоекономічний фон монетарної політики: позитивне сальдо нашого торгового балансу змінилося на негативне, імпорт товарів істотно перевищив експорт. Де-факто сталася відмова від моделі орієнтованого на експорт зростання української економіки, оскільки вона не передбачає можливості кардинального зростання реальних доходів населення. У той же час контури нової моделі економічного розвитку України ще не проглядаються. Хоч очевидно, що від «соціалізації» економіки шляхом виплат малозабезпеченим категоріям населення і відповідно зростання податкових надходжень від бізнесу уряд найближчим часом не відмовиться. Природно, прямим наслідком активного перерозподілу ВВП через бюджет (якщо в 2004 р. відношення прибутків бюджету до ВВП становило 28,5%, то на 2006 р. планується 33%) є уповільнення темпів зростання економіки.

Голова ради НБУ, директор Інституту економічного прогнозування Валерій Геєць нещодавно відзначив, що в 2003—2004 рр. обсяг інвестицій в Україну зростав у три- чотири рази швидше, ніж ВВП. Таким чином, у нас існувала «інвестиційна залежність економічного зростання». У такій ситуації, на його думку, переорієнтуватися на стимулювання внутрішнього попиту не можна, проте через політичні причини це було зроблено. А збільшення зарплат у бюджетному секторі автоматично спричиняє поліпшення оплати праці на комерційних підприємствах, оскільки прибутки співробітників недержавних компаній апріорі не можуть бути нижчими за зарплати бюджетників. Відповідно, бізнес змушений підвищувати ціни на кінцеву продукцію, а держава — компенсувати бюджетникам нове зростання цін, і ми отримуємо спіраль «ціна—заробітна плата». На цьому термінові Геєць особливо наголосив. На його думку, єдиним способом зупинити розкручення такої спіралі є обмеження бюджетних виплат. Однак зрозуміло, що в сьогоднішній передвиборній ситуації такий крок для влади політично неприйнятний.

Так що уповільнення зростання цін (яке, до того ж, перестало виконувати функцію стимулювання економіки) нам не загрожує. Але це не новина. Новиною для антиінфляційного регулювання є активізація інвестиційної діяльності. Так, з дня на день в економіку України повинні надійти кошти від продажу «Криворіжсталі». У зв’язку з цим Нацбанк досі ламає голову над тим, як не допустити різкого попадання додаткових 24 млрд. грн. (14% від існуючої грошової маси) на грошовий ринок, що може спровокувати стрибок цін. Однак це — так би мовити, разова проблема. Геєць підкреслює, що необхідно враховувати й таке джерело надходження валюти в Україну, як кошти, які перераховують своїм сім’ям «заробітчани». За його оцінками, цей канал наступного року принесе Україні близько $4—6 млрд. Сюди потрібно додати традиційні $1,5 млрд. прямих іноземних інвестицій, $1 млрд. зовнішніх позик комерційних банків і підприємств, а також можливі нові надходження від приватизації великих підприємств, що дає близько $10 млрд. надходжень в Україну іноземного капіталу. За таких надходжень у 2006 р. країну чекає або зростання цін, або чергова ревальвація гривні, тоді як темпи зростання ВВП не перевищать 3%.

Раніше наші економісти скаржилися на катастрофічну недостачу іноземних інвестицій, стверджуючи, що для стійкого розвитку економіки необхідно залучити в країну до $40 млрд. капіталовкладень. Тепер же ніхто не знає, що робити з коштами, які надходять в Україну. Іншими словами, активно добиваючись посилення притоку іноземного капіталу, ми не турбувалися про те, щоб підготувати до цього нашу фінансову систему та фондовий ринок, які повинні бути здатними поглинути кошти, що надходять, і спрямувати їх на розвиток промислового сектора, який як і раніше відчуває недостачу коштів. Звідси короткий висновок: розвиток фінансового сектора української економіки стає як ніколи актуальним.