Iнноваційний стрибок

Центр інвестиційно-інноваційних програм Національного інституту стратегічних досліджень 27 —29 травня за підтримки Кабінету Міністрів України проводить у Києві міжнародний форум «Інновації. Інвестиції. Інтеграція». Його мета — визначити механізми та інструменти становлення інвестиційно-інноваційної моделі економічного розвитку, що забезпечить розбудову «економіки знань», «економіки здоров’я», «суспільства гуманітарних та соціальних інновацій» у незалежній Україні.

Спроби подолати проблеми економічного розвитку України за рахунок застосування інноваційного розвитку не нові — майже кожен уряд пропонує відповідні програми. Втім, за статистичними даними щодо інновацій Україна поки що відстає не лише від ЄС, а навіть і від РФ. Причини такого становища слід шукати в механізмах та джерелах забезпечення інноваційного розвитку в Україні. На державному рівні ще немає консенсусу відносно того, яким чином мають досягатися його високі орієнтири. Програми та концепції інноваційного розвитку носять переважно декларативний характер. Їх не розуміють і не підтримують на рівні виробництва, і тому вони не втілюються в життя.

Треба визнати, що для української економіки спроби здійснення «технологічного стрибка» оберталися втратами для інших секторів, тому загальний для економіки ефект був негативним. У першу чергу, це відбувалося за рахунок того, що форсування інноваційного розвитку передбачало застосування стимулів для виробників, які використовувалися нецільовим чином або поглиналися витратністю всієї економіки. В умовах недосконалості відповідних ринкових важелів спроби прискорити інноваційний розвиток призводили до перерозподілу коштів у тіньову сферу.

Треба визнати, що в економіці не було створено загального попиту на інновації, тобто мотивації застосовувати новостворені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери. Причини цього слід шукати і в низькому платоспроможному попиті населення, і в податковому законодавстві.

Все ще проблемними залишаються джерела інноваційного розвитку. Справа в тому, що патерналістські настрої радянських часів і досі дозволяють розглядати цю проблему під таким кутом: дайте кошти, а ми принесемо великі прибутки. Такий підхід висмоктував бюджетні кошти, посилював диспропорції між галузями та тиск на інші сектори економіки України, що спричиняло скорочення в них робочих місць і згортання виробництва.

Продукція високотехнологічних підприємств не знаходить збуту в інших галузях, стан яких виглядає як існування, і зовсім не свідчить про вихід на новий якісний рівень. І нарешті, ефективність «точок зростання» поглинається марнотратством інших секторів економіки.

Сьогодні важливість завдань інноваційного розвитку та жорстка конкуренція змушує нас всебічно його стимулювати. Тим часом в Україні повинен бути посилений механізм відповідальності, прозорості, контролю за ефективністю інноваційних осередків. Держава повинна виступити активним гравцем у створенні загальнонаціонального попиту на інновації. Йдеться про те, що є широкий набір інструментів, які нічого не вартують державі, але за рахунок розбудови мотиваційного поля здатні багаторазово посилити інноваційну складову курсу економічних перетворень.

Значна кількість підприємств української промисловості є збитковими чи відносно нерентабельними порівняно із світовими підприємствами- аналогами. При цьому тенденція збитковості національного виробництва не була зламана на протязі всіх років незалежності, а темпи накопичення боргів підприємствами залишалися стабільно високими. Таким чином, основа інноваційного розвитку — прибуток на підприємствах мав тенденцію до скорочення. Ціна товарів не містить інвестиційної складової і підприємства не можуть здійснювати інновації. На сьогодні практично не приділяється уваги аналізу неефективності національного виробництва та недостатньої мотивації. Застосування принципів та механізмів інноваційного розвитку до збиткового середовища є неадекватним.

Підсумовуючи, слід нагадати, що інноваційний розвиток в Україні — комплексна системна проблема, яка виходить за рамки суто інноваційно- промислової політики і повинна вирішуватися у промисловій, фінансовій, соціальній, зовнішньоекономічній сферах. З огляду на це пріоритетними напрямами забезпечення стратегії інноваційного розвитку національної економіки є:

I. Подолання низької продуктивності національного виробництва, збитковості національних підприємств, підвищених ресурсовитрат, енергоємності тощо. Метою цього є стимулювання ефективної роботи національних підприємств, забезпечення конкурентоспроможності національних виробників, вивільнення ресурсів на користь інноваційних секторів. Це передбачає здійснення таких кроків:

— вдосконалення діючої моделі ціноутворення, антимонопольного регулювання для забезпечення реструктуризації ціни на національних підприємствах усіх форм власності. Реструктуризація ціни має здійснюватися у напрямку збільшення прибутку, зменшення витрат, підвищення частки заробітної плати в ціні національної продукції. Це може бути досягнуто засобами податкової політики;

— впровадження механізмів мотивації до зниження ресурсовитрачання на основі прямих і непрямих форм стимулювання з метою підвищення інноваційної складової українських товарів;

— вдосконалення організаційних методів регулювання ринкової кон’юнктури для забезпечення паритету між секторами економіки, а також для самодостатнього відтворення суб’єктів ринку;

— усунення диспаритету між цінами на внутрішньому ринку України та світовими цінами на товари і послуги з метою попередження використання без належного відшкодування українських ресурсів (праці, сировини, екології тощо);

— попередження та недопущення практики використання українських підприємств нерезидентами для спекулятивних ігор або для витіснення українських конкурентів;

— урівноваження умов ведення бізнесу в України з умовами країн-торговельних партнерів;

— забезпечення структурної перебудови шляхом стимулювання ефективності виробництва та підтримки високопродуктивних галузей iз одночасним скороченням неефективних та малопродуктивних підприємств.

II. Політика доходів. Ключовою тут є проблема збільшення доходів населення та підвищення рівня життя для забезпечення стабільного платоспроможного попиту на внутрішньому ринку на продукцію інноваційних секторів. Цього можна досягти:

— введенням мінімального рівня оплати праці, що реально враховує рівень життя в країні та параметри соціального забезпечення, забороною підприємствам встановлювати менший рівень заробітної плати;

— коригуванням заробітної плати з урахуванням показників інфляції та недопущенням знецінення грошових доходів населення;

— введенням системи соціального страхування.

III. Промислова політика. Тут має бути вдосконалена система підтримки та стимулювання державою суб’єктів власної економіки як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, а також забезпечене збільшення питомої ваги високотехнологічної інноваційної продукції. Головне тут:

— стимулювання попиту державою та розширення ринків збуту для національних виробників;

— зменшення доступу до державного замовлення іноземних фірм;

— забезпечення потреби підприємств у висококваліфікованих кадрах;

— збільшення частки високопродуктивних робочих місць на вітчизняних підприємствах;

— забезпечення внутрішнього виробництва потужним науковим потенціалом. Має стимулюватися збільшення фінансування науки (включаючи залучення приватного капіталу, грантів тощо), створення на підприємствах науково-технологічних підрозділів та проведення досліджень;

— послідовне залучення до потреб національної економіки прогресивних технологій. Держава має підтримувати розвиток науково-технологічних анклавів, організацію на базі українських установ міжнародних дослідницьких центрів із наданням їм пільг в оподаткуванні, технічну кооперацію;

— забезпечення сучасною інформаційною інфраструктурою з метою мінімізації витрат виробничого процесу. Необхідно стимулювати впровадження нових інформаційних технологій для чого доцільно розробити і реалізувати загальнодержавну стратегію переоснащення підприємств усіх секторів економіки сучасними інформаційними технологіями;

— створення сприятливих умов організаційно- правового функціонування бізнесу;

— спрямування зусиль на покращання умов роботи резидентів за кордоном.

Слід зазначити, що лише цілеспрямоване, послідовне і комплексне застосування перелічених заходів дозволить в досяжному майбутньому очікувати посилення конкурентоспроможності національних виробників на світових ринках.