Iнструмент, яким не скористалися

У вівторок Росія і Німеччина запустили першу чергу газогону «Північний потік». На відповідній церемонії президент Росії Дмитро Медвєдєв сказав, що таким чином відкривається нова сторінка у партнерстві Росії з Євросоюзом. «Російський газ уперше надходитиме до країн Євросоюзу напряму», — підкреслив він, мабуть, натякаючи на скорочення ролі України як транзитера. Про це може свідчити заява російського президента, що прозвучала тут же на брифінгу. Він пообіцяв, що із введенням в експлуатацію газогону «Північний потік» не станеться зниження об’єму транзиту російського газу газопроводом Ямал-Європа через територію Білорусії.

А де взяти у такому разі додаткові ресурси (потужність першої гілки газогону — 27,5 мільярда кубометрів на рік) для прокачування «Північним потоком»? Мало хто сумнівається, що їх знімуть саме з українського маршруту. Адже «Газпром» до цього часу відмовляється гарантувати Україні якийсь певний об’єм прокачування російського газу. Головною інтригою «Північного потоку» називають об’єм газу, який цим шляхом прийде до Чехії і Словаччини в обхід України. Деякі експерти вважають, що постачання газу в ці країни новим газопроводом може скласти до 9,5 мільярда кубометрів на рік. Отже, на їхню думку, до 2/3 газу в ці країни піде не через територію України. Скоротиться і транзит газу у ФРН через нашу країну. Міжнародне рейтингове агентство Fitch передбачає, що запуск нового газогону може мати негативні наслідки для «Нафтогазу України». Зараз його рейтинг — «CCC» — усього на один рівень вище за дефолт. У Fitch вважають, що об’єм транспортування газу і виручка НАК знизяться приблизно на 20%.

Як позначиться пуск «Північного потоку» на українсько-російських перемовинах, де обговорюється можливість перегляду газових контрактів 2009 року, що встановили абсолютно неприйнятну для нашої країни і її економіки формулу визначення ціни газу? Перший віце-прем’єр Андрій Клюєв ще наприкінці минулого тижня запевняв, що «ціна на газ буде набагато нижчою за ту, яка діє сьогодні». За його словами, зараз із урахуванням 100 дол. знижки, наданої 2010 року за харківськими угодами, ціна російського газу на кордоні з Україною складає 414 дол. за 1000 кубометрів, а з 1 січня 2012 року, відповідно до чинного контракту, може підвищитися до 456 дол.

Народний депутат (блок Литвина) Валерій Баранов побоюється, що в тому випадку, якщо «уряд не дійде розуміння з Росією щодо ціни на газ, то це означає ще плюс 16 мільярдів, яких немає для компенсації цього подорожчання». Він вважає, що «якщо не дійти згоди, то ці 16 мільярдів потрібно буде шукати: скорочувати витрати, брати додаткові позики, частково підвищувати тарифи там, де їх не підвищували». Дуже непокоїть така газова перспектива і Президента країни. За його словами, людей не цікавить, як розв’язувати цю проблему, вони говорять, що не можуть платити більше за ЖКП. «БЛИЗНЮК (Анатолій Близнюк, міністр регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства) стогне щодня, але ми тримаємо тарифи», — говорить Віктор Янукович і пояснює таку завзятість своєю вірою в те, що до кінця року Україні вдасться врегулювати газову проблему.

Президентові належить бути оптимістичним. Проте, швидше за все, запуск «Північного потоку» не зіграє на користь України. Проте вітчизняні експерти вбачають у цьому трагедії.

Скажімо, колишній уповноважений президента з питань міжнародної енергетичної безпеки, член політради партії «Наша Україна» Богдан Соколовський передбачає, що Україна, з одного боку, втратила шанс розв’язати на переговорах із Росією проблему ціни газу, а з іншого — не бачить нічого страшного в тому, що наша країна взагалі вийде з кола держав-транзитерів російського газу (див. «День» від 9 листопада 2011 р.). За словами експерта, на транзиті «Нафтогаз України» заробляє не так уже й багато — усього 1,5 мільярда дол. Як вважає Соколовський, за цю суму не варто втрачати незалежність.

З такою ідеєю не зовсім згоден президент Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club» Олександр Тодійчук. За його словами, українська газотранспортна система — «це не лише тариф. Це ще й інструмент, яким Україна невміло користувалася в геополітиці, не змогла працювати в одній команді з Євросоюзом». Він виступає за те, аби Україна активніше вибудовувала політику в галузі альтернативних енергетичних ресурсів. «Саме цей рух стає аргументом на переговорах», — говорить експерт. Його підтримує і Соколовський. Розповідаючи про негативні висновки серйозних вітчизняних і зарубіжних юристів, що дослідили шанси України оскаржити контракти 2009 року в арбітражному суді, він також стверджує, що «краще домовлятися силою аргументів».

Директор енергетичних програм центру «НОМОС» Михайло Гончар бачить неспроможність нинішньої владної команди забезпечити адекватний перегляд газових домовленостей із Росією. Він передбачає, що в процесі перемовин можна було б отримати від «Газпрому» певні цінові преференції, свідченням чому є згода України перейти на оплату газу в рублях. Але в цьому випадку, побоюється експерт, якщо щось Росії не сподобається в українській політиці, то вона може скасувати знижку в 100 дол., начебто надану в Харківських угодах. При цьому експерт підкреслює, що в самих угодах про неї немає жодного слова. Насправді вона визначена рішенням уряду РФ про відміну експортного мита для «Газпрому», що не важко переглянути.

Водночас Гончар вважає ідею трибічного газотранспортного консорціумі «ідеєю навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня». Він радить уряду України змінити систему координат на газових перемовинах, відмовитися вести їх із урахуванням якихось політичних умов, а перевести виключно в «газову площину» і керуватися правовими рамками, встановленими Європейською енергетичною хартією, угодою про європейське Енергетичне співтовариство і третім енергетичним пакетом, ухваленим у Євросоюзі. Гончар також пояснює, чому Україна саботує підписані нею угоди щодо реструктуризації «Нафтогазу». На його думку, це відбувається через відсутність домовленості між олігархічними угрупуваннями, які прагнуть поділити енергетичний сектор.

«День» повернув Соколовського до його заяви про бажання взагалі відмовитися від транзиту російського газу територією України і запитав, чи можна буде в цьому випадку транспортувати газ власного видобутку і той, що імпортується, в регіони країни. Експерт відповів ствердно і послався на досвід того ж 2009 року, а також на досвід Угорщини, яка не має транзиту, але дуже вміло грає своїми невеликими підземними сховищами між «Південним потоком» і Набукко. Експерт уточнює: «Коли я говорю про безтранзитну державу, я маю на увазі, що Україна має термінал зрідженого газу, що її газотранспортна система модернізована, що налагоджується видобуток сланцевого газу. І тоді з нами б говорили зовсім інакше».