Iнвестицій немає, тому що...

Дедалі більше переконуюся, що громадяни, які з примхи долі останні 10 років займаються продажами місць застосування інвестицій в наших місті/області, — мало досвідчені в цьому люди. Чому я про це кажу?

Коли порівняти, що ті або інші міста чи райони, селища пропонували до купівлі майбутнім інвесторам 1999, 2007 або 2011 років, стає зрозуміло, чому немає інвестицій. Питання про вкладання N-ої суми коштів у будь-що проходить у нормального власника, а тим більше оператора/управляючого грошима, через певну процедуру. Класичне «коло запитань» може мати багато аспектів, дослідивши які, буде прийнято позитивне або негативне рішення щодо інвестування.

Сьогодні мова піде лише про один чинник: маркетинговий. Ще точніше — привабливості місця, де буде інвестиція застосовуватися. Адже гроші обирають із багатьох проектів той, де їм буде приємно і легко множитися, а не з подоланням тупої впертості й патологічної жадібності. Де знайти таке місце?

Збирати інформацію.

Ну а тепер зробіть експеримент: поцікавтеся публічною інформацією про ті місто/селище, де ви мешкаєте, в пошукових системах. М’яко кажучи, негативна інформація домінуватиме. Але це ще не крах плану щодо отримання чужих грошей на щось. Це поки один «-» іміджевому маркетингу. Адже є ще маркетинг пам’яток (2), інфраструктури (3) і людей (4).

Чотири широкі стратегії для залучення інвестицій, працівників, бізнесу, відвідувачів (туристів) і постійних мешканців. Шанси тануть, але вони ще є.

Хто у нас імідж псує? Працівники преси, телебачення, ось ще інтернетники додалися. Саме у ЗМІ відстежують інформацію потенційні інвестори. Нещодавно один знайомий блогер розповідав, як дуже великий регіональний чиновник в особистій бесіді лаяв його, що мовляв, своїми дописами він «руйнує інвестиційну привабливість області». У сусідніх країнах і не так «панькаються з писаками». Тільки чого на дзеркало чи комунікативну трубу нарікати?

Зазирнули до загальновизнаних підручників з маркетингу, щоб зрозуміти, а хто має займатися цим самим маркетингом місць? Адже це ключ до інвестицій. Глобальні економічні процеси диктують нинішній науково-агресивний стиль заповнення продуктивних ніш. Чекати, що промислові лідери звернуть увагу на міські індустріальні майданчики в Миколаєві, — утопія. Ще безглуздіше чекати найвищого політичного дозволу — «затеплити» суднобудівну програму сусідньої держави на місцевих корабельнях.

Отже, має бути приватно-державна партнерська програма продажу можливостей місця під назвою «Миколаїв новим гравцям міжнародного ринку праці», оскільки сучасній українській державі стара промислова спеціалізація «не до вподоби»!

І вже якщо депутати обласної і міської рад реально зацікавлені в залученні капіталів на Миколаївщину, то вони повинні будуть змусити відповідальних виконавців показати результат. Ну, в крайньому випадку, можна виконавців замінити?

По всьому світу, по всій Європі і тим більше по всій Україні місцева влада шукає кошти, щоб поліпшити умови життя земляків. Світовий бестселер «Маркетинг місць. Залучення інвестицій, підприємств, мешканців і туристів в міста, комуни, регіони і країни Європи», виданий Стокгольмською школою економіки під редакцією Ф.Котлера, К.Асплунда, І.Рейн і Д.Хайтера, називає наступний перелік відповідальних за це: мер і глава адміністрації міста, департамент ділового розвитку, департамент міського планування (транспорт, освіта, водогінно-каналізаційне господарство), управління з туризму, управління з організації конференцій і виставок, управління суспільної інформації; приватний сектор (окремі мешканці, провідні підприємства, девелоперські компанії і агентства з продажу нерухомості, фінансові організації (банки, страхові компанії), підприємства енерго- і газопостачання, телекомунікаційні компанії, торговельно-промислова палата та інші бізнес-об’єднання); індустрія гостинності й роздрібна торгівля (турфірми, профспілки, архітектори, транспортні компанії (таксі, залізничний і авіатранспорт), ЗМІ (газети, радіо, телебачення).

Ми згадали дійових осіб маркетингу місць лише на місцевому рівні, але природно, на національному є не менш відповідальні люди. Питання лише в тому: як ці люди, яких наймають платники податків, впораються з нелегкою працею? Хто з вищеперерахованих взагалі займається своїми функціональними обов’язками щодо продажу місць? Усі хочуть ділити щось, а хто створюватиме? Якщо на території не виникатиме нових робочих місць, на яких генерується додана вартість, завтра ця місцевість стане пустелею, усі втечуть або вимруть.

Може, хоча б у цьому питанні не будимо соціальними популістами? Цілком конкретні чиновники не вміють, не хочуть займатися продажами територій, усі вільні гроші йдуть до інших країв. Хтось заперечить, мовляв, вони звикли продавати щось лише вкупі зі своїми ексклюзивними послугами. Потрібний суспільний діалог між фігурами маркетингу територій і ключовими журналістами, професіоналами у сфері маркетингу, для організації відповідних дій. Нарешті, потрібен стратегічний ринковий план з проектом, куди буде проінвестовано залучені кошти, і що з цього вийде.

Імовірно, помилково вибрана цільова аудиторія, кому продається територія міста як місця інвестування. Найімовірніше — це не російські суднобудівники? А може, проблема в тому, що власне нічого і не продається?