Інвестиції — не подарунок

У нас уряд ліберально- соціалістичний з присмаком неокомунізму. Це моє визначення знайшло опосередковане підтвердження в ході недавнього засідання РНБО, де розглядалася одна з головних нинішніх економічних проблем — відсутність інвестицій. І уряд, його «різнобічні» ініціативи мають до цього пряме відношення.

Не буду оригінальним, коли скажу, що процес інвестування є однією з головних характеристик соціально-економічної ситуації в країні, засобом суспільного розвитку і моделлю завтрашнього дня. Від якості інвестицій і рівня прибутковості вкладень залежить динамічність розвитку країни і добробут її громадян. І те, що у нас процес інвестицій малопродуктивний, незначний і кволий, є, з одного боку, наслідком нерозвинутості економічних, соціальних, правових, гуманітарних і політичних відносин, а з іншого, фактором обмеженого суспільного розвитку в майбутньому. Такий стан процесу інвестування, безперечно, віддаляє, затягує відродження України та її інтеграцію в Європу.

Дослідження Хмельницького Центру ділових ініціатив показали викривленість нинішніх ринкових відносин. Про це свідчать силове втручання держави в ціноутворення на ринках м’яса, зерна, цукру, нафтопродуктів, ревальвація гривні. Останнє назвали «укріпленням» національної грошової одиниці. Невже уряд має нас за дурнів? Помиляється. Причина в іншому — бажали «згладити» зростання цін на енергоносії. А кошти, зароблені нашими заробітчанами, що були покладені в українські банки, в один момент знецінились. А могли б інвестувати будівництво, науку тощо. Такі помилки дуже дорого коштують. Це ж можна сказати і про перегляд приватизації.

Постійно і на всіх рівнях ведуться розмови про боротьбу з корупцією. І боремся! Колись на естраді показували боротьбу нанайських хлопчиків. Хвилин п’ять-шість вони кидали один одного. А в кінці номера виявлялося, що все це робив один актор. Мені видається, що нинішня боротьба з корупцією нагадує той естрадний номер. Корупцію ліквідувати не можна, зменшити — без проблем. Ліквідуйте дозвільну систему...

Але повернемось до інвестицій. Україна їх вимагає. Але держава на них практично неспроможна. Надії покладаються на іноземні приватні інвестиції, за які держава не несе ніякої відповідальності. Це не кредити, які мусимо повертати та ще й з відсотками. А тут ризикує той, хто вкладає гроші — інвестор, той, у якого є власний інтерес — не лише повернути капітал, а й отримати прибуток. Є й інша проблема: наші підприємці ще інколи вважають, що інвестиції — це подарунок, і його повертати не потрібно. Неодноразово до нас звертались підприємці з проханням допомогти отримати інвестиції. І коли починаєш розмову про те, на яких умовах хочуть отримати гроші, то вони дивляться з подивом, мовляв, про які умови може йти мова. Давай гроші, а що з ними робити «ми в курсе дєла». Якось у нашому Центрі розробили хороший бізнес-план. Голландський інвестор його схвалив, але коли познайомився з керівництвом підприємства, сказав: «Я цьому менеджеру не можу довірити гроші». І таких «менеджерів» у нас достатньо. Інвестора запросити це — півсправи, розпорядитися його коштами — проблема. І не тільки для конкретного підприємця, а й для держави в цілому.

Та справжні проблеми в іншому. Слабкі права власності підвищують ризики для інвестування. Це, зокрема, тяжба з «Криворіжсталлю» та іншими підприємствами. На мою думку, відбирати не можна. Як мовиться, що впало, те пропало. Головне в майбутньому не допускати нечесної приватизації. А поки інвестор зупинився. І справді, а якщо новий уряд (не сьогоднішній, а завтрашній) знов угледить невідповідність своїм забаганкам і знову все по- новому?

Варто порозмірковувати і над якістю інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції вважають важливим джерелом зростання завдяки їх ролі у запровадженні нових технологій. Із цим важко не погодитись. Але для цього необхідні ще спаринг-партнери з українського боку. Іноземні інвестиції можуть виконувати свою роль тільки за умови, що підприємства будуть готовими запровадити нові способи ведення бізнесу. Тим більше, що Україна вже встигла зажити сумнівної слави країни, де панує свавілля директорів та акціонерів. І, головне, що суб’єкти господарювання здебільшого розглядають прямі іноземні інвестиції як свого роду сурогат державної підтримки, як споживацьку квазісубсидію, що отримується поза економічними пріоритетами.

У нас відсутня і реальна оцінка попиту на іноземний капітал. Коли називається цифра у $40 мільярдів, у мене виникає великий сумнів. А чому не 38, не 58? Цифра 40 мільярдів народилася на базі інвестиційних запитів підприємств. Із практики знаю, що запити на 90% не є економічно обгрунтованими: без реального аналізу ринків збуту, маркетингу тощо. Часто у них діє радянський підхід: проси більше, все одно дадуть менше.

У переважної більшості наших підприємців відсутнє розуміння самої природи інвестицій. У них вона зводиться виключно до грошей. А інвестиції — це і лізінг, і венчурний капітал, і франчайзінг, і вивчення досвіду, і новітні технології тощо. Крім того, те, що ми називаємо іноземними інвестиціями, насправді не є такими. Офшори — не закордон. Саме звідти і надходить 90% «іноземних» інвестицій. Чи ж нам не знати їхню природу?

І найгірше, що інвестиції в Україну, як правило, осідають у великих містах. А от Хмельниччина, яка має дуже вигідне географічне розташування на перетині транспортних шляхів зі сходу на захід, із півночі на південь, їх майже не отримує. Інвестиції у наш край на порядок менші від потенційних можливостей для їх приймання. Ми маємо величезні запаси графіту та сапонітових глин. Це те, що може вже в найближчі роки дати великі надходження у валюті. На цей товар є попит у всьому світі. Наш край міг би також стати одним із головних туристичних центрів України. Нам є що показати, але немає де прийняти іноземних, та й вітчизняних туристів, а тим більше — бізнесменів та інвесторів. Однак я вважаю, що не слід чекати великих чи малих економічних форумів. Необхідно провести відбір пропозицій від всіх без винятку підприємців, підприємств будь-якої форми власності, державних органів влади та місцевого самоврядування (резюме проекту, резюме підприємства/особи — ініціатора проекту, коротке технічно-економічне обгрунтування проекту). Експертна комісія, в яку мають увійти спеціалісти найвищої кваліфікації, представники громадських організацій, відбере найкращі проекти, які й будуть представлені потенційним інвесторам. Ми готові запросити інвесторів на публічний захист проектів, провести конкурси на кращі проекти. Будемо пам’ятати, що під лежачий камінь вода не тече.