IT-«День»

За місяць, а саме 7 лютого наступного року, сайту «Дня» минає вісімнадцять (!) років. За цей час видання перетворилося із друкованої газети на те, що сьогодні так часто називають конвергентним медіа. Адже «День» можна почитати на папері, переглянути в режимі он-лайн, «зафрендити» та «подискутувати» з ним у соцмережах... До слова, ще два роки тому, за дорученням редакції, випускниця Літньої школи журналістики та викладач ЛНУ ім. І. Франка Юліана Лавриш доповідала на міжнародній журналістській конференції про «День» як конвергентне медіа.

Єднання різних форм подання інформації, а також відкритість для взаємодії з читачами, також надає «Дню» право називатися одним із найбільш цифрових видань у країні. Якщо перерахувати всі грані і площини, в яких «День» контактує із своїм читачем, то можна з упевненістю сказати, що це вже давно газета формату «7D».

У цьому ж матеріалі редакція вирішила трохи ближче ознайомити читача із феноменом ІТ-»Дня».

«День» — ПЕРШЕ В УКРАЇНІ  ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ,  ЯКЕ СТВОРИЛО ВЛАСНИЙ САЙТ

Уперше в Інтернет «День» вийшов ще 1997 року. «Тоді, фактично, газета «День» відкрила вікно в Україну. Бо саме через наш сайт українцям у різних країнах стали доступні новини про Батьківщину. Найперше — в Канаді», — розповідає технічний директор редакції Олександр ПІСНИЙ. Таким чином, саме завдяки Інтернету інформація про Україну почала напряму потрапляти до читача за кордон. До слова, в інтерв’ю «Дню» українець у США, прародитель сучасного персонального комп’ютера Любомир Романків, поділився, що черпає інформацію про Батьківщину саме із таких онлайн-ресурсів, як «День».

За майже 18 років свого існування, електронна версія «Дня», мала чотири етапи змін, розповідає Олександр Пісний. Перша версія — початкова. З’явилася 7 лютого 1997 року. «Тоді ми запустили перші чотири випуски газети в Інтернеті. Наступного місяця — трохи більше. А навесні у нас з’явився повноцінний сайт. Утім, це була просто електронна версія нашої газети. Газети заливалися на наступний день після виходу друкованої газети», — розповідає він. Пізніше, 1998 року, сайт перейшов в автоматичний режим роботи, коли матеріали одночасно надходили на друк і редакторам на сайт.

Приблизно в цей час газета починає виходити трьома мовами: українською, російською та англійською. Також окремо з’являється англомовна версія «Дня» — The Day, редактором якої сьогодні є Анна Мотозюк. І, як слушно раніше зазначала головний редактор «Дня» Лариса Івшина: «Уся Україна вчить англійську разом із «Днем». А весь світ, читаючи «День», вивчає Україну».

Чіткі правила роботи над англомовною версією «Дня» заклав Джеймс Мейс. Свого часу відомий американський історик та політолог працював у редакції The Day. Також він досліджував тему Голодомору в Україні і пізніше зініціював акцію «Запали свічку у вікні». До слова, наразі «День» щорічно вручає премію імені Джеймса Мейса — за найкращу роботу в галузі журналістики.

 2000 року з’явилася друга версія сайта. Змінився зовнішній вигляд, дизайн. Наповнення теж змінилося — було додано стрічку новин. Через те, що сайт газети ставав усе популярнішим в Україні та світі, почала з’являтися реклама. Також на цьому етапі було створено веб-редакцію, до якої увійшли двоє працівників.

Третя версія була розроблена 2005 року. «Було змінено систему управління сайтом. Бо раніше сторінки робили по шаблону. Було встановлено СМS (програмне забезпечення для організації веб-сайтів чи інших інформаційних ресурсів у Інтернеті чи окремих комп’ютерних мережах), і стало набагато зручніше вибудовувати контент. І можна було розділити роботу між працівниками веб-редакції», — розповідає Олександр Пісний. Трохи згодом на сайт додали сервіс опитування, голосування, знову змінили дизайн, з’явилася сторінка головного редактора.

Із 2013 року і по цей час працює остання версія сайта — четверта. І сьогодні сайт газети «День» — це вже повноцінний інформаційний портал, наповнений різноманітними рубриками та жанрами матеріалів. Водночас усі матеріали для друкованої, інтернет— та TV-версії готують працівники однієї редакції.

ЛИПЕНЬ 2000 РОКУ. ПОДІЯ, ЩО МАЙЖЕ ВІДІЙШЛА У ВІЧНІСТЬ: ОГЛЯДАЧ «Дня» КЛАРА ҐУДЗИК ПЕРЕДАЄ ПАПІ РИМСЬКОМУ «ЗОЛОТИЙ КОМПАКТ-ДИСК «День» — ПОВНЕ «ЗІБРАННЯ» ВИПУСКІВ З 1997 ПО 1999 РОКИ. ЦЕЙ ЕПІЗОД ПРИМІТНИЙ І ТИМ, ЩО В ЦЕЙ ЧАС УКРАЇНСЬКА ПРЕСА ЛИШЕ ПОЧАЛА ОСВОЮВАТИ ІНТЕРНЕТ-ПРОСТІР, ТОДІ ЯК У «Дня» ВЖЕ ТРИ РОКИ БУВ ВЛАСНИЙ САЙТ

Крім цього, 2000 року було створено електронну Бібліотеку газети «День». Випущено тисячу дисків із номерами газети за період із 1997 по 1999 рік. До слова, один такий примірник оглядач «Дня» Клара Ґудзик подарувала Папі Римському Івану Павлу ІІ у липні 2000 року.

«УКРАЇНА INCOGNITA» —  «ПРОЕКТИ У ПРОЕКТІ»

Одним із основних Інтернет-продуктів газети є сайт «Україна Incognita», де зібрані статті на історичну тематику, опубліковані в газеті за весь період її існування. Проект стартував 2011 року, як цілком логічне продовження Бібліотеки «Дня» та однойменної рубрики Ігоря Сюндюкова.

На розробку сайта пішло близько півроку. І з часом він не обмежився лише статтями на історичну тематику. Сьогодні «Україна Incognita» — це самостійний Інтернет-проект, який уміщає в собі чималу кількість різноманітних та цікавих рубрик — інакше кажучи, «проектів у проекті».

Таким чином у серпні 2011 року з’явилася рубрика «Музеї он-лайн». Через один клік користувач може відвідати Музей Уласа Самчука, Музей Гетьманства, Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, Музей писанкового розпису в Коломиї тощо. Крім цього, проект дає змогу не лише ознайомитися з історичними експонатами, а й знайти і прочитати докладну інформацію з історії музеїв. «Позаяк, зазвичай, музеї в Україні не дуже багаті, оскільки, в основному, фінансуються державою, то вони таку річ не могли собі дозволити. Отже, ми вирішили, що це — дуже перспективна ніша, яку потрібно наповнювати», — розповідає web-редактор «Дня» Артем Жуков.

«Музеї он-лайн» — перший в Україні проект подібного типу. На сьогодні в архіві музеїв «Дня» налічується понад 30 віртуальних екскурсій. До цього відвідати музей у режимі он-лайн пропонував лише Google в рамках «Art Project». Утім, в проекті корпорації — лише музеї світової величини.

«Українці зараз мало подорожують, але в Україні є що показати. Ми хотіли зацікавити своєю історичною та культурною спадщиною, показуючи окремі елементи певного музею», — пояснює Артем Жуков.

Не менш цікавий «проект у проекті» — рубрика «Інтелектуальна карта України». Кожен відвідувач сайта може на карті України в онлайн-режимі дізнатися більше інформації про той чи той населений пункт. Крім цього, кожен охочий може таким самим чином розповісти про особливість своєї місцевості. Основне призначення рубрики — відкрити Україну для українців через віртуальні екскурсії найцікавішими і маловідомими місцями країни.

Ще одна рубрика «України Incognita» — «Сімейний альбом України». «Ця рубрика — історія на мікрорівні. Люди, коли пишуть про історію своєї родини, часто зазначають і побут, що має велике значення для макроісторії», — розповідає web-редактор «Дня». На сьогодні такий жанр — популярний серед читачів. Адже вони самі можуть до цього долучитися. Поміж іншим, зазначає Артем Жуков, кожна історія написана в окремому, живому стилі, і їх можна читати як «живу» книжку.

«Утім, ми вирішили, що на нашому сайті — забагато тексту», — розповідає Артем Жуков. Тому працівники редакції розпочали деякі елементи ілюструвати графічно. Саме так із серпня минулого року з’явилася нова рубрика «Інфографіка». «Перші графіки — ілюстрація сімейних альбомів чи родоводів — Сагайдачних чи Кульчицьких. Потім ми почали зображати хронологічно-історичні події. Оскільки це — більш атрактивна форма подачі інформації, вона краще сприймається читачами», — розповідає Артем Жуков.

У серпні 2013 року, до Дня незалежності України з’явився проект «101 причина любити Україну». Ініціатори проекту — Ярина Михайлишин та Артем Жуков — вирішили впродовж трьох років публікувати інфографіки на теми «Постаті», «Артефакти», «Події» та «Місця». Наразі відвідувачам сайта «Україна Incognita» доступно вже понад 70 інфографік.

 Загалом, попит на подібні проекти, розповідає Артем Жуков, є. Адже, як зазначає він, за останній рік кількість відвідувачів сайта зросла майже втричі. «За останній рік через Майдан узагалі в усіх ЗМІ зросла значно відвідуваність — приблизно в п’ять разів. Зараз вона трохи впала, але все ж залишається більшою, ніж рік тому — рази у три. Адже відбувся дуже великий сплеск активності українців у Інтернеті», — говорить він.

Наступного року «Україна Incognita» порадує своїх читачів ще одним проектом — WEB-фотоархів. «Це буде окремий сайт, присвячений фотовиставкам газети «День», — анонсує Артем Жуков.

«ДЕНЬ-TV» — ВІЗУАЛІЗУЄ  ТЕМИ ТА ІДЕЇ

Ще один формат роботи «Дня» — телевізійний. Йдеться про інтернет-канал, розміщений на YouTube, «День-TV». «Він дозволяє розширити читацьку аудиторію газети «День». Адже сьогодні, коли Україна переживає такі історичні події, без візуалізації інформації — неможливо бути сучасним ЗМІ. Це бонус до наших текстів і фоторепортажів» — пояснює автор найпопулярніших сюжетів про Революцію Гідності та редактор відділу «Суспільство» Марія СЕМЕНЧЕНКО.

Проект стартував у травні минулого року. «Починалося все як інтерв’ю з відомими людьми, що їх записували в редакції. Потім ми це розширювали — записували подієві сюжети. Особливо багато було сюжетів про Майдан авторства Івана Любиш-Кірдея та Марії Семенченко», — розповідає Артем Жуков.

Трохи згодом з’явилися відеоінтерв’ю з Джамалою, Іваном Леньо та іншими цікавими людьми. Кількість переглядів показали, що цей формат живих діалогів, часом досить тривалих за часом як на телепродукт, є цікавим для наших читачів.

Зокрема, за динамікою зростання кількості підписників на «День-TV» та загальної кількості переглядів, зазначає Марія Семенченко, що читачі «Дня» не хочуть обмежувати себе лише текстовими матеріалами та фоторепортажами, і цілком позитивно сприйняли візуалізацію наших ідей, тем, нашого бачення подій, що нині відбуваються.

Дивитися відео — це фактично бути учасником цих подій: переживати трагічні події на Майдані чи ставити питання відомим людям у студії. Це важливо, коли читач відчуває свою дотичність до того, що робить видання. «Ми об’єктивно не можемо конкурувати із телебаченням, тому ми не фокусуємось на новинах, ми експериментуємо з форматами. Якщо це відео з якоїсь події, то воно не є новинним, ми намагаємося показати цю подію як явище, ширше. Зараз записуємо історії цієї війни — очевидців, ґрунтовні розмови з цікавими людьми... Але, звичайно, ще є куди рухатись. У найближчих планах — збільшити кількість сюжетів, вийти на певну регулярність, знайти відповідальну команду, яка поділяє наші цінності та готова цікаво мислити», — говорить Марія. Саме над цим 2015 року активно працюватимуть Марія Семенченко та Артем Жуков.

«СОЛО ІЗ СОЦМЕРЕЖ...  ІЗ ОРКЕСТРОМ» — ДИСКУСІЙНИЙ  МАЙДАНЧИК ДЛЯ ЧИТАЧІВ «Дня»

Частка української аудиторії в Facebook постійно зростає. За даними Alexa.com, мережа є вже шостим за відвідуваністю порталом в Україні. З травня 2011 року тут з’явилася і сторінка газети «День». За відносно короткий час вона здобула десятки тисяч постійних читачів.

Як зазначав web-редактор газети Артем Жуков, для «Дня» Facebook став «не лише інструментом поширення якісного контенту в розумному середовищі, а й платформою для зворотного зв’язку та спілкування з читачами».

До речі, Facebook допомагає знайти не тільки інтелектуального читача, а й цікавого автора. Саме через соціальну мережу редакція познайомилася, а пізніше — познайомила своїх читачів із популярними блогерами «Дня». Це, зокрема, такі українські автори, як Олександр Прилипко та Юрій Костюченко, а також російський автор Дмитро Шушарін.

«День» активно залучає своїх читачів до більш активного обговорення актуальних подій. Саме з такою метою було створено спільноту «Соло із соцмереж... із оркестром» — наддержавний та наднаціональний дискусійний майданчик, адже до полеміки можуть долучитися інтелектуали будь-якої країни та нації. «По суті, у Facebook присутні практично всі українські видання. Росія також йде цим шляхом. І зараз можна, виокремлюючи найцікавіше з усіх цих видань, робити новий контент. Адже є великий масив інформації, який увесь переглянути людині дуже важко. Або не вистачає часу, або людина просто із своїх власних поглядів не читає те чи інше видання», — говорить модератор проекту та автор «Дня» Олександр ПРИЛИПКО.

Проект стартував на початку року. За цей час «Соло із соцмереж... із оркестром» об’єднало майже 350 інтелектуалів. Основні теми, які підіймалися протягом року — це, безумовно, Революція Гідності, анексія Криму, війна на сходу країни. Та Олександр Прилипко виділяє ще одну, не менш важливу тему, яка активно обговорювалася учасниками спільноти. «Було багато ідей світоглядного характеру. Зокрема — стежили за деградацією російського суспільства. Причому, з різних сторін розглядалися матеріали із різноманітних джерел. Інколи ці інтерв’ю були цікаві тим, що вони бралися не зі столичних джерел, а з периферійних. Тобто, десь у LiveJournal росіянин написав про своє бачення ситуації. І ми це також брали, тому що це показувало певні тенденції, які відбувалися в свідомості росіян, як вони усвідомлюють ті речі, які відбувається», — пояснює Олександр Прилипко.

Утім, проекту ще є куди рости. «Є одне — головне завдання. Серед читачів «Дня» потрібно поширювати цю ідею — долучити все більше людей — інтелектуалів», — додає він. Водночас, за словами Олександра Прилипка, це доволі складний процес, адже потрібно уважно дослідити кожного учасника спільноти, щоб забезпечувати якісний контент.

IT — нова українська експансія

 Лариса IВШИНА, головний редактор газети «День»:

— У нас дуже багато років не вирощувався аристократичний тренд. Тому що аристократичний, український, шляхетський — був найбільшою загрозою для метрополії, імперського центру СРСР. Позбавившись цього імперського центру, ми навпаки повинні наростити те, що заборонялося. Всіма способами. Перш за все — електронними. Адже наш Інтернет часто забитий «трешем». І там потрібно відвойовувати місце для якості.

І ось моя ідеологія — «нове видання української експансії» — зробити так, щоб у всіх шпаринах було якісне українське, заполонити собою все.

Коли ми тільки починали працювати в Інтернеті, я точно відчувала, що там ми повинні зайнятися саме виробленням свого контенту, свого смислового поля, зайняти свої позиції. І для того, щоб поширити якісне українське в інформаційний простір, треба було брати абсолютно іншу висоту і нові технічні можливості. Зокрема, можливості Інтернету давали Україні цей старт.

Також треба зважати на те, що міри дозрівання середовищ у країні — зовсім різні. Хтось уже живе в інформаційному часі, а хтось — ще в пізньому феодалізмі. І щоб не допустити розриву навіть не «по Дніпру», а «по рівнях напруги», потрібно кожному давати своє розуміння світу.