Кабельне ТБ: тарифи і «доважки»
Кабельне телебачення в Києві дорожчає. Цю проблему, ймовірно, обговорюватимуть сьогодні в Антимонопольному комітеті України, де відбудеться круглий стіл на тему «Проблемні питання ринку послуг кабельного телебачення» (донині АМК ситуацію не коментував). Нагадаємо, що минулого тижня компанія «Воля», яка займає домінуюче становище на столичному ринку послуг кабельного ТБ, повідомила про зміни тарифів на свої послуги з першого травня. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті компанії, її абонентам (а таких близько 600 тисяч) доведеться платити 18 гривень за пакет, вартість якого раніше складала 15 гривень (до 30 каналів), або 10,2 гривні замість 7,5 гривень (для абонентів, що проживають в зоні ще не модернізованих, вузькосмугових мереж і мають можливість дивитися 17 каналів). Вирішено також скасувати пільговий тариф. Згідно з повідомленням на сайті «Волі», зокрема тому, що пільги надавалися підприємством без компенсації з міського чи державного бюджетів і покривалися за рахунок інших послуг.
Як повідомив «Дню» представник компанії «Воля» Олег Пашкевич, одна з головних причин підвищення тарифів — зростання собівартості послуг, а також значна інфляція. До того ж, абоненти весь час вимагають кращої якості послуг (йдеться, зокрема, про чіткість зображення), а це потребує серйозної модернізації мереж кабельного ТБ. Хоча, судячи зі слів Пашкевича, безперечну якість може гарантувати лише перехід на цифрове ТБ. Рiч у тiм, що в Києві, як і в будь- якому великому місті, кількість ефірних шумів постійно зростає. І тому витрати на обслуговування старих технологій вищi, ніж на цифрове ТБ після встановлення відповідного обладнання, а «цінова відстань» між послугами аналогового ТБ і «цифрою» стає все меншою (фактично йдеться про свого роду «стимулювання» абонентів користуватися послугами саме цифрового ТБ. — Авт. )
Ще один чинник, який впливає на формування тарифів, — авторські відрахування каналам (зокрема, російським), які, за твердженням Пашкевича, також весь час зростають. (Тут, щоправда, є один цікавий нюанс: абоненти «Волі», що проживають в зоні вузькосмугових мереж, мають можливість дивитися лише один російський канал — «РТР-Планета», а підвищення тарифів для них в процентному відношенні більше — 36 %, в той час, як для абонентів широкосмугової мережі — 20 %. — Авт. ). Що стосується порівнянь з тарифами на послуги кабельного ТБ, які надають оператори інших міст, де каналів часто більше, а ціна іноді менша, то, як зазначив Пашкевич, до київського найбільшого оператора кабельного ТБ державні органи придивляються пильніше, тому й працює «Воля» тільки легально. Регіональні ж кабельні оператори, трапляється, пропонують й «неочищені» версії закордонних телеканалів.
Усі ці аргументи, звичайно, переконують, але в абонентів «Волі», як і раніше, під час попереднього підвищення тарифів, фактично не залишається вибору — вони можуть або користуватися послугами «Волі» за новими тарифами, або відмовити собі в задоволенні дивитися телевізор, оскільки забезпечити більш-менш нормальне зображення за допомогою звичайної антени в багатьох районах Києва майже неможливо. Але до ідеї надання абонентам можливості обирати оператора кабельного ТБ Пашкевич ставиться доволі скептично. Це все одно, каже він, що прокладати паралельну каналізацію. За його словами, будь-який кабельний оператор (а в Києві 13 кабельних операторів) є монополістом на своїй території, хоча, дійсно, є в столиці кілька будинків (так історично склалося), до яких підвели свій «шнурок» два кабельнi оператори. Але, відзначає Пашкевич, у світі визнали: співіснування кількох операторів в одному будинку не забезпечує нормального розвитку ринку кабельного ТБ, насправді це призводить до демпінгу. А послуги, які сьогодні хочуть отримувати кияни (йдеться про широкосмугові мультимедійні послуги), вимагають серйозних інвестицій. І тому забезпечити розвиток нових технологій можуть тільки потужні оператори.
Отже, з виправданим монополізмом на ринку послуг кабельного ТБ нічого не поробиш? Можливо, й так, але, на думку експерта з питань телебачення і радіомовлення Івана Мащенка, є цивілізовані засоби його обмежувати. Для цього слід вивести на перший план не боротьбу із компанією-монополістом, а створити ситуацію, у якій споживач мав би можливість вибирати те, що йому насправді потрібно, навіть якщо в його квартиру проведено кабель лише одного оператора. Для цього абонент мав би купувати програми не пакетами, як це робиться зараз, а окремо, тобто фактично йдеться про окрему абонплату за кожний канал. Кожна програма має свою ціну, і абонент формує власний пакет, виходячи зі своїх уподобань і можливостей. У цьому випадку і підвищення цін (можливо, й виправдане) не буде супроводжуватися конфліктними ситуаціями. Головне, відзначає Мащенко, щоб, формуючи тарифи, «кабельники» враховували й інтереси глядача, а не продавали товар «з доважкою», як за радянських часів. «Аналог — передплата преси. Коли я йду на пошту передплачувати газети, то я передплачую їх не «каталогом», а вибираю, припустiмо, три- п’ять видань, і зайвого ніколи не передплачу». Чи можливо це технічно? За словами Мащенка, світова практика дає на це запитання чітку відповідь — так: на вводі в квартиру від кабельної мережі встановлюються відповідні фільтри. Не сподобалося? Наступного місяця можна передплатити інші програми, для чого здійснюється перекодування. Якщо йти цим шляхом, вважає Мащенко, взаємне незадоволення оператора-монополіста і його абонентів одне одним буде значно меншим.
У той же час Мащенко застеріг «кабельників», що невдовзі може виникнути ситуація, у якій вони перестануть бути монополістами. Експерт не виключає, що, оскільки монополістами з обслуговування будинків перестають бути ЖКГ, і мешканці деяких будинків беруть своє господарство у колективне управління, у багатоповерхівках можуть створювати власні приймально-розподільні мережі, які обійдуться значно дешевше.
