Канал «Дунай — Чорне море». Ціна питання...

«Через Дунайський канал до міжнародного скандалу» — назвали вітчизняні громадські організації україно- європейське різночитання доцільності будівництва глибоководного судноплавного каналу Дунай — Чорне море через гирло Бистре. У травні — червні поточного року Європа в особі підписантів екологічних конвенцій застосувала проти України передостанню політичну санкцію — попередження, суворо рекомендувавши «забути» про реалізацію другої черги прокладення каналу. Українська делегація, зробивши вигляд, що шокована думкою колег, «виторгувала» деякі поступки, пообіцявши скасувати плани з будівництва. Разом із тим, представники громадських організацій, знаючи ціну подібним обіцянкам, засипають кабінети перших осіб держави попередженнями, що, не послухавшись рекомендацій, Україна неабияк зіпсує свій міжнародний імідж. Чергове відкрите звернення на ім’я Президента України, прем’єр-міністра, міністрів охорони навколишнього середовища і транспорту та зв’язку підготувала екологічна група «Печенеги» (Харків) й обіцяє направити за адресами вже в найближчі дні.

Україна, схоже, грунтовно «застрягла» в черговому міжнародному скандалі. На цей раз із екологічною підосновою й відомою світовій громадськості кодовою назвою «Канал Дунай — Чорне море». Якщо 2000 року про ідею глибоководного каналу до Чорного моря для вітчизняних судів знали лише її автори — керівництво Мінтрансу, то 2004 року, з початком будівництва, цю ідею в кращих тонах економічної привабливості піднесли українській громадськості керівник транспортного відомства Георгій Кирпа та президент України Леонід Кучма, а в 2006— 2008 роках про будівництво в дельті Дунаю дізналася світова громадськість. На міжнародний рівень проблему підняли екологічні організації, зокрема, представники держав-підписантів конвенції ЕСПО та Орхуської конвенцій (перша направлена на міжнародну оцінку впливу на навколишнє середовище в трансграничному контексті, друга — декларує права громадян на екологічну інформацію), розкритикувавши ініціативу українців і пояснивши таку реакцію безповоротним впливом будівництва на екосферу Дунайського біосферного заповідника, а також на стан навколишнього середовища сусідніх країн.

Яка ж ціна питання? За попередніми оцінками авторів проекту Каналу, новий глибоководний вихід до Чорного моря мав би приносити державі не менше ніж 50 мільйонів гривень на рік і ще стільки ж міг зекономити на експлуатації чужих водних транспортних шляхів. Разом із тим, у 2005—2006 роках Канал заробив лишень шість мільйонів гривень, пропустивши порядку 700 судів, 500 з яких — мілковантажні. Низький показник частково можна виправдати експлуатацією каналу під час будівельних робіт, адже вже протягом 2007— 2008 років через Канал пройшло 1200 судів, а в перспективі цей показник міг значно збільшитися. Міг би, одначе всі розрахунки сплутала природа, розпорядившись інакше. Дунайський канал активно замілюється швидкими водами річки й як би не старалися будівники, однак поглибити дно до семи метрів ніяк не виходить — показник глибини постійно скорочується до позначки чотирьох метрів. «Ми, виходить, безповоротно зариваємо багатомільйонні державні кошти в дно річки незрозуміло заради якої мети» — зазначила під час прес- конференції керівник юридичного відділу Міжнародної благодійної організації «Екологія — Право — Людина» Ольга Мелень.

Менеджер проекту Всесвітнього фонду природи в дельті Дунаю Михайло Нестеренко, у свою чергу, наголосив, що прокладення Дунайського каналу — не єдине та далеко не краще розв’язання проблеми судноплавства в даному напрямку. По-перше, в запасі в України залишається варіант з’єднувального каналу, яким транспортники користувалися не одне десятиріччя в минулому. По-друге, не обов’язково адаптувати річки до старих судів, можна відкоректувати суднобудівництво в напрямку більшої прохідності. У найгіршому разі, можна спорудити канал в обхід заповідної зони Дунаю, так, щоб «і кози залишилися цілими, і вовки були ситі». Такий варіант дорожчий, зате надійніший. Який варіант оберуть лобісти розвитку даної транспортної артерії, здогадатися нескладно, тим більше Мінтранс у черговий раз дав зрозуміти, що будівництво Дунайського каналу жодним чином екології не шкодить.

Аналітики зазначають, що за атакою міжнародних екологів може стояти могутнє лобі румунської сторони, якій Україна в разі реалізації даного проекту може скласти вагому конкуренцію. Однак, у будь-якому випадку, «брудна робота» з відчуження землі у Дунайського біосферного заповідника для реалізації будівництва, з шантажем, тиском на суди і таке інше, говорить явно не на користь прихильників прокладення Каналу через серце занесеної до списку спадщини ЮНЕСКО унікальної природної зони в дельті Дунаю.