Хто купить нерентабельні шахти?

На державних шахтах знову накопичилися чималі запаси вугілля — 400 тисяч тонн. Про це повідомив під час круглого столу з питань розвитку вугільної галузі генеральний директор об’єднання коксохімічних підприємств «Укркокс» Анатолій Старовойт. Вугільний профіцит виник, бо на внутрішньому ринку небагато бажаючих купувати дороге й не завжди якісне вітчизняне вугілля, каже він. Тож держава вдалася до іншого методу збуту. На початку квітня на нараді металургів і вуглярів разом із першим віце-прем’єр-міністром України Валерієм Хорошковським було прийнято рішення, що металурги викуплять цей запас. Однак навряд чи такий підхід здатен вирішити хронічні проблеми вугільної галузі. Замість разових методів швидкого реагування уряд повинен зважитись на комплексну реформу галузі, кажуть експерти, бо подальші зволікання тільки погіршать ситуацію.

Із кожним роком українські металурги нарощують імпорт вугілля. «У 90-их роках частка імпорту становила 14,7%, 2011 року — 37,9%, а сьогодні за перші три місяці — на рівні 40%», — розповідає генеральний директор об’єднання коксохімічних підприємств «Укркокс» Анатолій Старовойт. Причина збільшення імпорту полягає в тому, що для виробництва металу (80% якого іде на експорт) українське вугілля не завжди підходить. Як пояснив директор Українського державного науково-дослідницького вугільно-хімічного інституту Євгеній Ковальов, у видобутому державними шахтами вугіллі вміст окису заліза і лужноземельних елементів складає близько 23%, в той час як в американських та австралійських — тільки 3—5%, а сірки — 3,5% замість 0,5% . Все позначається на якості виготовленого металу й, відповідно, на ціні українського продукту.

Попри мільярдні вливання бюджету у вугільний сектор, тенденції у невтішні: 2010 року українські шахтарі видала на-гора тільки 24 мільйона тонн коксівного вугілля, тоді як 1975 року було 84,6 мільйона тонн. Сьогодні, розповідає заступник генерального директора об’єднання «Металургпром» Микола Амбросімов, з видобутого в Україні вугілля можна виробити 3,5—4 мільйона тонн коксівного вугілля, а металургія потребує 14 мільйонів. Постійно виручати державні шахти металурги не збираються, каже він. Адже російський газ дорожчає, й металурги поступово впроваджують технологію пиловугільного вдування, яка потребує використання високоякісного вугілля. Тож збільшення імпорту не уникнути, каже він.

Втім, на думку аналітика компанії «Конкорд Капітал» Романа Тополюка, підвищити якість українського вугілля можна, але не на всіх шахтах. Тож об’єктивно певний відсоток із державного шахтного фонду отримає другий шанс. А як бути з іншими шахтами? Навряд чи держава зважиться їх закрити, бо за мільйонами тонн видобутого вугілля — тисячі українських шахтарів та десятки невеличких міст і селищ, для яких шахта — єдиний спосіб виживання. Виходом може стати переведення ТЕЦ зі споживання газу на вугілля, кажуть експерти.

За словами голови ради директорів компанії «Ефективні інвестиції» Ігоря Ліскі, цим шляхом пішли провідні країни світу. Так, Китай, каже він, цього року планує перевести 80% електростанцій на водне-вугільне паливо. «В Україні для цього теж є всі умови — технології, достатні запаси вугілля. Потрібна ще тільки цілісна програма з переводу ТЕЦ на вугілля», — деталізує він. Окрім програми, потрібні ще й інвестиції для технічного переоснащення ТЕЦ. Вони знайдуться, переконує Ліскі, якщо держава створить ліберальний ринок. «Якщо буде зрозуміло, куди продавати видобуте вугілля, й де збувати електроенергію та тепло, то інвестори вкладатимуть гроші у вугільний сектор України. За моїми підрахунками, в найближчі п’ять років спокійно можна залучити мінімум 5 мільярдів доларів», — підраховує він.

Однак не всі експерти такі оптимісти. На думку народного депутата, члена парламентського комітету з питань паливно- енергетичного комплексу Михайла Волинця, Україна може зіткнутися з дефіцитом інвесторів. Уже працює закон про концесію і оренду, тому більшість привабливих шахт розібрали «свої», каже він. На приватизацію, яку нещодавно анонсував уряд, виставлять непривабливі залишки шахтного фонду. Чи знайдуться охочі купити їх — це велике питання, резюмує народний депутат. І де тоді шукати 5—6 мільярдів гривень на переведення ТЕЦ з газу на вугілля, запитує депутат. Крім того, не варто забувати, каже він, що вугільне питання має й велику соціальну складову. Якщо на приватизаційних конкурсах шахти не знайдуть нового ефективного власника, то соціальна напруженість у таких регіонах значно зросте. Щоб уникнути соціального бунту, кажуть експерти, потрібно бюджетні вугільні дотації направити на розвиток цих регіонів. За підрахунками Ліскі, щороку держбюджет вливає в вугільну сферу майже мільярд доларів.

Експерти вважають, що комплексно вирішити проблеми галузі допоможе тільки термінова вугільна реформа. В іншому разі ситуація буде погіршуватися. Україна має запаси вугілля на 350 — 400 років, тоді як Західна Європа — лише на 150 років. Щоб ефективно розпорядитися ними, говорить Волинець, слід спочатку сформувати енергетичний баланс країни, а потім — знайти спосіб інвестувати 300 — 500 мільйонів гривень в кожну перспективну шахту та продовжити їй та її робітникам нормальне життя ще на 6 —10 років.

На думку ж аналітика «Конкорд Капітал» Романа Тополюка, щоб реформа вуглепрому була ефективною, треба провести комплексний аудит галузі.