Хто вбиває живі річки

В Україні діє ухвалена урядом у липні минулого року програма розвитку гідроенергетики до 2026 року. Її розробником виступило Міненерговугілля. Та чи буде вона ефективною? Щодо цього є багато сумнівів, бо ж ухвалювали цей документ, як твердить юрисконсульт Міжнародної благодійної організації Марта Панькевич, «дуже непрозоро». За словами правника, проект цієї програми не виставлявся навіть на сайті міністерства, громадськість не брала участі у її обговоренні, не провадилася її екологічна оцінка. Усе це є порушенням процедури схвалення таких проектів і нашого права на участь у прийнятті державних рішень, відзначає Панькевич.

Після ухвалення програми розвитку гідроенергетики Національний екологічний центр України зробив її експертний аналіз, який доступний на сайті центру, розповідає член його ради Руслан Гаврилюк. Окрім порушень процедури, при цьому було відзначено, що ще перед створенням програми слід було би розробити й узгодити з громадськістю концепцію її створення. Цього, за його словами, не було зроблено.

Експерт зупиняється на довкільних ризиках цієї програми. На його думку, «дана програма повертає нас до проектів гідромонстрів 70-х років минулого століття», які ще тоді були відхилені як небезпечні для довкілля, бо вже у ті часи суспільство почало уважніше ставитися до таких великих енергетичних проектів. «Тоді було закрито проекти Ташлицької та Канівської гідроакумулюючих станцій, — нагадує Гаврилюк, — а зараз вони знову зненацька з`явилися у цій урядовій програмі».

Він вказує, що українські річки сьогодні надто перевантажені греблями та водосховищами, що порушує такі засадничі нормативні акти, як Водний кодекс України, і робить неможливим нормальне функціонування річок. «Гребля Олександрівського водосховища Ташлицької ГАЕС унеможливила міграцію осетрових риб річкою Буг, і ми втратили останню таку живу річку в нижній її течії, — говорить Гаврилюк. — І все це внаслідок дії гідроенергетиків». Тому він радить уряду ввести мораторій на реалізацію програми розвитку гідроенергетики і провести експертне обговорення як у середовищі екологів, так і енергетиків. Тому що основний аргумент, який мають в «Укргідроенерго», — це необхідність регулювання енергетичної системи. Натомість експерт нагадує про величезний потенціал у енергозбереженні й енергоефективності, який має Україна, але він, як вказує Гаврилюк, цією програмою не розглядається... А на його думку, це могло би бути альтернативою для гідроенергетики.

Еколог Петро Тєстов говорить зовсім не про екологію, а про корупцію: «Насправді ця програма, як і багато інших дій наших чиновників, — просто спосіб дати заробити потрібним людям за наш рахунок, прикриваючись певними ідеями, — вказує він. — Яскравий приклад — будівництво ГАЕС на верхньому Дністрі, проти якого виступали місцеві громади та науковці. Наприклад, є рішення двох обласних рад із проханням не будувати ГАЕС на Дністрі. Є рішення десятків міських, районних, селищних рад, обласних і районних адміністрацій, висновки чотирьох чи п`яти наукових інституцій... Не чують ні Міненергетики, ні Мінекології. Не почує й уряд».

Про джерела конфліктності при спорудженні Канівської гідроакумулюючої електростанції у листі до «Дня» докладно розповів інженер-будівельник Павло Філь. Він вказує, що в аргументації, яку наводить «Укргідроенерго» на користь спорудження таких станцій, — «спекуляції на тимчасових труднощах у державі, недомовки, замовчування фактів, різні інші маленькі та великі неправди».

На думку фахівця, найбільша конфліктність проекту в розміщенні станції. Він вказує, що Канівські гори невипадково висувалися на конкурс «Сім природних чудес України». Враховуючи виняткову цінність пам`яток археології, культури та природи Канівського Придніпров`я, 1994 року тут було створено Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів». Але за часів Кучми, вказує дописувач, більшу частину цього заповідника було передано одному акціонерному товариству для створення «першого приватного регіонального ландшафтного парку» (пам`ятаєте Ігоря Бакая, натякає Філь на власника АТ — колишнього українського олігарха).

Вдаючись до технічних показників, автор листа пояснює: «фішка» гідроакумулюючих станцій в тому, що вони беруть з єдиної енергосистеми значно більше електроенергії, ніж віддають. По Канівській станції різниця в 1,3 раза. Більше того, економічний ефект таких станцій, зі слів Філя, полягає в тому, що в нічний час, коли діють низькі тарифи на надлишкову електроенергію, вони беруть її для закачування води у верхні штучні сховища. А вдень, коли діють високі тарифи, спускають воду через турбіни ГАЕС і відповідно продають вироблену електроенергію набагато дорожче. «Тобто економічний ефект такі станції мають не в натуральному, так би мовити, продукті, — пояснює інженер, — а в результаті цінових ножиць».

Крім того, він переконаний, що місце, обране для Канівської ГАЕС, не вигідне... для самої енергетики. За його даними, напір води тут не сягатиме й 100 метрів, що зводитиме ефективність станції майже до нуля. Філь наводить такі дані: з наявних у світі ГАЕС потужністю 100 МВт і вище 58% мають напір вище 300 метрів, а 23% — більше 500 метрів. Такі ГАЕС, на його думку, дійсно ефективні. Відповідаючи на запитання, чому ж тоді «Укргідроенерго» потрібна така ГАЕС, Філь вказує: «На кону величезні кошти. Найбільша вигода в тому, що компанія проводитиме тендери і укладатиме договори на підрядні роботи, а що це таке — знають усі».

«День» попросив «Укргідроенерго» викласти  свою точку зору щодо допису Філя. Там працювали над відповіддю майже місяць і нарешті розповіли про етапи будівництва Канівської ГАЕС, джерела фінансування її будівництва і повідомили, що велика кількість фактичної інформації є у вільному доступі на офіційному сайті товариства. Водночас у отриманому за підписом генерального директора Ігоря Сироти листі також вказувалося, що «питання гідроенергетики сьогодні дуже політизовано, і певні кола у пошуках власних політичних дивідендів замість діалогу для вирішення проблем екології та енергетики стали на шлях гасел та звинувачень. Ми вважаємо такий шлях не конструктивним та не європейським підходом». Сирота завірив, що «Укргідроенерго» завжди толерантно ставиться до запитів на надання інформації щодо проектів, які впроваджує, і надає перевірену та офіційну інформацію».

Однак народний депутат, секретар парламентського комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Остап Єднак закликав чиновників завчасно інформувати громадськість про ті чи інші плани будівництва з тим, щоб активісти разом із науковцями мали змогу підготувати свою оцінку відповідних проектів. «Біда рішень, які не враховують екологічні міркування і, отже, матимуть значні негативні наслідки для довкілля, — зазначив народний обранець, — в тому, що за них потім розраховуються прийдешні покоління. На жаль, наші чиновники часто думають так: поки це відбудеться, мене вже на цій посаді не буде. Це абсолютно ганебна практика і ганебний підхід. Саме в цьому сенсі управлінці мають докорінно змінюватися».