«Хук» титаном

Завод Ukrainian Chemical Products, що донедавна називався «Кримським титаном», залишився без української сировини — залізничну гілку у бік міста Армянськ, де розташоване підприємство, перекрили бетонними блоками. Це сталося під час акції протесту, яку 20 вересня розпочали кримські татари та інші активісти, що бажають припинити постачання товарів до анексованого Росією Криму. Найсильніший удар припав на великий кримський завод, який входить до Group DF підприємця Дмитра Фірташа. Як повідомляють ЗМІ, через блокаду залізничного сполучення завод опинився на межі цілковитої зупинки, і більш як 4 тис. працівників можуть відправити у неоплачувану відпустку.

До цього вагони доправляли до кордону, звідки їх забирав заводський локомотив. «Укрзалізниця» перевозить вантажі лише до контрольного пункту в’їзду на станції Вадим у Херсонській області, контрольованої митниками і прикордонниками», — офіційно заявила нещодавно держкомпанія. «Кримський титан» з березня 2015 року має іншу юридичну назву — Ukrainian Chemical Products і зареєстрований у Києві. «Підприємство має власний під’їзний шлях, для подачі вагонів і перетину адміністративного кордону використовує власний локомотив після митного оформлення і проходження прикордонного контролю», — йдеться у повідомленні.

Як зазначив помічник голови Держприкордонслужби Олег Слободян, і до цієї акції був період, коли вагони через кордон не пропускали. «Було кілька засідань міжвідомчих із цього приводу з виїздом на місце. Завод доводив, що фрагмент залізниці взагалі не належить до загальної структури залізниці в Україні. Що зареєстроване підприємство в Україні і є суб’єктом української підприємницької діяльності. Що всі податки від діяльності заводу йдуть в Україну», — пояснив Слободян і додав, що доправляти вантажі на завод дозволило Міністерство інфраструктури.

Зазначимо, що оскільки виплачувати зарплату в рублях зареєстрована в Україні компанія не може, в Росії було зареєстровано ТОВ «Титанові інвестиції». Кримські ЗМІ писали, що формально ця компанія взяла завод в оренду. Вона відповідає за переробку сировини, що надходить з України, і виробництво. До того ж московській фірмі переказуються кошти за виробництво, а реалізує виготовлений диоксидатит саме підприємство з київською реєстрацією.

На «Кримський титан» доправляється з України ільменіт, який видобувають Вільногірський і Іршанський гірничо-збагачувальні комбінати, які він же і орендував. Але держава не продовжила термінів оренди і передала майнові комплекси в управління новоствореного держпідприємства «Об’єднана гірничо-хімічна компанія». Фактичну діяльність ОГХК розпочала із серпня 2014 року.

Торік Ukrainian Chemical Products зберегла обсяги виробництва основної продукції на рівні 2013-го, виготовивши 101 тис. тонн діоксиду титану і 532,343 тис. тонн сірчаної кислоти. А тепер, як нещодавно заявив голова окупованого Криму Сергій Аксьонов, запасів залишилося на місяць (до того ж раніше в заводу був запас на триваліший термін). «Ми розглядаємо варіанти забезпечення заводу сировиною, є способи, не все хочеться сьогодні озвучувати в публічному просторі», — сказав він. І додав, що якщо завод повністю зупинить роботу, то це призведе до великих витрат на заміну обладнання, яке вийде з ладу.

Заступник голови російського Міністерства промислової торгівлі Георгій Каламанов запевнив агенцію ІТАР-ТАРС, що завод можуть забезпечити сировиною з Індії чи інших країн. «Для виробництва діоксиду титану потрібен ільменітовий пісок, значні запаси якого мають Індія, В’єтнам, є запаси в Росії. У 2005—2006 рр. постачання здійснювалися з Індії, і я не бачу проблем у тому, аби відновити постачання з РФ», — стверджує він.

Але стверджуючи, що він «не бачить проблем», російський чиновник явно лукавить, адже вони є. Почнімо з того, що в кожного родовища титану є свої специфічні особливості, тому для «Кримського титану» було б краще продовжувати постачання сировини з Іршанського гірничо-збагачувального комбінату. А якщо доправляти ільменіт морем із далекого зарубіжжя, то виникають складнощі через санкції, які поширюються на судна, що заходять у порти Криму. У самої Росії є значні запаси титанових руд, але родовища не розроблені, і російські виробники титану купують його за кордоном. Можемо передбачити, що розвантажувати судна з тієї ж Індії будуть не в самому Криму, а в якомусь із найближчих портів на материку. І тоді прямувати вагони повинні на поромі через Керченську протоку. Це цілком реально, але той славиться своєю надзвичайною завантаженістю, та ще й під час штормів на переправі починаються збої.

Якщо доставляти ільменіт морем з далекого зарубіжжя, то виникають складнощі через санкції, які поширюються на кораблі, які заходять до портів Криму. У самої Росії є значні запаси титанових руд, але родовища не розроблено, і російські виробники титану купують його за кордоном. Можемо передбачити, що розвантажувати судна з тієї ж Індії будуть не в самому Криму, а в якомусь із найближчих портів на материку. І тоді йти вагони повинні на поромі через Керченську протоку. Це цілком реально, але протока славиться своєю надзвичайною завантаженістю, та ще й під час штормів на переправі починаються збої

У будь-якому разі, зміна логістики зумовляє додаткові витрати. Не забуваймо також, що потрібно не лише завезти сировину, а й вивезти продукцію — підприємство орієнтоване на експорт. Це при тому, що для того, щоб не втратити клієнтів, торік «Кримський титан» вартість діоксиду титану в доларовому еквіваленті істотно знижував. А собівартість виробництва двоокису титану на Ukrainian Chemical Products підвищилась через вихід зі складу Group DF Іршанського ГЗКу (Житомирська обл.). Як зазначає журнал Forbes, саме там розташована довідна фабрика, яка повинна дообробляти до потрібної кондиції напівфабрикат, що виготовляється підприємствами групи. Зараз копальні Group DF вимушені збагачувати свій концентрат на потужностях державної ОГХК.

Перерване сполучення з Кримом означає втрату прибутку і для ОГХК, а також — «Укрзалізниці». «Кримський титан» споживав левову частку продукції Іршанського ГЗКу, понад 250 тис. тонн на рік. Але зараз гірничо-хімічна компанія безпосередньо постачає ільменіт російської компанії «ВСМПО-АВІСМА». Після того, як у травні «АВІСМА» уклала з ГЗКами контракт на рік, гендиректор і співвласник компанії Михайло Воєводін повідомив журналістів, що українські підприємства навіть зробили на ільменіт знижку в 15–20%. Обсяги і вартість не розголошувалися, але для розуміння: за даними російської сторони, 2013 р. у Росію з України було імпортовано 119,3 тис. тонн титанової руди на суму $120 млн, 2014 р. обсяги становили 93,3 тис. тонн. Свою загальну потребу в сировині корпорація «АВІСМА» оцінює в 120 тис. тонн на рік.

«АВІСМА» диверсифікує постачання, домовляючись із зарубіжними постачальниками, перші партії деяких з них вже випробувано. Зокрема, компанія почала купувати титановмісну сировину в Австралії, і влітку до порту Новоросійськ прибуло перше судно з 30 тис. тонн концентрату. «За кількістю вмісту титану австралійська сировина анітрохи не поступається українській», — запевняють у корпорації.

З огляду на все, у ВСМПО побоюються подальших ускладнень з Україною. З одного боку, уральське підприємство забезпечує титаном найбільші світові авіаконцерни (100% потреб бразильського Embraer, більш як 60% потреб європейскоого Airbus, і близько 40% — американського Boeing). Але, з другого боку, воно працює на російську «оборонку». З матеріалів ВСМПО виготовляють бронежилети, елементи бойових машин тощо. На виставці Russia Arms Expo корпорація презентувала новий економно легований титановий сплав, який використовується як броня і конструкційні матеріали. «Впровадження у виробництво VST2, що не має аналогів у світовій практиці, дасть змогу підвищити технічні характеристики продукції військово-промислового комплексу Росії, не збільшуючи витрат на її виробництво», — хвалиться «АВІСМА».

Але відмовлятися від українського ільменіту російська компанія поки що добровільно не наміру не має. «Наразі немає ні потреби, ні обставин, які б змушували це зробити», — каже «Комммерсанту» Воєводін. Нічого дивного: з погляду логістики росіянам найвигідніше доправляти сировину все ж із наших ГЗКів. Ще з часів СРСР збереглася схема, за якою видобуток сировини ведеться на території України, а найбільш глибока переробка — на території Росії. Зацікавлені в цьому ринку збуту і ми, оскільки знайти нового покупця на такому ринку складно.