Кому дістанеться українське коксівне вугілля?

Під час нещодавнього візиту до Донецька прем’єр-міністр Віктор Янукович висловив думку, що для нормальної роботи металургійного комплексу слід би побудувати ланцюжок, у якому шахти, що добувають коксівне вугілля, стали б власністю металургійних холдингів. Найбільший ефект, на думку прем’єра, буде, якщо власниками шахт стануть металургійні холдинги з обов’язковою наявністю в їхній структурі коксохімзаводів. У той же час Янукович не виключив і можливості створення вертикально інтегрованих холдингових компаній із видобутку коксівного вугілля.

Начальник відділу для роботи з портфельними інвесторами інвестиційної компанії «Арт-Капітал» Володимир Оваденко повідомив УНІАН, що в купівлі українських шахт, які видобувають коксівне вугілля, можуть бути зацікавлені, зокрема, «Метінвест Холдинг» чи Mittal Steel, власник ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» (нагадаємо, що ще наприкінці 2005 року, після покупки «Криворіжсталі», представник Mittal Steel заявив, що тепер ця металургійна мега-імперія зацікавлена і в купівлі українських вугільних шахт, які видобувають коксівне вугілля). Інтенсивність протистояння між потенційними учасниками залежатиме від того, наскільки чесними й прозорими будуть умови конкурсу.

Коментуючи висловлювання прем’єр-міністра щодо необхідності приватизації шахт і формату цієї приватизації, експерт зазначив, що «Метінвест Холдинг» цілком може бути зацікавлений у придбанні додаткових дешевих вугледобувних активів, насамперед, спроможних видобувати коксівне вугілля високої якості. Хоча в нього вже є вуглевидобувні активи: Краснодонвугілля, Павлоградвугілля, шахта «Комсомолець Донбасу», а також великі пакети (і найімовірніше, контроль) на збагачувальних фабриках «Добропільська» і «Жовтнева». На думку Оваденка, найбільш привабливими активами можуть стати держпідприємства «Донецьквугілля» і «Макіївугілля», а також «Красноармійськвугілля», «Дзержинськвугілля», «Артемвугілля» і «Орджонікідзевугілля».

Експерт також підкреслив, що не можна обмежувати коло потенційних власників шахт лише вертикально-інтегрованими компаніями, металургійними холдингами або ще за якимось критерієм. Завдання уряду, на його думку, інвентаризувати наявні вуглевидобувні активи, виділити три групи шахт: ті, що підлягають приватизації; ті, що підлягають закриттю і залишаються у власності держави (так би мовити, стратегічний резерв), а також організувати максимально прозорий приватизаційний конкурс (як це було з «Криворіжсталлю» 2005 року).

При цьому, В. Оваденко висловив думку, що «бажання позначити формат приватизації шахт (з участю металургійних компаній) дозволяє говорити про наявність ознак лобіювання певних бізнес-інтересів». На думку експерта, вугільна промисловість України належить до числа найбільш проблемних. Реорганізувати галузь слід би вже давно, але помітних успіхів у цьому напрямку досі немає. Вуглевидобувні підприємства об’єднано в 35 вертикально інтегрованих холдингових компаній (ХК). На додачу до цього функціонують 14 незалежних шахт, які не входять до структури холдингів. У власності держави перебуває 33 з 35 холдингів і 12 з 14 незалежних шахт. Зараз коксівне вугілля постачається безпосередньо кінцевим споживачам за прямими контрактами. Проте ринок вугілля жорстко контролюється державою: процедури визначення обсягів видобування і оптових (закупівельних) цін є непрозорими. Високу собівартість вітчизняного вугілля визначають такі чинники: значна глибина залягання; невисока потужність пластів; складні геологічні умови видобування. За останні три роки обсяг щорічних державних дотацій галузі становив близько $640 мільйонів. 2006 року він, за нашими оцінками, перевищить $770 мільйонів, що становитиме понад $13 на одну тонну видобутого в країні вугілля, сказав Оваденко.

Таким чином, підкреслив експерт, закривати нерентабельні шахти та скорочувати державне фінансування збиткових шахт просто необхідно. Також, на його думку, потрібно створити прозорі умови гри на вугільному ринку, щоб зробити галузь цікавою і для іноземних інвесторів.