Контракт із підтекстом

Про це заявили український прем’єр-міністр Микола Азаров та міністр оборони КНР генерал-полковник Лян Гуанлі, який нещодавно відвідав Україну. Нагадаємо, протокол про співпрацю був підписаний ще у 2010 році після візиту до цієї країни Президента України Віктора Януковича.

Інтерес Китаю очевидний: в першу чергу це — отримання українських технологій, і роботу в цьому напрямку він веде вже давно. Скажімо, прагне виробляти в себе авіадвигуни української розробки, і раніше висловлював готовність купити ліцензію на виробництво АІ-222-25, якими оснащуються російські навчально-бойові Як-130. Глава ПАТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв свого часу відзначив, що в КНР вже створюють власні навчальні літаки, і запорізьке підприємство щорічно постачає для них до 200 двигунів.

Нині ж у ЗМІ з’явилися чутки про те, що «Мотор Січ» розглядає можливість продажу Китаю ліцензії на виробництво двигуна Д-18Т, яким оснащений надвеликий транспортний літак Ан-124. Щоправда, керівництво компанії запевнило агентство «Інтерфакс-Україна», що це не так: «Мотор Січ» модернізує двигун, збільшуючи тягу з 24 до 29 тонн, і продаж ліцензії не планується.

Якщо це справді так і «Мотор Січ» не поступиться Китаю, то, зрештою, лише виграє. Адже продана ліцензія приносить виробникові певний прибуток, а надалі її власник отримує змогу не лише самостійно виробляти ті ж двигуни, а й експортувати їх. Китай відомий як жорсткий гравець, який уміє укладати вигідні угоди.

Наприклад, у 2009 році уклав з ФСК «Море» контракт вартістю більш ніж $200 млн на постачання чотирьох десантних кораблів на повітряній подушці «Зубр». Надалі покупець отримує технічну документацію і може самостійно будувати ці кораблі. Щоправда, українська сторона запевняла, що лише частково допоможе в адаптації кораблів до китайських умов, але передавати технологію повністю не буде.

Зрозуміло, що на невигідні умови українські оборонні підприємства погоджуються не від хорошого життя — за відсутності внутрішніх замовлень доводиться користуватися щонайменшою можливістю заробити. Маючи «запас міцності», можна диктувати більш вигідні для себе умови. Так, коли Радянський Союз створював літак Ан-124, двигуни для нього вирішили зробити на основі Rolls-Royce RB-211-22. У 1976 для його закупки до Великобританії вирушила делегація, яка мала закупити щонайменше 8 двигунів. Та англійці, розуміючи наміри радянської сторони, погоджувалися продати тільки таку кількість моторів, якої достатньо було б для оснащення щонайменше сотні літаків. Не отримавши зразків, радянські конструктори змушені були створювати Д-18Т самотужки.

Володіння ліцензією більш привабливе, ніж копіювання техніки. Адже якщо ти не зможеш розгадати технологічні секрети, це позначиться на якості озброєння. Так, на авіасалоні «Airshow China 2012» корпорація Aviation Industry Corporation of China представила авіаційний турбореактивний двигун Minshan. Він має замінити двигуни АІ-222-25Ф, які Китай купує в України. Представники українських компаній, вивчивши двигун, заявили, що це комбінація декількох різних існуючих двигунів, яка в цілому поступається українській розробці. Сама китайська сторона визнала, що він має паливну ефективність на 20% нижче, ніж АІ-222-25Ф, а також поступається за іншим параметрами.

Тим не менш, про схильність до незаконного копіювання іноземних зразків озброєнь і військової техніки китайської сторони експерти нагадували неодноразово. Досягає він цього, зокрема, і в рамках військово-технічного співробітництва. Приводять такі приклади копіювання вітчизняної техніки, як літаки Y-7 і Y-8 (модернізовані копії Ан-24 і Ан-12БК розробки «Антонова»), комплекси радіоелектронної боротьби та приглушення китайської CATIC China Electronic Technology Import & Export Corporation (разюче схожі на «Мандат» Б1Е української розробки). Будує Китай і два полігони, які дуже нагадують український тренувальний комплекс НИТКА, який імітує палубу авіаносця, і призначений для відпрацювання техніки зльоту і посадки літака на авіаносець. У 2011 році Національний інститут стратегічних досліджень навіть відніс військово-технічну експансію Китаю до числа першорядних нових зовнішніх викликів для України.

Україно-китайське співробітництво постійно викликає незадоволення Росії. Ті ж «Зубри» вона вважає своєю технологією і заявляла, що без її участі експортувати ці кораблі Україна не має права. Багато радянських розробок мають обидва сусіди, у певних площинах країни конкурують. Останніми роками Китай навіть неодноразово намагався придбати зразки озброєння спочатку в неї, а не в України. Та, скажімо, радарні системи та ракети повітря-повітря вона продавати йому відмовилася — через розуміння того, що надалі Китай вироблятиме їх сам, та побоювання, що він зможе використати проти неї у гіпотетичному конфлікті.

Утім, Росія все ж-таки продає КНР озброєння. Більше того, у 1990-ті рр. вона сама відкрила Китаю шлях до новітніх технологій після періоду, коли він не міг отримати їх ані від СРСР, відносини з яким вже охололи, ані від капіталістичних країн, які не могли собі дозволити озброювати комуністичну країну. На той момент Китай у військово-технічному плані значно відставав від розвинених країн.

Нині основна проблема українських оборонних підприємств полягає у тому, що вони фінансуються недостатньою мірою, і це заважає появі новітніх розробок. Адже більш прийнятний варіант, це коли на експорт йдуть технології, яким на зміну вже є більш нові. Їх, у свою чергу, можна продавати після створення іще більш сучасних зразків. Тобто продавати зброю, від якої маєш вже більш потужний захист, тому ти ще продаєш захисні системи, які здатні її знищити. Обмежене ж фінансування не дає змоги йти таким шляхом.