Коронація менеджменту

ВАЖКИЙ РИНОК

— Пане Юрію, ви — науковець, успішний корпоративний менеджер з досвідом запуску і ведення бізнесу в різних країнах. Назвіть головне правило, якого має дотримуватися бізнесмен у відносинах з державою?

— Найперше — треба дотримуватися закону. Закон — це встановлені правила гри для всіх. Варто сказати, що в Україні впродовж останніх років ситуація поліпшилася і в правилах гри, і в дотриманні їх з боку гравців. Держава перестала надміру втручатися у комерційний сектор. Пригадую, як у 1995—1996 роках, коли приватних магазинів було ще небагато, «Крафт Фудз Україна» пробував продавати свою продукцію у деяких областях, де місцеві виробники могли змобілізувати владу, аби чинити тиск на наші точки продажу, не приймати товар або не виставляти його на вітринах, полицях. Нині вже існує здорова конкуренція. Але нестабільність і далі триває. Як приклади, можу назвати спроби ввести акциз на шоколад та каву (такого акцизу немає ніде в Європі), сертифікати відповідності з голограмами, ПДВ на експорт, який не повертається, нестабільність з митним режимом, податки на відходи з пакувальних матеріалів, перевірки ДПА тощо. Такі проблеми не існують в сусідніх країнах.

— У ті часи доводилося давати хабарі?

— Знаю, що хабарництво існує в Україні. Але я жодного разу не давав хабара, і ніхто ніколи не просив мене про це. Можливо, люди розуміли, що представляю міжнародну компанію.

У 1992 році працював у тютюновій галузі — створив і очолив спільні українсько-американські підприємства з фабриками у Львові та Кременчуці RJ Reynolds Tobacco International. Це були складні часи: девальвація, інфляція. Щотижня фірма була вимушена підвищувати ціни на свій товар, щоб з доходів знову закупити сировину, ціни на яку теж постійно зростали. І я щоразу звертався у Полтавську і Львівську обласні держадміністрації з проханням про підвищення цін. Тоді треба було розуміти, що влада — старої ментальності й сприймала міжнародних підприємців та іноземний капітал як щось вороже. Ми не сварилися, не ображалися, а раціонально пояснювали, що закордонний капітал на українському ринку — це робочі місця та прибуток для держави. Крім цього, Львівська тютюнова фабрика була спільним підприємством з місцевим фондом Держмайна з їхньою часткою у 30%, тому багато питань мусили вирішувати разом. З часом ми досягли високого рівня довіри.

Не знаю, можливо, в той час для міжнародних фірм були одні правила гри, а для місцевих — інші?

БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩЕ

— Пане Юрію, ви спостерігали різні етапи розвитку бізнесу в Україні. А нині що є пріоритетом для фірми, яка працює в Україні: інвестиції лобіювання, персонал чи соціальне середовище?

— Пріоритетом є ринок, прибутковість і споживачі. Наприклад, коли задумуємо інвестиційний проект, то найперше — вивчаємо ринок: що користується попитом, яка платоспроможність населення; одночасно думаємо про потрібну сировину, виробничий процес, інвестиції, обладнання, амортизацію цих інвестицій, звертаємо увагу на можливу прибутковість. І аж тоді вирішуємо інвестувати чи ні, бо ситуація на ринку хистка, попит, а отже, і прибутковість — нестабільні. Існують і політичні ризики. У вересні 1999 року компанія «Крафт Фудз Україна» ризикнула придбати фабрику з виробництва чіпсів у Старих Петрівцях під Києвом напередодні виборів. А саме в той час багато вітчизняних та іноземних бізнесменів не наважувалися інвестувати свій капітал. Але ми вірили в майбутнє України як великої, могутньої європейської держави.

Очевидно, Україна втрачала і, напевно, й досі, на жаль, втрачає великі можливості у залученні інвестиційного капіталу — це б підняло її економіку, покращило добробут, на тутешній ринок надходили б якісні товари — експортні та вироблені тут. Бо себе треба рекламувати! Нещодавно дивився по CNN, як Іспанія рекламує свої, відомі вже десятиліттями, інвестиційні можливості. Навіть окремі провінції держав мають бюджет для реклами у міжнародному ефірі. Але реальний потенціал іспанських регіонів дуже скромний у порівнянні з можливостями будь-якої області України.

Ще недавно багато інвесторів нарікали на непрозорість процесу приватизації. Особисто я з цим не зустрічався. Але там, де дим, може бути і вогонь. Тому процес залучення інвестицій пройшов так бідно. Зараз на вітчизняному ринку працює всього-навсього USD 6,5 мільярда іноземних інвестицій. І ситуація змінюється аж надто повільно. А в сусідніх державах інвестицій в десять разів більше, і життєвий рівень громадян пропорційно вищий.

До того ж, Україна маловідома в світі через столітнє перебування в колоніальному становищі. Поки брати Клички і Андрій Шевченко роблять найбільшу рекламу їй. А держава пропускає золоту можливість приспішити економічне зростання.

— Авторитетні рейтингові агенції характеризують інвестиції в Україну як спекулятивні. Чи насправді так вже ризиковано інвестувати в Україну?

— Я би сказав, що рік-два тому було менш ризиковано, ніж тепер. Якщо Україна увійде у Єдиний економічний простір, вкладати інвестиції тут стає безглуздо. Найкраще інвестувати у найбільший ринок, а найбільший ринок у даному випадку буде в Росії. Тоді розумно буде будувати фабрику там і завозити товар сюди через прозорі безмитні кордони, оплативши транспортні витрати. Всередині кожної компанії, що має виробництво в Українi та в Росії, завжди себе запитують: де запускати лінію з виробництва? І поки є кордон, мито, запускають виробництво на українському ринку і на місці платять податки, створюють робочі місця.

— Отже, при вирішенні — куди інвестувати, мають значення перспективи інтеграції країни в якийсь ринок? Інвестори вкладали гроші у Польщу, Угорщину, Чехію, бо в них були найбільші шанси інтегруватися в ЄС?

— Не думаю, що це головна причина (щоправда, український капітал іде в Польщу з цієї причини). На початку 90-х, коли у Польщу почали надходити інвестиції, про вступ країни у ЄС говорилося дуже загально, як мета, а не реальність. І годі було зрозуміти, коли це відбудеться — у 2004 чи 2014 роках. Польща — відома країна, з вищим рівнем життя, з більшою платоспроможністю, ніж у нас, і найголовніше, з швидко проведеними реформами. Пам’ятаєте польську «шокову терапію»?

Вперше про іноземні капіталовкладення я почав говорити в 1989 році, коли приїхав в інститут економіки Академії Наук УРСР у Києві. Але на той час наші економісти не розуміли, що внутрішні інвестиції замалі, й треба їх залучати ззовні, адже економіка почала занепадати, і треба було дуже швидко стабілізувати ситуацію. Тоді взагалі ніхто не усвідомлював, яким шляхом Україна має йти. Говорилося про свій особливий шлях. І це зрозуміло, бо, здобувши самостійність, ми боялися будь-кого до неї підпустити. На жаль, багато хто не розумів, що інвестиції ззовні дають реальний шанс державі вижити, а найважливіше — можливість скріпити лояльність населення до незалежності.

Керуючи пiдроздiлом всесвітньовідомої бухгалтерсько-аудиторської компанії КРМG в Україні, я приїжджав на перспективні підприємства і пояснював переваги іноземного капіталовкладення. Замість того, щоб по-новому підходити до введення справ, директори зволікали, думаючи, як би протягнути рік-два, щоб «ще трохи» забезпечити себе і сім’ю. До того ж, податкове законодавство було радянським. Зараз ситуація помітно змінюється.

— А які проблеми в оподаткуванні найболючіші?

— Я би не сказав, що існують будь-які болючі питання. Те, що часто зненацька приїжджає податкова робити перевірку i може проводити її мiсяцями — вже стало легендою. У «Крафт Фудз Україна» все розуміють, але ми не можемо пояснити це «наївним» іноземцям. Вони чомусь переконані, що у випадку несправедливості підуть до суду і виграють справу...

— Від іноземних інвесторів доводилося чути, що майбутні президентські вибори не несуть жодної загрози бізнесу і його перспективам в Україні. Тому, хто б не переміг — кандидат від влади чи опозиції, він продовжить теперішній політико-економічний курс. Ви погоджуєтеся з цією думкою?

— Так. Кожний Уряд розуміє, що економіка мусить розвиватися, а життєвий рівень населення — підвищуватися. Щоправда, неясно, який уряд зможе забезпечити найшвидший темп реформ і рівноправність у застосуваннi закону до всіх підприємств. Але найбільше усі хочуть знати — куди Україна йде: у економічно відстале ЄЕП чи з чіткою перспективою у економічно розвинутий ЄС, або буде поза цими двома блоками, як і багато інших країн, що теж непоганий варіант.

— Але багато експертів говорять про те, що з першого травня, коли визначені десять країн приєднаються до ЄС, Україна залишиться між двома економічними митними просторами — європейським і євразійським. Ви не бачите у цьому загрози?

— Ні. В Україні відроджуються виробництво, експорт, ринки, які поза ЄС та ЄЕП, тому увесь світ, включно з країнами позаблоковими як експортна платформа відкриті для неї. Я думаю, що будуть неминучі добрі стосунки з ЄС або Євразійським Союзом. Якби Україна йшла у європейську спільноту, тоді швидко надiйшли б великі інвестиції, як свого часу вони надійшли, наприклад, в Іспанію. Побачимо за рік-два, що робитиметься в Польщі, тоді й наші перспективи вимальовуватимуться чіткіше.

Не думаю, що вступ Словаччини, Чехії, Угорщини в ЄС для України є кризовим — в свій час ці країни з’явилися на обрії ЄС, а тепер з Брюсселю стане видно Україну і навіть Білорусь. У світовій пресі все більше згадують про нас. Бо тепер не бачити нашу державу — це просто короткозорість.

З ЄС треба вести діалог. Всі добре розуміють, що Україна відіграє ту роль, що колись відігравала Польща, і що наша країна теж на черзі до вступу в Європу. Впродовж останнього часу ставлення до нас значно поліпшилося. Україна почала мудро грати, мовляв, можемо бути з вами, з ними або ж самі. Гадаю, сценарій Україна—Росія в Європi сприйметься з острахом. Це могло би рухатися в напрямку нової конфронтації між розвинутим Заходом і вічно відсталим Сходом.

— Пане Юрію, ви вважаєте, що Україна себе зараз поводить як мудрий гравець?

— Мудріший, аніж колись. За останній рік українська влада зуміла використати себе як важіль і вимагає поступок зі всіх сторін. Але це можна набагато успішніше, ба, навіть агресивніше лобіювати. І треба наголошувати на своєму новому «де факто» статусі — сусіда ЄС. Також постійно бути у тісних контактах iз Азією і Північною Америкою, і особливо країнами поза ЄС та ЄЕП.

— Але ЄС не бере на себе жодних зобов’язань, не говорить нічого конкретного щодо надання економіці України ринкового статусу, ні щодо перспективи асоціації, не кажучи вже про членство. В Україні багатьма це використовується як аргумент на користь ЄЕП.

— Але ніхто не аналізує наслідків цього кроку. Помилково думати, що колишні блага повернуться — буде дешевий хліб, масло... Тоді Україна закуповуватиме, приміром, газ за дискримінаційними цінами. А режим вільної торгівлі передбачається ще довгий час, бо це невигідно для російської економіки. Росії потрібні нові ринки для свого субсидійованого експорту, а не потрібний український імпорт.

— А ви енергоносії купуєте за світовими цінами?

— За цінами, що існують в Україні. Кожен старається мати свої сфери впливу. В 1992 році я запропонував таку стратегію, щоб Україна залучала у кожну галузь кілька інвесторів iз різних країн — Німеччини, США, Франції... Таким чином, можемо мати велике надходження інвестицій, здорову конкуренцію і збереження власного суверенітету. Тоді її не прийняли. Але тепер до неї можна повернутися знову. Ми бачимо, як навіть капітал з Індії входить в Польщу, оминаючи нас. А чому?

СПРАВЖНІЙ КАПІТАЛ

— Ви маєте досвід з виробництвом в Україні та в Росії. Спостерігаєте відмінності у ставленні до праці тут і там?

— Це відомо всім інвесторам, що нашi люди працюють найретельнiше, найсумлiннiше. Серед багатьох мiжнародних фiрм українських працiвникiв оцiнюють як найкращих у Схiднiй Європi.

— Iснує думка, що радянська влада через мізерну платню відбивала бажання працювати. І будь-що нести з роботи до дому — було поширеним явищем. Ви з цим зустрічалися?

— На Львівській тютюновій фабриці під час моєї першої зустрічі з колективом, люди перше, що запитали — чи американці дозволять красти. Я, звісно, заперечив, але пообіцяв, що добре платитиму за роботу. Очевидно, якщо добре платити, тоді люди працюють дуже відповідально і бояться втратити робоче місце.

— У центральному адміністративному офісі «Крафт Фудз Україна» працюють здебільшого молоді люди. Вони мають іншу психологію?

— На шоколадній фабриці «Україна» в Тростянці чи чіпсовій фабриці в Старих Петрівцях працівники мусять мати досвід виробничої роботи. А в центральному офісі в Києві потрібні люди із сучасними знаннями економіки, маркетингу, фінансів, іноземних мов, оскільки постійно спілкуємося з сусідніми ринками, наші технології переходять із Західної Європи, європейська штаб-квартира «Kрафт Фудз» — у Відні, міжнародна — у Нью-Йорку. Тому доводилося брати найкращих випускників університетів і їх навчати.

— У Вас «крадуть» кадри?

— За нашими кадрами полюють. Але тільки поодинокі покидають компанію і йдуть працювати на найкращі посади. У нас панує корпоративний дух, як це зараз прийнято називати. Всі знаються між собою, декотрі — дружать. Дні народження і свята відзначаємо після роботи в нашому ресторанчику — там музика лунає до півночі. Нових людей підбираємо дуже ретельно: не тільки на основі їхніх знань, а й дивимося, чи людина відкрита, щира, неінтригантна, комунікабельна, чи спрацюється з існуючою вже командою.

І про «довгожителів» компанії дбаємо — при першій нагоді даємо їм змогу рости професійно. Інколи не можемо їх просувати так швидко, як вони вже готові. Тоді знаходимо можливість працювати у мережі нашої компанії за кордоном. Наприклад, колишній директор маркетингу «Крафт Фудз Україна» став директором категорiї кава компанії «Крафт Фудз» у Східнiй і Центральнiй Європi, Близькому Сходi та Африцi — разом 26 країн.

Візьмімо бренд-менеджерів «Корони» — першої самостійної марки в кондитерці, заснованої у 1995 році. Найпершого бренд-менеджера переманили в «Прилуки особливі», другий — пішов у рекламну агенцію, але за якийсь час повернувся до нас, третій став директором маркетингу «Крафту» в Румунії, ще один нині — маркетинговий менеджер компанії-виробника пива «Sun Interbrew Україна». Нині поза українським «Крафтом» у міжнародній мережі працюють п’ятнадцять наших працівників. Ми спілкуємося — всі вони хочуть повернутися назад. Я мушу підготувати їм відповідні місця, бо інакше — підуть до конкурентів. Хоча це так само радість — працюємо для України.

— Існує стереотип, що українці освічені та працьовиті. Але топ-менеджери багатьох компаній, що працюють в Україні, говорять про дефіцит кадрів.

— На кожну вакансію у нас з’являються понад 50 кандидатів. І ніби всі вони мають належну освіту, досвід роботи, а як починаємо добирати, то залишається їх кілька — здібних, досвідчених, приємних. Iз кожним роком підбирати кадри стає все легше. Це також залежить від спеціалізації. Наприклад, ми недавно шукали людину-психолога за фахом зі знанням соціології та статистики, яка буде займатися вивченням психології споживача. Бо постійно проводимо опитування у вибіркових групах у великих містах України щодо ідей рекламної кампанії, нових видів цукерок чи смаків чіпсів. Такого фахівця знайти було непросто — на це витрачено кілька місяців.

Кадровий ринок не такий професійно різноманітний, як у тій же Польщі, Угорщині, але з іншого боку — немає шаленого попиту. Пам’ятаймо, що маркетинг на Заході існує десятиліттями, а в нас перші підручники з маркетингу з’явилися щойно у 1995—1996 роках. Наша компанія — поки єдина, що створила посаду менеджера з вивчення психології споживачів, бо вірили, що знайдемо кваліфіковану людину, щоправда, прийшлося довго шукати.

— Пане Юрію, як професор, дайте свою оцінку системі освіти в Україні. Вона відповідає вимогам часу?

— Система освіти в Україні стає гнучкішою — охоплює нові дисципліни. Однак існують труднощі з підбором викладачів. Важливо, аби професори не тільки були добрими теоретиками, а й успішними практиками. Прикро, що в Україні досі переважно через знайомства влаштовуються на роботу.

У нашій компанії декотрі працівники довчаються в сильнорозвинутій внутрішній системі професійної освіти, інші — здобувають другу освіту в найкращих професійних вузах, де навчальний процес проходить нормально. Але молодi покоління університетських студентів далі розповідають, як iнколи викладачі тижнями не з’являються в аудиторіях, а прийшовши, читають iз підручника. Вчаться лишень ті, які хочуть вчитися — самотужки шукають цікаві матеріали, сидять у бібліотеках, купують книжки, а це п’ять-десять відсотків, інші — ходять заради диплому. У них — робота, сім’я, діти... І якби можна було наперед заплатити за диплом, то так би і вчинили.

Відбувся моральний та професійний занепад: немає поваги студентів до викладачів і навпаки. Але дуже скоро всі збагнуть, що сьогодні на ринку праці потрібен конкурентоздатний випускник вузу. Професори удосконалюються, підростає нове покоління науковців, підвищується зарплата викладачам, а дипломи без знання будуть нікому непотрібні.

— На вашу думку, працівника варто забезпечувати соціальним пакетом чи краще стимулювати його кар’єрним ростом і платнею?

— Соціальний пакет потрібен обов’язково. Він теж служить доказом відповідальності дирекції перед своєю командою. «Крафт Фудз Україна» забезпечує працівникам медичне страхування, оплачує обіди. Є доступ до фітнес-центру поблизу офісу, щоби колеги могли повправлятися у вільну хвилину вранці чи пообіді. Отримуємо квитки на спектаклі, концерти, а потім я ходжу та прошу: «Підіть». Бо наші молоді працюють так азартно! У п’ятницю о дев’ятій вечора вони ще в офісі. Інколи я виходжу на коридор і жартую, мовляв, повиганяли всіх iз дому?.. У суботу—неділю теж застаю їх за роботою. Їм нецікаві телевізійні програми і набридає прогулюватися містом, хіба можуть піти з друзями на каву, пиво... А на роботі досягнення видно дуже чітко. Приміром, хтось iз працівників здобув ще один відсоток ринку! Тоді хлопці та дівчата відкорковують шампанське, поплескують один одного по плечу, звіряють дані на комп’ютері... Вони ще не усвідомлюють якогось протиріччя між працею і фізичним, психічним, емоційним відпочинком...

Ще приклад. Нещодавно у західно-європейських відділеннях «Крафту» вирішили створити окремі відділи, які би стежили за графіками розробки і затвердження нових рекламних кампанії, зйомок роликів, запуску на ринки нових марок... Мої бренд-менеджери, їх асистенти, маркетологи давно самі ті цикли відстежують!

Працівниці компанії не бояться народжувати, бо знають, що не втратять роботу. На їх місцях працюють теж наші, допоки ті не повернуться. А потім на службових машинах або таксі відлучаються додому годувати немовлят. І якщо у них обідня перерва триває замість години — півтори, а то й дві, — це нікого не дивує. Вони надолужать у вільний час або вдома за комп’ютером. А я тим часом новонароджених подумки зараховую у штат «Крафт Фудз Україна».

— Хіба не краще взяти нову людину на звільнене місце?

— Новій людині треба три місяці—півроку для адаптації. Ми не знаємо, як вона спрацюється з іншими. А так своїм даємо змогу рости професійно, опановувати суміжні професії. До речі, коли людина постійно навчається, вдосконалюється, вона менше думає, як скинути колегу з кар’єрної драбини, не випитує в конкурентів про зарплатню і умови праці... А тоді, як котрась мама повертається з декретної відпустки, людина з її місця йде на іншу звільнену посаду. В компанії відбуваються постійні міграції: з маркетингу в фінанси, зі збуту в маркетинг, із закупівлі в збут... Кожен може себе спробувти і показати. І як тільки-но з’являється відповідна вакансія, займає її. Коли придбали фабрику з виробництва чіпсів, не було кадрової проблеми.

— «Крафт Фудз Україна» часто виступає меценатом багатьох акцій. І тут Ваші смаки перебірливі...

— Ми відчуваємо, що як виробник маємо соціальний обов’язок перед українським суспільством, частину якого становимо. Міжнародна компанія «Крафт Фудз» завжди сприяла культурі. Культура наче найбільш підходить нашим брендам — у ній і романтика, і ліричність, і оригінальність, і довершеність. Коли здаю фінансові звіти у Відні та Нью-Йорку, мене розуміють.

Підтримуємо все своє — вартісне українське, чужому у нас є кому сприяти. Наша меценатська діяльність охоплювала майже всі музичні жанри: оперу, балет, фольклор, поп-музику. Ми стали каталізаторами для багатьох телевізійних каналів, розпочавши процес дублювання фільмів українською мовою на УТ-1, а пізніше в програмі «Імперія кіно» на «1+1».

Далі продовжуємо підтримувати літературний конкурс «Коронація слова». Хочу, аби молоді люди мали що читати.

Мене дуже засмучує репертуар FM-радіостанцій. Перемикаючи хвилі, тільки інколи натраплю на українську пісню. Доводиться в автомобiлі возити диски. Думаю, що зробити, аби українські виконавці зазвучали в ефірі...

«КАЛЬКУЛЯЦІЯ» НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

— Чому реклама на міжнародні відомі бренди іноземними режисерами та операторами знімається за кордоном?

— У 1996 році, коли треба було відзняти перший ролик для шоколаду «Корона», в Україні не знайшлося професійних кліпмейкерів, і актори вважали за приниження зніматися. Ми були змушені працювати за кордоном. Переглянувши роботи двадцяти найкращих європейських режисерів, вирішили працювати з італійцем Серджіо Салерні, який свого часу теж творив для Будинку моди Версаче.

До речі, якщо прагнете збагнути чийсь національний характер, перегляньте їхню рекламу. Німці — холодні, французи — романтичні, але не зовсім зрозумілі, італійці — теплі, емоційні, відкриті, дуже подібні до українців.

Над ідеями роликів працює рекламна агенція в Україні. Далі наймається компанія, так званий production house, яка вже безпосередньо впливає на підбір моделей, акторів, місця. І тоді розпочинаються зйомки.

Наприклад, наш «венеціанський» кліп, де жінка входить у ванну, куштує «Корону» і мрії несуть її у Венецію, замість трьох днів, знімали дев’ять. Ах, ці італійці в роботі! В Мілані режисер знайшов багатинок iз великою вітальнею, з балконом, дорогими люстрами, але... без ванни. Довелося купувати джакузі та воду носити відрами. Тоді модель спробувала залізти — холодно. Всі на майданчику підігрівали водтім оператор їздив ще за пінкою до ванн...

«Танго» знімалося в Буенос-Айресі. Нам був потрібен місцевий режисер, який би знався досконало на культурі танцю.

А рекламу для шоколаду «Спокуса» знімав вже українець Ігор Стєкольников — на вишуканій таці шматочки шоколаду й жіноча та чоловіча рука торкаються одна одної.

Процес від народження ідеї до її втілення на плівці та показу на телебаченні може тривати до року.

— А ці ролики йдуть у всіх країнах?

— «Корону» показуємо в Україні й Литві, де виробляють її відповідник. Шоколад тепер з’явився і в Росії, але там вагаються використовувати наш рекламний ролік, мовляв, споживачі при тестуванні не зрозуміли його суті.

Складно, аби один ролик був ефективним в усіх країнах. Наприклад, «Milka», де звірятко загортає шоколадну плитку в обгортку, має високий рейтинг в Україні та Австрії. А в Польщі він менш ефективний. І хтозна — чому?

— Пане Юрію, на вашу думку, до яких народів українці найближче у сприйнятті реклами?

— Якщо вам сподобалися ролики «Корони», то їх творили італійський, бразильський та аргентинський режисери. Ми не знайшли серед кліпмейкерів з Німеччини, Англії, Франції тих, які би могли перебрати цю лагідність, романтичність, мрійливість, теплоту.

— А не може це означати щодо спорідненості нашої суспільно-економічної політики з цими народами?

— Це дуже глибоке питання. І треба, напевно, аж до Вебера звернутися, до протестантської етики, духу капіталізму, тощо. Політологи та соціологи давно підмітили, що комунізм найлегше прищеплювався у Південній Європі, а не в протестантських країнах Північно-Західної Європи. Й у цьому є доля правди. Часом самі себе критикуємо за власну м’якість, надмірну доброту і довіру, за прямолінійність. А,міром, поляки вже інші. Непросто узагальнювати, чи між нами існує суттєва різниця? Аби зрозуміти, що буде успішним на українському ринку, ми дуже часто дивимося, що має успіх на польському. І здебільшого наші дослідження підтверджуються. Якби я був професором соціології, зібрав би всі ролики Європи і побачив, як вони багато можуть розповісти про людей, ринки та національні характери.

ДОВІДКА «Дня»

Юрій Логуш — голова правління ЗАТ «Крафт Фудз Україна», виробника відомих марок солодощів «Корона», «Milka», «Україна», «Веселка», «Siesta», «3 Біт», картопляних чіпсів «Люкс», «Естрелла» та імпортера кави «Jacobs», «Maxwell House». Завдяки його пiдтримки в Україні проходили Міжнародний балетний конкурс ім. С. Лифаря, Міжнародний оперний фестиваль в Одесі «Золота корона», фестивалі народної музичної творчості «Боромля» на Сумщині та «Червона рута» у Києві, концерти Капели бандуристів i вперше у програмі «Імперія кіно» на «1+1» йшли фільми, адаптовані українською мовою. У пошуках українського бестселера далі триває літературний конкурс «Коронація слова».

Також Юрій Логуш — член Ради правління «Крафт Фудз» Центральної та Східної Європи, Центрального Сходу та Африки.

Попередньо, у 1994— 1995 роках він — генеральний директор KPMG/ Barents Group, чиїм завданням був розвиток інвестиційної/банківської діяльності у співпраці з найбільшими міжнародними корпораціями, інвестиційними фондами та перспективними українськими підприємствами. Серед його клієнтів, які вклали інвестиції, — бельгійсько- індійська компанія «Sun- Interbrew» — виробник відомих пивних брендів «Чернігівське», «Рогань», «Stella Artois»...

У 1992—1994 рр. — генеральний директор в Україні RJ Reynolds Tobacco International i RJR- Nabisco. Створив спільні українсько-американські підприємства з тютюновими фабриками у Львові та Кременчуці. На момент переходу на іншу роботу досяг першості на ринку.

До приїзду в Україну, у 1980—1992 рр. — генеральний директор Garden State Health Plan в США. Розробив інноваційну концепцію скомбінованого медичного страхування та комплексної медичної опіки.

У 1975—1992 рр. доктор економіки, професор Юрій Логуш заснував та очолив Інститут Міжнародного Бізнесу в Нью- Йорку, розробив програми зi спільних наукових досліджень та обміну викладачами та студентами між країнами, в тому числі, Україною. Одночасно співзаснував і був заступником декана, завідуючим кафедр економіки, міжнародного бізнесу, наукового менеджменту Вищої Школи Ділової Адміністрації в університеті Фордгам в Нью-Йорку.

Вів консалтингову практику. Серед клієнтів: ООН, Центр Транснаціональних Корпорацій, Розрахункова та Дослідницька Палата Конгресу США, Республіканський Національний банк та CitBank в Нью-Йорку, Міністерство вугільної промисловості Польщі, Академія наук Польщі, Інститут Світової Економіки в Румунії, фірми American Cyanamid, Farrell Lines.

Зараз він в Раді Директорів Економічного Освітнього та Дослідницького Консорціуму, який керує магістерською програмою з економіки в Києво-Могилянській академії, також член Ради Правління Американської Торгівельної Палати в Україні, член-кореспондент Української академії кібернетики та технології, академік Академії наук України (Національного Прогресу), Наукового Товариства ім. Т.Г. Шевченка, Української вільної Академії Наук.

Нагороджений відзнаками Національної Наукової Фундації та Фулбрайт (США), Польською державною нагородою за академічні досягнення, українськими державними нагородами.

Народився у Німеччині в сім’ї українців.