«Корупція б’є нижче пояса»

Згідно з дипломом він — інженер-електронник. Працював за цією спеціальністю в корпорації «Сіменс», а потім заснував свою компанію і самостійно зайнявся бізнесом. Але вже не лише в галузі електроніки та енергетики, а й інжинірингу, маркетингу, інвестицій. Накопичені в Німеччині знання Файт Ханнебауер сьогодні використовує також і для того, щоб підтримувати іноземних інвесторів в Україні, куди вперше потрапив на початку 90-х і тепер дещо знає про нашу країну. А тоді, як він згадує, тут було просто страшно. Бандитизм, рекет, зокрема державний, не давали не те що працювати, але й жити. Довелося виїхати. Повернувся лише на початку нового тисячоліття, коли відчув, що бізнес отримав ковток кисню. Зараз працює не лише в Україні, хоча і має тут два офіси — в Києві та Сумах. А займається тим, що знаходить привабливі проекти, а потім підшуковує для них інвесторів. «Ви думаєте, — говорить Ханнебауер, — інвестори приходять тому, що їм подобається Україна й умови роботи тут? Ні, вони прийшли тому, що це я їх переконав, адже я знаю цю країну зсередини». «Я вивчив все те, що повинен знати підприємець, — розповідає він, — щоб виконувати свої зобов’язання перед законом і бюджетом». І особливо перед останнім, з яким не можна ні жартувати, ні хитрувати. Як говорить Ханнебауер, у нього на батьківщині «податкова одного чудового дня може прийти і запитати: чому ти працюєш без прибутку, це у тебе таке хобі? І закрити мою фірму»...

— А в Україні ви платите податки?

— Звичайно, плачу, причому і тут, в Україні, і там, у Німеччині. Якщо я тут щось заробляю — плачу, і вдома теж не забуваю платити зі своїх доходів. У Німеччині є власність, нерухомість, на неї теж поширюється податок. Але в Україні я не лише власник компанії. До останнього часу я був ще й фізичною особою — приватним підприємцем. Новий Податковий кодекс дискримінує мене як нерезидента. Тепер я вже не можу працювати на єдиному податку. Ваш кодекс містить абсолютно протилежні норми. Одні дозволяють, інші — забороняють. У нас би обов’язково вирішили цю колізію на користь платника податків. А в Україні Міністерство фінансів неначе ховає голову в пісок — не дає жодних роз’яснень. Як слід розуміти слово «нерезидент»? Це не громадянин країни? А чи може бути нерезидентом, у податковому сенсі, людина, яка заробляє тут гроші і виплачує зарплату своїм співробітникам? Причому людина, яка зареєстрована в Україні як фізична особа — приватний підприємець? Таким чином, мене вже найближчим часом примушують звільнити людей, які у мене працюють. Адже загальна система оподаткування мені зовсім не цікава, оскільки потрібно платити 50% або навіть більше до всіх соціальних фондів, плюс ще 15% від прибутку. Це більше, ніж у будь-якій іншій країні світу.

— Ви можете назвати свій найуспішніший закінчений інвестиційний проект в Україні?

— В цілому моєму досвіду в Україні більше двадцяти років, а інвестиціями я займаюся більше десяти. За цей час у мене, признатися, було дуже мало успішних проектів. У інших країнах процес інвестування набагато швидший і успішніший. Тому мені навіть важко відповісти на ваше питання. Перешкоди тут постійні, хоча були проекти, які могли б стати дуже вдалими. Але на шляху завжди ставала то політична ситуація, то нерозуміння з боку влади. У вас ще не усвідомлюють, яка це важлива і складна для країни справа — залучення інвестицій. Втім, є якісь порівняно невеликі проекти, які вдалося завершити. З однією австрійською компанією ми успішно провели аналіз, що дозволило їй почати роботу в Україні. Правда, це був продаж. А інший приклад — вдала реалізація сільськогосподарської техніки іншими нашими партнерами. Ми разом з ними провели в Україні виставки, познайомили потенційних покупців з перевагами й особливостями пропонованого устаткування, допомогли в його сертифікації. Серйозні проекти, на сотні мільйонів доларів, теж є (зараз їх у мене чотири), але йдуть, як кажуть, зі скрипом, долаючи неймовірні труднощі. З інвестиціями в Україні постійно виникають проблеми — чим більша сума, тим складніше її вкласти. Якби віддати її частину, як у вас говорять, на кишеню комусь, то вирішуються будь-які проблеми. Але це — не мій підхід. Я оперую грошима акціонерів, а вони працювали за них все життя... Крім того, наш менеджмент уважно стежить за використанням коштів акціонерів і не допускає, аби вони йшли не за призначенням.

Проте до мене постійно приходять якісь люди і вимагають якісь відсотки. Природно, я запитую, а які послуги ви мені надаватимете? І чую відповідь: ми вам не заважатимемо... Або ж раптом дізнаюся, що майно, яке нічого в принципі не коштує, раптом непомірно подорожчало, в 10—20 разів. Чому? Так ви ж зацікавились...

— Такі пригоди у вас трапляються лише в Україні?

— Схоже, ґрунт для них створює ваш менталітет. Якщо я телефоную якомусь чиновникові, а я змушений це робити досить часто, то мене сприймають як прохача, якому щось потрібно. І майже ніхто не розуміє, що це я потрібен Україні, що це я хочу привести сюди гроші і сучасні технології. Це я до зарізу потрібен чиновникові, якщо він, звичайно, чесно служить своїй країні. Мені ж чиновники зовсім не потрібні. Їхня справа — відповідно до закону провести необхідні процедури. А я їм потрібен як «приманка» для інвестицій, як їх носій, а ще краще — носильник (бо це нелегка праця) і перекладач з пострадянського менталітету, знавець відмінностей у європейському і вашому законодавстві. Адже інвестор, наприклад американський, звик до своїх законів і, більше того, зобов’язаний їх виконувати, навіть перебуваючи в Україні. Тут він зустрічається з дуже нетранспарентною системою. Зокрема, з’ясувати щось про своїх контрагентів дуже складно. Досить часто я отримую просто недостовірні відомості. Неможливо точно встановити, кому належить та або інша компанія. І я не можу надати відповідну інформацію своїм партнерам, які б хотіли знати, з ким вони матимуть справу.

— Але наше законодавство поступово вдосконалюється, і деякі проблеми знімаються.

— На жаль, правила гри в Україні дуже мінливі. І, що найстрашніше, закони часто набувають чинності заднім числом. Європейцеві це взагалі неможливо зрозуміти. Візьмімо Податковий кодекс. Законодавець дав півроку, аби підприємці могли з ним ознайомитися, перш ніж він набере чинності (з 1 січня). Але практично він почав працювати навіть не 6, а 12 місяців тому. І таких випадків дуже багато.

Тому Україна, на мою думку, сама собі вельми заважає. І, головне, забуває, хто кому потрібен. Інвестори не призначені для того, щоб наповнювати кишені чиновників. Інвестиції та інвестори потрібні для того, щоб дати старт двосторонньому взаємовигідному бізнесу, аби і з того, і з іншого боку співпрацювати було вигідно. На Заході підприємці працюють з прибутком 4—5%, і це вважається нормальним. А тут одразу хочуть 30%. І за що? Лише за те, аби не заважали. Якщо цю ситуацію не змінити, то я сумніваюся, щоб в Україні могло продовжуватися якесь зростання. Я передбачаю, що наступного року у вашій країні будуть великі проблеми.

— Вам доводиться стикатися з корупцією?

— Корупція тут сягнула величезних розмірів. Вона існує в Україні відкрито і відверто. Я б навіть сказав, нахабно. І найгірше, що в ній особливо загрузли офіційні особи й чиновники. Корупція б’є мене, як добросовісного бізнесмена, нижче пояса.

— Та все ж інтерес до нашої країни у вас залишається? Чим це викликано? Можливо, саме тим, що Україну чекає модернізація і, зокрема, в такій галузі, як енергетика?

— Так, Україні необхідно модернізувати енергетичну систему повністю. Наприклад, вимірювальним трансформаторам на електропідстанціях вже більше сорока років. Інвестори ввічливо і боязко пропонують свої послуги. Але інтерес, ініціатива повинні виходити з українського боку. І не треба перебільшувати потенціал України. Адже за нього нічого не купиш, бо його можна реалізувати, а можна і згубити. Наприклад, в Австрії значно менше населення, ніж в Україні, а ВВП у багато разів більше. І це тому, що цикли модернізації в цій країні набагато коротші, ніж в Україні. Тому вашій країні потрібно шукати партнерів, інвесторів, які б допомагали в модернізації.

— У Німеччині зараз вирішили закрити атомні електростанції. Чи потрібно, на вашу думку, й Україні йти таким шляхом?

— Якщо ми можемо собі це дозволити, можемо вкладати кошти в альтернативні види енергії, то чом би й не відмовитися від потенційно небезпечних АЕС. Тим паче, що тут ситуація майже така ж, як з газом — ми купуємо сировину для атомної промисловості в інших країн. В Україні атомні станції виробляють майже половину електроенергії в країні. І Україна, теоретично, багата на уран, хоча достовірних даних доки немає. Ми готові вам допомагати. Я міг би знайти інвесторів, але тут це політичне питання, яке зараз закрите для обговорення. Вам потрібно лише зрозуміти, що іноземні інвестори не ідіоти, їм не можна пропонувати що завгодно, вони вміють читати і рахувати, вміють думати. Якщо закликати когось стати інвестором проекту в галузі біомаси, то Україні важко розраховувати на успіх. Інвестори розуміють, що субсидії на газ надзвичайно впливають на зниження цін для кінцевого споживача. І конкурувати з субсидованими цінами просто неможливо. Прибуток заробити нереально.

— У Німеччині газ дорожчий чи дешевший, ніж в Україні?

— У вас споживач платить за кубометр газу трохи більше гривні, а в Німеччині — близько 6 гривень. Але Німеччина купує імпортний газ дешевше, ніж Україна. Я не знаю, хто тут у вас веде переговори з росіянами, але наші фахівці й бізнесмени більш вдало вирішують це питання. Можливо, це якісь ігри, а, можливо, хтось просто наповнює свої кишені. Але в Німеччині, з урахуванням високих цін на газ для населення, виробники поновлюваної (сонячної, вітрової, з біомаси) енергії можуть працювати, а в Україні при таких цінах альтернативні види енергії нереальні, непривабливі для інвесторів. Отже інвестицій вам у ці галузі чекати не доводиться. Аби вирішити це питання, потрібно привести ціну на газ до ладу, зняти субсидії. Краще додати людям зарплату або спрямувати субсидії тим, хто береться освоювати поновлювану енергію, хто домагається економії газу. Ось, наприклад, в Україні, по-моєму, навіть не чули про такі газові колонки, які гріють воду за допомогою своїх відпрацьованих газів. У Німеччині вони з’явилися тому, що закони буквально примушували цим займатися.

— Це був виправданий диктат держави?

— Ні. У нас держава так не чинить. Вона запитує: ти хочеш ставити застаріле устаткування? Тоді це стане дорожче, за нього доведеться платити. Є прямі заборони лише на дуже застарілі технології. Але тим, хто встановлює сучасну техніку, частково повертають витрати. У нас інакше не робиться. І я не розумію, чому в Україні винаходять велосипед. У Німеччині та інших країнах вже є досвід, беріть і використовуйте. Ось Польща. Вона вже давно визначилася з тим, куди вона йде. І зараз її не впізнати. Тому що вона давно і точно знала, що йде на Захід, до Європи, і вона вже там. А Україна практично стоїть на місці. І з кожним днем тут все старіє, іржавіє. Мене пов’язують з вашою країною багато років, тому мені гірко, що таке відбувається.

— У вас є поради для України?

— Крок за кроком потрібно зняти субсидії на газ і розумно використовувати вивільнені ресурси. Якщо ви дасте їх людям і таким чином стимулюватимете їх утеплювати будівлі, встановлювати ефективні котли й колонки, берегти теплову й електроенергію, то кошти держави будуть використані ефективніше, ніж зараз. Менше заборон і більше мотивацій, менше впливу держави на бізнес. Квоти і ліцензії — все це підтримує корупцію. Монополії також вашій країні не потрібні. Підтримуйте вільний ринок і нормальну конкуренцію. А робити все це потрібно в комплексі. Якщо братися за одне без іншого, то нічого не вийде. І ще одна порада: не вважайте іноземців, іноземних інвесторів ворогами, адже вони приносять вам гроші й технології. Але врахуйте: ті, хто дає гроші, мають право контролювати, як вони використовуються.