Корупція – Шантаж – Війна

Дешевий газ — одна з найпоширеніших передвиборчих агітацій цієї президентської кампанії. Одразу кілька кандидатів у президенти обіцяють після приходу до влади знизити ціну на газ для українського споживача вдвічі, один — навіть учетверо,  а ще один, озброївшись підтримкою Віктора Медведчука поїхав до Москви  говорити про відновлення прямих поставок російського газу в Україну у прем’єр-міністра РФ Дмітрія Мєдвєдєва. У зустрічі, як повідомило агенство ТАСС, також брав участь голова правління «Газпрому» Олексій Міллер.

«У нас дійсно є важлива причина попросити зустрічі з вами, тому що відносини України і Росії вкрай важливі для нашої економіки. Сьогодні вони переживають найважчий період в своїй історії», — сказав Медведєву кандидат у президенти України Юрій Бойко.

Віктор Медведчук, пише ТАСС, запевняв, що «тарифи в Україні за 5 років зросли на 745%, ціни на газ — на 1080%, ціни на опалення — на 1220%», тому, за його словами, виникає необхідність прямих поставок газу з РФ.

За словами Медведчука, предметом зустрічі було обговорення прямих поставок газу з Росії в Україну за ціною в 240—260 доларів до 2020 року.

У свою чергу Міллер заявив, що «Газпром» готовий вести переговори щодо укладення нового контракту про прямі поставки на український ринок російського газу. За його словами, поки що рано говорити, за якою саме ціною Україна зможе закупати газ в РФ, але запевнив, що ціна для українців точно буде на 25% нижчою ніж зараз.

У НАК «Нафтогаз України» відреагували на переговори кандидата в президенти Юрія Бойка і Віктора Медведчука з «Газпромом», зазначивши, що наша країна вже зараз закуповує газ дешевше, ніж пообіцяли в РФ.

«Медведчук каже про постачання газу за ціною $240—260/тис. куб. м. Ми купували на відкритих торгах в ЄС в березні за ціною в середньому $226/тис. куб. м. А на квітень ціна знизилася до рівня близько $217/тис. куб. м», — відзначили в «Нафтогазі»

У компанії також нагадали, що, згідно з чинним контрактом, «Газпром» вже має продавати Україні газ дешевше. «Нагадаємо нашим російським колегам, що за чинним контрактом, зміненим в арбітражі, вони вже повинні продавати нам газ за ціною на 48% дешевше, ніж та, яка вийшла б в березні за формулою в первісному контракті. Тому пропонувати знижку 25% це якось то несерйозно... Крім того, «Газпром» заборгував «Нафтогазу» 2,8 млрд дол. компенсації. Ми заморозили активи «Газпрому» в Нідерландах та інших юрисдикціях на суму більше цієї», — підкреслили в НАК. В «Нафтогазі» уточнили, що отримання зазначених грошей — «питання часу».

Відповідь прес-служби НАКу також містила нагадування Юрію Бойку про його «вишки» і відкриту кримінальну справу. 

Відреагував на переговори Бойка— Медведчука з Мєдвєдєвим та Міллером і чинний президент України Петро Порошенко — назвавши це черговою спробою «підвісити Україну на газову гілку».

Нагадаємо, що станом на день виходу матеріалу в друк (26 березня 2019 року) Україна не купує напряму у Газпрому газ 1215 днів. Із листопада 2015 року правління «Нафтогазу» зуміло мінімізувати закупівлю блакитного палива у «Газпрому». Україна почала отримувати нібито європейський газ, який насправді є реверсом газу із Росії. Він іде транзитом через територію нашої держави і при перетині кордону з ЄС стає власністю європейських компаній, які перепродують його нам. Подібна схема зможе існувати недовго — цього року закінчується термін угоди з «Газпромом», тому російська сторона має право зупинити транзит газу. І наразі НАКу не вдалося домовитися з «Газпромом» щодо продовження транзитного контракту. Ускладнює переговори реалізація проекту з побудови Росією газопроводу в обхід України — «Північний потік»-2. Російська сторона зриває тристоронні переговори з цього питання.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло ГОНЧАР переконаний, що Росія затягуватиме максимально вирішення транзитного питання, і може навіть піти на загострення.

«Не слід забувати, що «Газпром» — це російська «матрьошка». І можливо, його комерційна складова була б за те, щоб укласти з НАК «Нафтогаз України» новий довгостроковий контракт. Але головну «скрипку» в цій партії грає «матрьошка», яка сидить у Кремлі. І якраз там директиви для газових переговорів з Україною залишаються незмінними. Я не виключаю того, що за певних обставин російська сторона може піти на загострення відносин з Україною. В подальшому не можна виключати чергової газової кризи. Мета — довести європейцям, що потрібно форсовано закінчити «Північний потік-2»», — заявив у коментарі «Дню» Гончар.

Те, що природний газ для Кремля — це зброя, яку неодноразово використовували проти України, «День» писав багато разів. Для тих, хто сьогодні призабув багаторічну історію  «газового питання» у відносинах Росії та України, нижче подаємо короткий екскурс на основі публікацій, які вийшли у «Дні» за авторства покійного оглядача сторінки «Економіка» Віталія Княжанського та експертів «Дня».

Почати її слід було б з того, що газова потужність СРСР створювалася, по суті, українськими розумом і руками. Знявши «вершки» з  родовищ Західної України, де було уперше в світі почато промисловий видобуток газу, Москва потім віддала пріоритет величезним північним і сибірським  родовищам. Їх піднімали  українці, які напрацювали величезний досвід у газовій справі. Вони ж становили професійний кістяк будівельників магістральних експортних газопроводів («Уренгой — Помари — Ужгород», «Союз» («Оренбург — Західний кордон СРСР»), «Прогрес» («Ямбург — Західний кордон СРСР»).

З розпадом Союзу про ці заслуги було забуто. І майже всі запаси газу, а також левова частка побудованої з величезним трудом і фінансовим напруженням інфраструктури дісталася Росії. Вона стала найбільшим у світі постачальником природного газу, а цей газ перетворився на основну статтю доходів її бюджету. Але без договірних відносин з Україною продавати газ до Європи стало неможливо. І в серпні 1992 року було досягнуто перші домовленості про постачання газу до України і його транзит через нашу територію, а також про взаєморозрахунки у цих операціях.

Але з другої половини 1992 року почала зростати заборгованість України за надані енергоресурси. Оплата за енергоносії й, головним чином, за газ, стала однією з ключових проблем російсько-українських відносин. У результаті переговорів президентів Росії і України Бориса Єльцина і Леоніда Кравчука в січні 1993 року сторони підписали угоду про врегулювання взаємної заборгованості за продукцію, постачену один одному до 1 січня 1993 року. Одночасно були затверджені дозвільні квоти на взаємні постачання товарів, зокрема нафти й газу. Незважаючи на те, що Росія відмовилася повністю задовольнити заявку України, президент України тоді заявив, що «підписані документи підтверджують наше давнє бажання й прагнення жити в дружбі, згоді й партнерстві й працювати спільно для розв’язання тих проблем, що у нас є».

Проте ситуація не поліпшилася. За даними «Газпрому» на лютий 1993 року борг України перед ним перевищив 138 мільярдів рублів. Росія оголосила про призупинення постачань газу Україні. У відповідь українська влада пригрозила, що перекриє транзитні газопроводи. Це була дуже жорстка  прелюдія до першого газового конфлікту. І в березні  «Газпром» підписав у Варшаві угоду про будівництво транзитного газопроводу «Ямал — Західна Європа» в обхід України через територію Польщі. У червні сторони домовилися про перехід на світові ціни на нафту й природний газ. Але вже в серпні експорт енергоресурсів до України вперше був припинений на п’ять днів.

Тодішній прем’єр-міністр Леонід Кучма домовився з Віктором Черномирдіним, і Росія відновила постачання. Але вже 26 серпня  «Газпром» знову заявив про скорочення їх на 25% через  зростання заборгованості. Уряд України вирішив перейти до крутих заходів — неплатникам газ обрізували. Але боргів не поменшало. Саме в цей час Росія вперше звинуватила Україну в несанкціонованому відборі газу з транзитної труби, а потім запропонувала здати їй в оренду низку об’єктів української газотранспортної системи.

Як пише Вікіпедія, 1993 рік слід вважати відправною точкою в розвитку відкритого газового конфлікту між Росією і Україною.

У лютому-березні 1994 року були зупинки газових постачань і нові вимоги повернення боргу шляхом передачі прав на українські газопроводи й підприємства. За підсумками «газового» протистояння в листопаді Україна отримала гарантії постачань газу на грудень і на весь наступний рік. Встояти Україні допомогла обіцянка поступитися у спорі за зарубіжні активи колишнього СРСР. У грудні ця угода, відома як «нульовий варіант», була підписана.

Початок 1995 року, коли уряд очолив Євген Марчук, ознаменувався новими газовими переговорами. Борг України був реструктуризований.  Випущені (з розстрочкою платежів на 12 років) і передані «Газпрому» відповідні  державні облігації. Але борги споживачів доросли до 50% і тиснули на зовнішню заборгованість. Уряд вирішив розвести отримувану Україною плату за транзит і оплату за імпортний газ. У результаті в країні з’явилися зачатки внутрішнього газового ринку і перші недержавні компанії.

Завдяки цьому наступний, 1996 рік минув без газових катаклізмів. У січні була створена й почала роботу змішана російсько-українська комісія зі співпраці. До її завдання входив контроль за виконанням домовленостей між Росією й Україною, а також підготовка нових угод і розвиток двостороннього економічного співробітництва. Експерти зазначають, що робота цього органу, створеного за ініціативою Марчука, привела до систематизації двосторонніх проблем і дозволила поліпшити координацію під час їх розв’язання. У цілому, як згадують сучасники, 1996 рік, завдяки твердій лінії прем’єра,  виявився одним з найстабільніших для «нафтогазових» зв’язків Росії й України. І хто знає, як розвивалися б ці відносини далі, якби Марчука не звинуватили у «формуванні власного політичного іміджу» й не відправили у відставку.

Зате 1997 рік багато в чому став роком поступок і відступу. Українська сторона припинила наполягати на підвищенні ціни за транзит російської нафти магістральним нафтопроводом «Дружба»: у травні був підписаний не лише Договір про дружбу, співпрацю й партнерство з Росією, а й комплекс угод про Чорноморський флот, відповідно до якого він отримав право залишатися в Криму ще 20 років — до 2017 року. Орендна плата за цю військово-морську базу була пов’язана з погашенням заборгованості України за газ. А підписав цю угоду прем’єр-міністр Павло Лазаренко, який займався не лише формуванням власного іміджу, а й значно більше — власного гаманця. Наприкінці цього ж року уряд створює НАК «Нафтогаз України», який згодом назвуть чорною дірою українського бюджету. З 1998 року «Газпром» припинив прямі постачання газу Україні й почав постачати газ лише в оплату за транзит. Експортом «платного» газу зайнялася посередницька компанія «Ітера». Пізніше її змінили Eural Trans Gas і «РосУкрЕнерго».

У 1999—2001 роках Україна продовжувала політику поступок, які тепер сприймаються як абсолютно невиправдані. За газові борги ми віддали Росії вісім стратегічних бомбардувальників Ту-160 і три Ту-95МС, близько 600 крилатих ракет Х-22, що стояли на озброєнні далекої авіації, а також всіляке наземне устаткування. При цьому з російського боку постійно лунали звинувачення в тому, що Україна краде газ з транзитної труби. Офіційно українська влада ці вигадки спростовувала. Але одного дня світ був неабияк здивований. Президент України Леонід Кучма в інтерв’ю журналу Spiegel 2000 року заявив:  «Москва щороку перекачує через нашу країну на захід 130 мільярдів кубометрів газу. Якщо тут відкачають мільярд кубометрів — це ж нікчемна частка».

Проте на початку третього тисячоліття газові відносини України й Росії, здавалося, вступили у період, який у народі називають «мир та спокій». Сприяючи бажаній перемозі Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року, російська влада схвалили додаткову угоду до контракту між «Газпромом» і «Нафтогазом», якою на п’ятирічний термін, до 2009 року, для України  встановлювалася фіксована ціна на російський газ — 50 доларів за тисячу кубометрів. Але внаслідок помаранчевої революції президентом України став  Віктор Ющенко.

У Росії вирішили, що часи «пільг» (ціна в $50) для України закінчилися й почали займатися будівництвом газопроводів в обхід території України (Ямал — Європа та Північний потік). Це призвело до зниження обсягів газового транзиту через Україну. У свою чергу пріоритетами енергетичної політики України стало позбавлення від російської газової залежності, пошук альтернативних джерел палива й енергоефективність.

Наприкінці 2005 року Україні був пред’явлений фактичний ультиматум — до 1 грудня прийняти російську ціну — 160 доларів за тисячу кубометрів. Не погодилися, й до середини грудня пропонована Росією ціна була піднята до 220-230 доларів за тисячу кубометрів. (Радник президента Росії з економічних питань Андрій Ілларіонов назвав конфлікт, що розгорнувся між Росією й Україною, «газовою війною» й визнав, що в ній Росія застосувала проти України «енергетичну зброю»). Звісно, в умовах такого диктату Україна відмовилася підписати контракти на постачання газу 2006 року. І з 1 січня російський вентиль був перекритий.

Конфлікт був припинений у ніч з 3 на 4 січня підписанням документів, які, схоже,  задовольняли обидві сторони. Договір строком на п’ять років передбачав, що постачання до України проходитимуть через посередницьку компанію «РосУкрЕнерго», а ціна за газ для України становитиме $95 за тисячу кубометрів (на перше півріччя). Компромісна ціна стала можливою завдяки «змішенню» дорогого російського й дешевого туркменського газу в трубі для України. Але Верховна Рада України не схвалила цю угоду, висловивши недовіру уряду Юрія Єханурова.  Крім того, без ентузіазму поставилася до неї й Туркменія, яку не задовольняла ціна.

2008 року почався новий тур газового конфлікту, в результаті якого з 1 січня 2009 року була припинена подача газу для України, а з 5 січня зменшилася його подача для європейських споживачів. З 7 січня транзит російського газу через територію України був припинений повністю. І поновився лише 20 січня, після того як у Москві були підписані відповідні контракти, які вважаються чинними й до сьогоднішнього дня.

21 квітня 2010 року в Харкові Віктор Янукович и Дмитро Медведєв підписали нову угоду про вартість закупок и транзиту газу через українську ГТС, пов’язавши зниження ціни на 30% (від розрахованої за формулою  контракту) с продовженням угоди про аренду бази у Севастополі на 25 років, до 2042 року. Ці угоди, які в Україні були одразу  сприйняті протестами, Росія розірвала 2014 року після анексії Криму, негласно оголосивши Україні нову газову війну, що триває досі.

Україна виграла бій, повністю відмовившись від закупівлі російського газу. Але однією лише ціною палива російсько-український газовий конфлікт, що триває щей  на тлі війни на Донбасі й анексії Криму, не вичерпується.

Попереду переговори щодо транзиту російського газу, що йде до Європи, через територію нашої країни. Україна наполягає на тому, щоб привести відповідний контракт у відповідність з третім енергопакетом Євросоюзу й українським законом. Росія, яка будує обхідні газові «потоки», всіляко затягує процес переговорів.

Єврокомісія висунула пропозицію НАК «Нафтогаз України» та російському «Газпрому» щодо умов транзиту газу після 2019 року. Голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв заявив, що пропозиція — «це певна точка відліку», але деталі не розкрив. «Газпром» заявив, що може зберегти транзит газу через Україну у розмірі 10—15 млрд кубометрів на рік, якщо українська сторона доведе економічну доцільність нового контракту.

Планується, що з кінця 2019 року газотранспортний коридор «Північний потік-2» буде транспортувати близько 55 млрд кубометрів російського газу щорічно з РФ через Балтійське море до Німеччини.

Противники проекту — Польща, країни Балтії, Україна та США — стверджують, що «Північний потік»-2збільшить залежність ЄС від «Газпрому», який вже поставляє близько третини обсягів газу в ЄС.