Країна номінального власника
Аграрна реформа в Україні реалізована лише на третину
Необхідність інтеграції українського сільського господарства до світового аграрного виробництва, схоже, ні в кого не викликає сумнівів. Це підтвердила й міжнародна конференція в Києві, присвячена цьому питанню. Щоправда, основну увагу їй довелося приділити тому, як провести інтеграцію з найменшими втратами для вітчизняних сільгоспвиробників.
Що б не говорилося про переваги нашого членства в СОТ і ЄС, а ризики перехідного періоду залишаються дуже великими. Українським аграріям потрібно бути готовими до того, що правила СОТ далеко не завжди сприятливі для нових її членів. Особливо це стосується зменшення захисту внутрішнього агропродовольчого ринку. Якщо сьогодні 95% продукції на ньому вітчизняного виробництва, то після приєднання України до СОТ частину ринку українськими виробниками буде неминуче втрачено. Інші країни, які благополучно знайшли своє місце на світовому аграрному ринку, не можуть слугувати в повній мірі зразком для наслідування. В України інші стартові можливості. «В жодній країні не було такого викривлення дії економічних законів у сільському господарстві, як в Україні», — вважає директор Інституту аграрної економіки Петро Саблук. Негативні наслідки цього не подолано й досі.
Рефреном конференції виявилася думка про те, що повноцінна інтеграція аграрної галузі в Європу неможлива без урегулювання земельного питання. Виступаючі підкреслювали, що володіючи безцінним природним ресурсом — чорноземами, Україна могла б сама бути активним гравцем світового ринку. Але для цього потрібно, щоб на землі міцно стояв справжній господар. «Не доведене до кінця паювання землі призвело до того, що селяни стали лише номінальними власниками земельних наділів. З такими квазівласниками не хочуть мати справу ні українські, ні зарубіжні інвестори», — вважає директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ Юрій Шемшученко. За цих умов, за словами Саблука, багато селян залишає землю, повновладними господарями якої вони так і не стали, і виїжджають на заробітки за кордон. Більш оптимістично налаштований голова комітету Верховної Ради з питань агропромислового комплексу та земельних відносин Іван Томич, який покладає великі надії на прийняття парламентом закону про ринок землі, хоча він і передбачає його важке проходження.
Проте до «хороших» законів аграріям не звикати — біда в тому, що закладені в них добрі наміри дуже часто залишаються нереалізованими. На жаль, вважає головний науковий працівник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ Віталій Семчик, більшість законів готуються і приймаються без участі правознавців, а тому вони апріорі недосконалі, і можна заздалегідь передбачити, що їхня реалізація буде незадовільною. «Потім говорять, що немає механізму реалізації законів. Адже сам закон повинен передбачати такий механізм. Якщо цього немає, то це декларативний закон, для реалізації якого ще потрібно приймати низку законів. Це стосується більшості законів щодо села, — говорить Семчик. — Так вийшло з Земельним кодексом, що потребує прийняття 30-ти додаткових законів. Через це довгий час його реалізація «пробуксовуватиме». Внаслідок того, що «аграрні» закони не доходять до всіх 29,6 тисяч сільських населених пунктів, в Україні, на думку Саблука, нічого не зроблено в плані створення економічних правил гри на селі.
Чимало претензій висловили експерти і до виконання одного з ключових законів — про пріоритетний соціально-економічний розвиток села. За словами Семчика, «там багато хороших положень на підтримку села», але передбачені пільги не було закладено до податкового законодавства, і природно, що вони не знайшли відображення в бюджеті. У цьому законі, звернув увагу Саблук, задекларовано поняття «мінімальна ціна» і «максимальна ціна» на сільгосппродукцію, але запропонована схема ціноутворення на практиці ніде не застосовується. З правовим нігілізмом тісно переплітається й невисока ефективність використання розробок вітчизняної аграрної науки. За даними Саблука, цілісну систему аграрної реформи, запропоновану вченими ще 1994 року, реалізовано лише на 30%!
Для бюджетної політики в аграрній сфері, на думку Томича, як і раніше характерні старі підходи, які не узгоджуються з рекомендаціями ЄС. Він вважає, що складна процедура розподілу бюджетних коштів не вписується також і в доктрину СОТ, яка передбачає диференціацію державних дотацій селу за так званими скриньками. До того ж, рівень такої підтримки явно недостатній. Згідно з дослідженням, проведеним Програмою підвищення рівня життя сільського населення України, частка підтримки аграріїв з основної — «зеленої скриньки» — в структурі держбюджетів минулих років не перевищувала 25%. У структурі ж «зеленої скриньки» заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості, становили менше 4%. Зовсім не виділяються кошти на розвиток ринкової інфраструктури на селі. За межами державної опіки залишаються особисті селянські господарства, що суперечить принципу створення рівноправних умов для всіх суб’єктів господарювання.
Важливою частиною формування інфраструктури Томич називає інформованість селян про основи ринкової економіки. «Великі виробники поінформовані повністю, середні — частково, дрібні — майже не поінформовані», — зазначає він. Тим часом, успіх реформ значною мірою залежить від того, наскільки вірні рішення приймають суб’єкти господарювання на селі, чи мають вони необхідні знання та інформацію. Заповнити наявні пробіли покликані дорадчі служби на селі, запровадження яких в Україні закріплене законодавчо. Однак створення національної мережі дорадчих служб вже два роки відкладається, оскільки в бюджеті не знаходиться коштів.
Нинішню ситуацію в парламенті в зв’язку з прийняттям законопроектів, необхідних для вступу до СОТ, Томич оцінює як «непросту» і «дуже заполітизовану», що пов’язано з черговими виборами, які наближаються. Однак труднощі в законотворчості створюють не лише парламентарії. «Уряд не забезпечує якісного супроводу законопроектів щодо СОТ у Верховній Раді», — вважає директор Міжнародного центру перспективних досліджень Віра Нанівська. Окрім того, за її словами, в уряду досі немає чіткої позиції щодо «ціни питання»: що набуде і що втратить Україна при тих чи інших варіантах входження до СОТ. Це якраз і недивно, бо, як зазначали фахівці-аграрії, в країні, де третина населення зайнята в сільському господарстві, відсутня стратегія розвитку аграрного сектора на перспективу. А без цього активність влади в аграрній сфері, як і раніше, перебуватиме в залежності від наближення виборів чи крайнього терміну для того, щоб потрапити до СОТ.
