Країні буде несолодко?

За останні два тижні вартість цукру стрімко збільшилася. У більшості регіонів за кілограм білого золота просять починаючи з п’яти гривень. А ось в окремих селищах Сумської області вже беруть і по 6,5 гривні за кілограм. Учасники ринку та експерти пояснюють ціновий бум початком сезону консервування фруктів та ягід. Однак побоюються, що без вирішення державою проблеми з імпортом цукру ціни навряд чи вдасться приборкати. Крім того, деякі з експертів прогнозують, що скуповування цукрових заводів, що активно дешевшають, може в перспективі створити передумови для цінового диктату на ринку з боку виробників.

Кількість посівів цукрового буряка різко скоротилася через низьку рентабельність його виробництва. 2008 року аграрії засіяли буряком 333 тисячі гектарів замість 500 гектарів, що були 2007 року. У результаті, 2008 року на переробку заводи прийняли 12 мільйонів 535 тисяч тонн цукрового буряка (2007/2008 маркетингового року (МР) — 16 мільйонів 370 тисяч тонн). А виробництво цукру в країні за 2008/2009 МР знизилося на 15% — до 1,6 мільйона тонн (2007/2008 МР — один мільйон 859 тисяч тонн).

Цього року, за даними Мінагрополітики України, урожай становитиме 15—16 мільйонів тонн, а виробництво цукру — 1,5 мільйона тонн. Однак експерти не такі оптимістичні у своїх оцінках. На думку президента асоціації Український клуб аграрного бізнесу Алекса Ліссітси, внутрішнє виробництво складе максимум 1,4 мільйона тонн. При щорічному споживанні українцями двох мільйонів тонн цукру, його дефіцит складе близько 600 тисяч тонн. А дефіцит, як відомо, спричиняє за собою зростання цін.

Збити цінову лихоманку на ринку вдасться лише після приходу на ринок країни імпортного цукру, упевнений Ліссітса. Зрозуміло, що імпорт нічого хорошого економіці не обіцяє, адже він губить національного виробника. Але в цій ситуації без нього ніяк не обійтися. «Якщо через місяць перші дві-три компанії зможуть завезти цукор-тростину, то ситуація на ринку стабілізується. Якщо цього не вдасться, то ціни можуть піднятися до дев’яти, а можливо, й до десяти гривень за кілограм», — прогнозує експерт. На аргументи «Дня», що білоруський імпорт і так йде в країну, він відповів, що майже весь сусідський цукор іде на два-три заводи, які виготовляють солодкі напої. А на ринок до населення якщо й потрапляє, то незначна частина. Переважно ситуація тримається сьогодні за рахунок інтервенції з держрезерву і перехідних залишків із минулого року.

Аналітик Astrum Investment Management Євген Окша вважає, що ціни на цукор роздулися у зв’язку з неприємними тенденціями на світовому ринку. Нагадаємо, що за даними агентства Bloomberg, яке посилається на прогноз Міжнародної організації із цукру (ISO), світовий попит на цукор перевищить його виробництво на 7,8 мільйона тонн. Ця цифра вдвічі більша названої раніше. Погіршити прогноз довелося через зниження урожаїв в Індії, яка традиційно споживає багато цукру. Однак нинішній неврожай змусить її ввозити більше цукру з-за кордону. За попередніми оцінками світових аналітиків, імпорт цукру до Індії виросте на 33% — до чотирьох мільйонів тонн на рік. Згладити коливання споживчого попиту і, відповідно, зупинити різке підвищення світових цін не зможе навіть 20% збільшення урожаю в Бразилії, яка є світовим виробником цукру. Варто зауважити, що з початку 2009 року цукор на світових ринках уже подорожчав на 30% — до максимальних із липня 2006 року 15,41 центів за фунт на торгах у Нью-Йорку. За оцінками світових експертів, у четвертому кварталі 2009 року вартість цього товару може збільшитися ще на 30% і на початок наступного року досягнути 20 центів — рекордної позначки з 1981 року.

«Теоретично стеля внутрішніх цін — це ціна цукру-сирцю, завезеного до України за квотою СОТ з урахуванням вартості переробки і ПДВ. Цього року вперше завозитиметься 260 тисяч тонн цукру-сирцю за квотою. У зв’язку з цим цукор, завезений у рамках квоти СОТ, служитиме орієнтиром для всього українського ринку. А так як на світовому ринку цей цукор дорожчає, то чим більше він зростатиме в ціні, тим більше внутрішні ціни до нього тягнутимуться», — прогнозує Окша.

На запитання «Дня», чи присутні сьогодні на ринку елементи монопольної змови, Ліссітса відповів, що ні. На думку ж аналітика Astrum Investment Management, як такої монопольної змови зараз може й не бути, але ринок цукру все більше нагадує легополію. Тобто на ринку вже проглядаються вісім-десять великих гравців, які займають половину ринку, і які можуть робити там погоду. «Виробники в останні два-три роки постійно працювали на межі рентабельності, багато заводів закрилося, бо ціна на цукор була низькою. Зараз вони можуть відігратися. І вони хочуть це зробити. Всілякими способами старатимуться тримати ціни високими», — розповідає далі Окша. Спроби ж держави стримати ціни за допомогою викиду цукру з держрезерву експерт вважає марними. Адже об’єми цукру, якими володіє держава, незначні, і їх вистачить на два, максимум, три місяці.

Чим все це загрожує для вітчизняного ринку? Експерти сходяться в одному: виживуть лише заводи, що входять у великі агрохолдинги, які мають 60—70% сировини власного виробництва. Ліцензії на роботу отримали 70 заводів, але реально приступити до роботи можуть лише близько 50 заводів, стверджують обидва аналітики. Щоб заводи не закривалися, необхідно дозволити давальницьке ввезення цукру-сирцю, пропонує у своєму законопроекті народний депутат Володимир Марущенко.

Бажання нардепів легалізувати подібні давальницькі схеми Ліссітса схвалює, але з обмовками: «Необхідно дозволяти завозити сировину лише компаніям, які вирощують і виготовляють цукор. Тільки так можна позбутися елементів корупції. А ні — виникне ситуація, як 2005 року, коли дві-три компанії, які не мали жодного відношення до вирощування цукру в Україні, отримали основні прибутки від цього. Наші виробники не хочуть повторення подібної ситуації». Щоб не плодити нечесних схем, він пропонує підтримувати роботу заводів через стимуляцію постачальників сировини, виплачуючи їм по 750 гривень за гектар відповідних посівів. Але ця стимуляція не повинна відбуватися заднім числом. «Якби ці гроші виплачували вчасно, в березні-лютому, а не в серпні-вересні, тоді б фермери, можливо, і думали, «сіяти чи ні буряк». Оскільки ж держдотації виплачуються переважно наприкінці року, то ніхто не вирощуватиме таку ризикову культуру», — зазначає Ліссітса.

Питання заводів може бути вирішене і за іншим сценарієм, у контексті, так би мовити, консолідації ринку та його переформатування. Це на руку великим гравцям. Зараз для них відкриваються великі можливості для скуповування цукрових заводів, що подешевшали вдвічі. «Така тенденція простежується. Великі агрохолдинги, які не мали виробництва цукру два-три роки тому, зараз, згідно зі своїм циклом сівозміни, передбачають вирощування цукрового буряка. І для цього вони, як правило, купують цукрові заводи дуже дешево й вибудовують собі вертикально інтегрований ланцюжок», — зауважує Окша. У результаті в перспективі таке укрупнення може призвести до цінового диктату на ринку. «Вони спеціально якнайбільше консолідують, а потім гратимуть собі на руку. Ви пам’ятаєте, що за квотою СОТ Україна повинна імпортувати цукор. Спочатку імпортувати дозволялося будь-якому українському підприємству, якщо в нього є контракт із країною, що входить до СОТ. Але потім це рішення різко було переглянуте на користь виробників поточних, які вже мали досвід виробництва. Тобто вони собі пролобіювали це рішення і тепер просто контролюють внутрішній ринок. Ось вам перший крок до того, що ціни якоюсь мірою контролюватимуться», — підсумував Окша.