«Культура має значення!»

Нещодавно президент США Дональд Трамп у своїй промові зазначив, що Україна є однією з найбільш корумпованих країн світу і що йому не хотілося давати гроші державі, яка настільки корумпована. Він сказав, що «до президента Володимира Зеленського в Україні була колосальна корупція, більше, ніж в будь-якій іншій країні світу». У цьому висловлюванні Трампа прозирає сильне розчарування Україною. Українці знову, вкотре, не виправдовують очікувань Заходу. Це висловлювання Трампа — свіже твердження. Інші західні лідери, напевно, вже втомилися наголошувати на необхідності подолання корупції в нашій країні. Тому останнім часом дедалі менш охоче надається нам допомога.

Уже п’ять років минуло після Революції Гідності, однією з цілей якої було подолання корупції в українському суспільстві, але помітного результату в цьому не видно. Чому?

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Для цього слід розглянути історію питання щодо появи корупції в сучасній Україні. Чому вона така стійка у нас і що робити? 1991 року, коли розпався СРСР, колишні радянські республіки, в тому числі й Україна, відмовилися від планової соціалістичної економіки і перейшли до ринкової економіки. Чому був зроблений такий вибір? Тому що тоді і економічні експерти, і, головне, населення були переконані в тому, що капіталістична система ефективніша щодо створення та розподілу матеріальних благ, аніж соціалістична. Колишні громадяни УРСР вступили на шлях реформ, щоб досягнути такого рівня життя, як у розвинутих країнах Заходу. Очікування від економічних реформ були високими.

Однак тоді не враховувався той факт, що країни Заходу далеко не одразу досягли своїх рівнів добробуту. Після початку першої Промислової революції у Великобританії наприкінці XVIII століття тривалий час поліпшувався спочатку майновий стан власне еліт: лендлордів та промисловців. І лише значно пізніше, до кінця XIX століття в самій Великобританії, британських домініонах та в інших західноєвропейський країнах, а також у США, Аргентині покращився і стан простого народу. Британський історик економіки Роберт Аллен назвав цей процес, коли поліпшення життя робітничого класу рознесене в часі від власне виробничих оптимізацій в економіці, «паузою Енгельса». Цей ефект повторювався й у XX столітті, під час інших хвиль промислових революцій.

У радянській Україні за часів світової індустріалізації другої хвилі українці пережили Голодомор (1932—1933 рр.), коли влада відбирала у селян зерно для продажу його на світових ринках, щоб на отриману валюту купувати промислове обладнання. Покращення життя українців після проведення індустріалізації почалося також значно пізніше — наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років. З поліпшенням життя українців у їхній побут увійшла і корупція, якої практично не було за часів сталінського СРСР зі зрозумілих причин. Саме в 1970-х, а особливо 1980-х роках хабарництво в УРСР стало звичайною справою в усіх сферах життя. До речі, в країнах Балтії хабарництва було значно менше. Але особливо бурхливо воно процвітало в південно-східних радянських республіках. Це історичний феномен. Північ Європи також значно менше корумпована, аніж Південь Європи. Корупція значною мірою є породженням традицій і звичаїв народів, вироблених ними в культурно-історичному процесі.

Навички корупції, сформовані в УРСР, українці і перенесли, а також значно розвинули і зміцнили у практику господарювання в ринкових умовах 1990-х років.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

КОРУПЦІЯ І ПЕРЕРОЗПОДІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Чому так відбувається? Чому корупція така живуча? Видатний британський економіст Вільям Баумоль стверджує у своїх наукових працях, що корупція, або перерозподіл ренти, значно менш ризикована економічна діяльність, аніж виробнича чи торговельна. Ось що він пише в роботі «Мікротеорії інноваційного підприємництва»: «...Перерозподільна діяльність відкриває найкоротший шлях до особистого збагачення. Якщо у перерозподільника немає жодної корови, а в його фізично слабкого сусіда їх шість, шукач багатства бере палицю, б’є нею сусіда і веде з двору чотири корівки, а то й усі шість. Методи продуктивного підходу до накопичення багатства, навпаки, вимагають використання знань і далеко не завжди приводять до успіху. Припустімо, ви поставили собі за мету вивести більш продуктивний сорт ячменю, щоб поліпшити раціон вашого коров’ячого стада. Вам доведеться докласти величезних зусиль, але їхній кінцевий результат відрізняється високим ступенем невизначеності. Навіть якщо ви досягнете мети, найбільше вигоди від підвищення врожайності можуть отримати зовсім інші люди. За відсутності спеціальних стимулів або домовленостей про гарантії отримання вигод тими, хто присвятив себе продуктивному накопиченню, раціональний шукач багатства, швидше за все, вибере перерозподільчий шлях». Досить відверте зізнання економіста!

Виходить, за припущенням Баумоля, діяльність корупціонера в економічному сенсі вельми розумна. При цьому тільки під кутом зору суспільної моралі, яка створювалася в історичному процесі в результаті дій релігійних проповідників, ця діяльність аморальна. Аморальна, але дуже вигідна підприємцям.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ

Економічна ефективність корупційної поведінки, а саме швидкого й відносно безризикового (відсутність ринкових ризиків) настання матеріальних результатів — ось основна причина живучості корупційних схем не лише в Україні, а й в усьому світі. На Заході її відносно менше (вона не відсутня, але її набагато менше), ніж в Україні не тому, що вона там менш ефективна, а тому, що в Новий час у західних країнах відбулася «протестантська революція». Відтак протестантські проповідники сформували нову ментальність європейців. Усіляко віталися продуктивна праця та придбання багатства саме в межах цього, а не якогось іншого процесу. Атеїстів тоді практично не було, у потойбічне життя вірили всі, і проповідники пов’язували процвітання й добробут як винагороду саме за чесну та продуктивну працю, з потраплянням у християнський рай після смерті. Хочеш потрапити в рай — працюй і торгуй чесно! Ось такі звичаї та правила поведінки в бізнесі закріпилися у західних протестантів та їхніх нащадків, писав про це видатний філософ і соціолог Макс Вебер у роботі «Протестантська етика і дух капіталізму». І тому тепер там рівні життя населення (подушне ВВП) — найвищі якраз у протестантських країнах світу і в протестантських анклавах Європи зокрема (за невеликим винятком).

Натомість у Східній Європи не було релігійної реформації, тому ми відстаємо у справі боротьби з корупцією порівняно з країнами протестантського Заходу. За висловом професора економіки та історії Гарвардського університету Девіда Ландеса, «культура має значення!»

ПРО РОЛЬ ДЕРЖАВИ

Повернімося до зауваження Баумоля про те, що боротьба з корупцією неможлива без того, щоб підприємці отримували позитивні стимули від влади для некорупційної поведінки. Баумоль стверджує, таким чином, що самими лише репресіями в боротьбі з корупцією не перемогти. І це ще при тому, що релігія зараз уже не відіграє такої ролі в суспільному житті, як у середні віки та Новий час.

Як же бути? Є лише один шлях. Проактивна діяльність держави (і доповнює цю діяльність церква), яка надає матеріальні стимули спонукати підприємців до етичної поведінки в економіці.

Але перш ніж виробити проактивну політику щодо стимулів, спочатку нам необхідно вибрати тип національної економічної політики. Стимули будуть різними залежно від тієї чи іншої моделі економічного розвитку, яку виберуть влади, обрані народом на загальних вільних виборах. Тому, як справедливо стверджує професор міжнародної політекономії урядової школи ім. Кеннеді при Гарвардському університеті Дені Родрік, існуючих в економічній науці моделей розвитку, успішність застосування яких залежить від соціально-економічного контексту, досить багато.

Отже, якщо ми вибираємо стратегію досягнення економічного зростання, яка відбуватиметься, скажімо, в межах національної промислової політики (так у повоєнну епоху розвивалися «азіатські тигри», які, у свою чергу, засновували свій шлях на підставі попереднього досвіду розвинутих західних країн), то стимули для підприємців мають бути спрямовані на роз’яснення їм нових правил економічної гри, які полягають у тому, що держава стимулює (в окремих випадках — примушує) підприємців до експорту технологічної продукції. «Пряником», стимулом до цього, противагою відомого силового тиску на них з боку державних органів будуть певні фінансові преференції (менші податки, різні субсидії або кредити), а також цілеспрямовані зусилля держави по організації підтримки експорту. Саме так робили всі розвинуті країни, які стимулюють свій промисловий експорт у початковий період свого наздоганяючого розвитку.

Якщо ж ми вибираємо стратегію економічного зростання, яка визначається лібертаріанським вченням (як заявляють представники нинішнього українського уряду) і принципи якої, в основному, описані у Вашингтонському Консенсусі, то держстимулами будуть загальне зниження податкового навантаження на підприємців, менше регулювання їхньої діяльності, приватизація, подальша фінансова лібералізація, посилення захисту прав власності. Ці заходи в теорії повинні спонукати підприємців до підвищення своєї економічної активності, що позначиться на економічному зростанні країни.

ЯК ДОСЯГТИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ І ПРИ ЦЬОМУ ЗНИЖУВАТИ КОРУПЦІЮ

Однак на практиці не все так однозначно. Проблема в тому, що лібертаріанська ідеологія добре працює саме в протестантських країнах Заходу. Але в поєднанні з заходами промислової політики. Поки що не було прикладів, коли виключно лібертаріанські методи, застосовані в країнах, що розвиваються, створювали в них розвинуті технологічні економіки. Так, лібертаріанські методи, які призводять до смітіанського (торгівля) і солоуіанського (інвестиції) зростання, часто дають досить швидке поліпшення економічних показників країни. Проте дуже нестійке поліпшення. Нестійке, тому що воно сильно залежить від кон’юнктури світових товарних ринків (смітіанське зростання) й поведінки інвесторів (солоуіанське), які в кризові часи панічно виводять із країн-реципієнтів свої гроші. І тоді, після економічного зростання, настає стагнація або взагалі падіння ВВП. І варто зауважити, що зазначені типи зростання слабо впливають на зниження рівнів корупції в країні. Тобто в даному разі економічне зростання і корупція сумісні.

Тому країни, які хочуть довготривалого і стійкого розвитку, завжди вибирали зростання, пов’язане з розвитком технологій — шумпетеріанське зростання. І, що має бути особливо важливо для України, завдяки розвитку технологій знижувалася корупція. Адже конкурентний у міжнародному масштабі високотехнологічний процес вільний від корупції за визначенням. Саме цим шляхом йшли і йдуть країни Західної Європи, а також розвинуті країни Америки та Азії. Оскільки технологічний розвиток — процес, радикально далекий від перерозподілу ренти. Більш складний і важкий у виконанні, проте значно більш стійкий у довготривалій перспективі, з точки зору його конкурентної придатності. Тому я рекомендував би нашому чинному урядові доповнити лібертаріанську спрямованість своєї економічної діяльності елементами заходів промислової політики.

Для того щоб бути успішним у світовій економіці, потрібно дотримуватися встановлених у світі правил гри. Що сьогодні дратує західні країни в Україні? А те, що за 28 років незалежності ми так і  не навчилися дотримуватися тих правил поведінки, які принесли успіх країнам Заходу і найбільш розвинутим країнам Азії. Для Заходу ми — закрита, непрозора економіка, яка, за винятком експорту сільгосппродукції (тут ми і справді сильні), практично ніяк не бере участі у світовій економіці. Не бере участі у світових виробничих ланцюжках створення високотехнологічної та інноваційної продукції. І наша корупція є основним бар’єром для організації повномасштабної співпраці з нами «мейджорів» світової економіки. Ми не розуміємо, що економічні ігри — це ігри з ненульовою сумою. Що вони вигідні і Заходу, і нам. Саме нам вигідніше грати за правилами, тому що розвинуті країни цілком можуть і без нас обійтися. Закрившись від світу своєю внутрішньою корупцією, ми втрачаємо свій шанс (може, вже останній) стати частиною світової економічної системи.

ЩО РОБИТИ УКРАЇНІ?

Зрозуміло, що швидко побороти корупцію нам не вдасться. Її ніде (якщо не говорити про низову незначну корупцію) не вдавалося швидко подолати. Це реально лише тоді, коли підприємцям стає вигідніше займатися не перерозподілом ренти, а ефективною виробничою і торговельною діяльністю на внутрішніх і світових ринках. А це неможливо, як я сказав вище, без відповідної державної політики, яка спонукає (або навіть примушує) підприємців до цього.

Репресії щодо корупціонерів ведуться у світі упродовж десятиліть без значних успіхів. Звичайно, боротьбу (кримінальне переслідування) слід продовжувати і нам, навіть потрібно посилювати. При цьому слід розуміти, що ідеальних прокурорів та суддів не існує в природі. Реалії такі, що корупція в правоохоронних органах також існує і, найімовірніше, існуватиме в майбутньому. Питання лише в масштабах цієї корупції. Якщо є в країні перерозподіл ренти, то силові органи, як правило, є частиною цього негативного господарського процесу. І вони не будуть боротися самі з собою. Постійні і люті чищення держорганів, які влаштовували політичні диктатори минулого і влаштовують сучасні диктатори, неможливі в демократичній Україні. А відмовлятися від демократії ми не хочемо. Тому ми й опинилися сьогодні у відомому тупику.

І все-таки я оптиміст щодо питання боротьби з корупцією. Тому, щоб досягти успіху, ми повинні поєднувати три дієвих методи боротьби з перерозподілом ренти:

• державну пропаганду про значні матеріальні вигоди для підприємців, які візьмуть участь у міжнародній індустріалізації четвертої хвилі;

• держстимулювання підприємців у межах обраної економічної політики (промислової політики або методів Вашингтонського консенсусу — що вибере уряд. Я прихильник промислової політики, тому, якщо вибрано лібертаріанство буду в міру сил переконувати в необхідності його доповнення заходами промполітики), а також створення інфраструктури підтримки технологічного експорту;

• репресивних методів, які будуть застосовані до тих, хто продовжить займатися перерозподілом ренти.

Перші два пункти дієвіші в перспективі для боротьби з корупцією. Тільки, якщо застосовувати всі три пункти в комплексі, третій пункт буде дієвий. І якщо не буде двох перших, то, незважаючи на певні успіхи наших правоохоронних органів, я переконаний, черговий американський президент у недалекому майбутньому, так само як зараз Дональд Трамп, знову буде не задоволений високим рівнем корупції в Україні.

Перемога над корупцією — це не єдина, але, по суті, головна перешкода для того, щоб наші західні партнери стали лояльнішими до України у веденні з нами економічних справ і в політичній підтримці нашої країни. Вони свого часу самі пройшли цей важкий шлях. Доведеться його здолати й нам, якщо ми хочемо стати значущими учасниками міжнародного розподілу праці, з усіма позитивними наслідками, які випливають звідси для поліпшення матеріальних умов життя всіх українців.