Курс на переозброєння

Україна переозброюватиме і модернізовуватиме армію. У 2015—2017 роках на ці цілі з держбюджету направлять понад 40 мільярдів гривень, заявив днями Президент України Петро Порошенко. «Це дозволить модернізувати, купити і поставити до військ літаки, вертольоти, бойові кораблі і катери. І це — лише скромний початок», — резюмував він на урочистостях з нагоди 23-ої річниці незалежності України.

Що ж, плани з реанімації армії хороші. Давно час було цим зайнятися. Але тема військово-промислового комплексу (ВПК) аж ніяк не обмежується лише держзамовленнями для армії і постачаннями продукції на внутрішній ринок України. Як відомо, одним із головних експортних напрямів продажу української продукції ВПК була Росія. Наразі вітчизняні держпідприємства, виконуючи розпорядження глави держави, припинили співпрацю з країною-агресором у цьому напрямі. Це «Дню» підтвердив заступник гендиректора державного концерну «Укроборонпром» з комерційних питань Сергій Пінькас: «134 підприємства припинили співпрацю і з експорту, і з імпорту продукції та комплектуючих».

Але є ще й приватні компанії, такі як «Мотор Січ», які мають великі контракти на постачання двигунів до російських вертольотів. Заступник голови Мінпромторгу Юрій Слюсар 15 липня заявляв, що постачання з цього українського авіапідприємства до Росії не припинялись, проте українська влада повинна розуміти, що знайти попит на цю продукцію поза РФ буде неможливо. Зі свого боку міністр фінансів Олександр Шлапак заявив, що йому невідомі такі факти. «День» намагався телефоном зв’язатися з президентом «Мотор Січі», нардепом від Партії регіонів В’ячеславом Богуслаєвим, щоб уточнити, чи здійснюються постачання до РФ. Проте той не відповідав на телефонні дзвінки.

СУМА ЗБИТКІВ — БЛИЗЬКО 300 МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ

Між тим у КМУ і виробників у голові два питання. Перше — куди дівати продукцію за вже підписаними контрактами? Адже воєнний стан не оголошено, а значить — форс-мажор у цьому випадку не працює, і ризики для підприємств перед замовниками вже виникли. За оцінками Сергія Пінькаса, Міністерство оборони України призупинило експортні постачання військової техніки виробництва підприємств держконцерну «Укроборонпром» із країни на суму близько 300 мільйонів доларів. Друге питання: як далі розвивати сектор і куди переорієнтовувати російські постачання? Крім того, треба швидко налагодити в країні систему імпортозаміщення для потреб ВПК.

З імпортозаміщенням буде простіше, запевняє в коментарі «Дню» експерт Дніпропетровського національного інституту стратегічних досліджень Олексій Іжак. На його думку, у нас є все для цього. «Бронетехніку навчились і робимо практично самі. Є питання щодо системи ППО. В авіації можемо робити доволі швидко модернізацію за допомогою Ізраїлю і західних країн», — пояснив він.

А от із пошуком нових ринків і відшкодуванням збитків від втрати російського ринку не так усе просто.

2008 року військово-технічна співпраця між двома країнами становила 24% від загального обороту, а зараз — не більше 15%, наводить «Дню» статистику керівник «Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння» Валентин Бадрак. За його словами, і без обмежень торгівлі очевидна тенденція на зниження використання української продукції Росією. «Навіть якщо українські підприємства туди щось постачатимуть, то їх із часом витіснять з ринку», — говорить він. За його словами, 2013 року всі українські підприємства ВПК продали Росії продукції більш ніж на 2 мільярди гривень. «Тобто близько 280—300 мільйонів доларів припадає на Росію. Тому втрати від цього ринку відчутні. Але для Росії вони набагато серйозніші. Адже для України це був зовнішньоекономічний бізнес оборонних підприємств, а для РФ — конкретні оборонні проекти, пов’язані з постачаннями нових озброєнь у російську армію (90% всіх таких проектів)», — пояснив Бадрак.

Найскладніше, за словами Іжака, буде виробникам двигунів, які історично займають найбільші обсяги постачань до Росії. «Постачати до Європи складно, оскільки спочатку треба сертифікувати їх за європейськими правилами. Можна переорієнтовуватися на Китай та Індію», — говорить він. Але чи вдасться? Поки що незрозуміло. Адже ці двигуни розраховані на російську техніку, а остання має певний вплив на названі країни. Як бути? Іжак пропонує тій же «Мотор Січі» налагоджувати контакти для переобладнання старої радянської техніки або ж організувати складання в Білорусі, щоб продукція виготовлялась на теренах Митного союзу і таким чином уникнути політичних ускладнень.

Справді, переорієнтувати на нові ринки буде нелегко, визнає в розмові з «Днем» заступник генерального директора із зовнішньоекономічної діяльності концерну «Укроборонпром» Денис Гурак. Але питання можна вирішити в короткостроковій перспективі — за один-два роки, впевнений він. «Усе, що виготовлено, зберігається, і для нього можна знайти шляхи реалізації», — додає він. За словами чиновника, українська продукція абсолютно конкурентна. Вона постачається в понад 90 країн світу. Найбільш запитані, за його словами, бронетанкова техніка, високоточне озброєння, ракети, двигуни для вертольотів і літаків, стрілецька зброя.

КУДИ ПРОДАВАТИ?

На даний момент Україна має кооперацію з Бельгією і східноєвропейськими країнами, додає Гурак. Пінькас розповів, що в України є контракти на постачання озброєння з Китаєм і Азербайджаном. У перспективі не виключено, що буде створено спільні підприємства з країнами ЄС або безпосередньо з НАТО. «На сьогодні ми готові розглядати будь-які питання щодо технічної реалізації будь-яких проектів. Якщо говоримо, наприклад, про співпрацю навіть з НАТО в питанні виробництва продукції (що може бути цікаве для «Укрооборонпрому»), то спочатку готується технічний висновок, потім економічне обґрунтування і звіт у Кабмін на предмет чи можлива така співпраця взагалі. І тільки потім приймається рішення», — пояснив Пінькас усю процедуру узгодження. За його словами, Україна може виготовляти будь-яку продукцію: є приміщення, люди, технології, конструктори. «Тому у разі потреби можемо створювати вузли, конкретні агрегати або комплектуючі дані виробляти», — додав він.

«Зараз ми почали процес політичних переговорів із країнами НАТО щодо майбутньої кооперації у виробництві нових технологічних озброєнь. Є програма. Все це розробляється. Ведеться дуже активна робота. Ми всі прекрасно розуміємо, які перед нами виклики, і працюємо в цілодобовому режимі вже другий місяць», — розповів «Дню» Гурак.

Буде чи ні співпраця з НАТО, але Україна вже намітила собі план реформування галузі. «Нам треба нарощувати обсяги виробництва. І зараз проводити технічний аудит підприємств, щоб або їх перепрофілювати, або доукомплектувати певними співробітниками. Один із заводів, наприклад, бронетанкової техніки працює в три зміни. Треба забезпечити обсягами інші заводи», — пояснив «Дню» Пінькас.

У експертів своє бачення перспективних ринків.

«Зі Східною Європою цілком реальна така співпраця, — говорить про натовський вектор Іжак. — Словаччина і Польща пройшли цей шлях, коли на старі радянські платформи ставили натовські калібри артилерії», — пояснює він. Для приватних вертолітних компаній, упевнений експерт, цілком реально створювати спільне виробництво з Польщею. А в цілому, запевняє він, треба орієнтуватись на Індію і Китай. «Це найбільш реальні ринки, тому що за технічними умовами наша продукція їм цілком підходить. У Європі і США замістити експорт практично неможливо. Там може йтися про пошук джерел імпортозаміщення... Також величезна частина українського експорту бронетехніки і техніка для сухопутних військ зі складу (нової і модернізованої) йде і може збільшуватися до країн третього світу (до Таїланду, Малайзії)», — підсумовує Іжак.

Перекрити 300 мільйонів збитків, на думку Бадрака, допоможе нарощування держзамовлення і праця з західними компаніями через входження до системи інтернаціональних клубів із виробництва озброєння. «А що стосується нових експортних майданчиків, то традиційно наші ринки знаходяться в Південно-Східній Азії і в країнах Близького і Середнього Сходу. Плюс значний відсоток припадав на країни СНД (Азербайджан, Казахстан, Туркменістан). У ході реформування ВПК ці позиції не зміняться принципово в найближчі три-п’ять років», — говорить він. А взагалі, впевнений Бадрак, Україні варто скористатися готовністю західних компаній виступати технологічним донором і створювати з ними спільні підприємства. «Такі проекти розглядаються з літакобудування, з високоточних засобів ураження та інших, зокрема й подвійного призначення», — говорить він.

ПРИВАТИЗАЦІЯ НАСТАЄ

Між тим розглядається ще один напрям розвитку вітчизняного ВПК — приватизація. Минулої п’ятниці Кабмін подав у Раду законопроект, куди включив приватизацію пакету акцій великого військово-промислового держпідприємства «ЗоряМашпроект». За словами Гурака, зараз розглядається детальний перелік об’єктів на продаж. І в цьому немає нічого дивного. Адже від самого початку концерн «Укроборонпром» створювався, щоб комплексно і системно реструктуризувати підприємства, які занепадали...

Нікуди не поділась і ідея про акціонування самого «Укроборонпрому». «Це логічний план розвитку. Весь світ так розвивається», — заявив «Дню» Гурак. За його словами, зараз переглядається стратегія розвитку оборонного комплексу України. Що буде на виході — подивимось, підкреслив він.

Керівник Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак вважає, що приватизація потрібна. Вона принесе у ВПК, на думку експерта, інвестиції й оживить його. Але тут головне питання — що продавати, зазначає експерт. «Серійні майданчики можна продавати аж навіть до 100% акцій після акціонування таких підприємств. Але контрольний пакет стратегічних підприємств і конструкторських бюро повинен залишитися в руках держави. Не більше 48% акцій можна реалізовувати», — підсумував він.