Ласкаво просимо в епоху некомпетентності!
Iснує два діаметрально протилежнi сценарії того, що станеться зі світовими реальними ставками відсотка протягом наступних кількох десятиріч. Ті, хто пророкує низькі ставки відсотка, вказують на швидке зростання продуктивності та потенційних обсягів виробництва у світовій економіці. Згідно з цією позицією, головною проблемою для центральних банків буде не стримування попиту, що перевищує потенційно можливу пропозицію, а, навпаки, його стимулювання. Вони підкреслюють той факт, що найбільші центральні банки світу, такі як Федеральний Резерв, Європейський Центральний банк і Банк Японії, настільки змiцнили довіру до антиінфляційної політики, яка ними проводиться, що премії за фінансовий ризик, викликаний інфляцією, більше не враховуються в ставках відсотка.
Ті, хто вірить у низькі ставки відсотка, також звертають увагу на зсув у розподілі доходів від праці до капіталу в Сполучених Штатах, що значно збільшило ресурси компаній для фінансування внутрішніх інвестицій і зменшило їх залежність від ринків капіталів. Вони вказують на швидкий технічний прогрес, що дозволив підвищити ефективність старих і нових капіталовкладень, і вважають, що при наявності жорсткої конкуренції в економіці нас чекають відносно високі ціни активів і відносно низькі реальні ставки відсотка в усьому світі.
І, навпаки, ті, хто передбачає високі реальні ставки відсотка протягом наступних кількох десятиріч, звертають увагу на низький рівень заощаджень у США, високий рівень витрат, викликаний демографічними проблемами в Європі, і некомпетентність уряду в багатьох країнах світу, що виражається в наявності хронічного бюджетного дефіциту і нестійкій фінансово-бюджетній політиці. Уявіть собі цілу низку безвідповідальних адміністрацій на зразок адміністрації Буша, що проводять фінансово-бюджетну політику протягом тривалого періоду.
Крім того, вони згадують інвестиційні можливості на фінансових ринках країн з економікою, що розвивається, наводячи простий і зрозумілий аргумент, що якщо Китай та Індія продовжуватимуть розвиватися такими темпами, як сьогодні, відносна вага їхніх економік у світовій економіці подвоїться протягом наступних десяти років, оскільки швидке реальне зростання супроводжується підвищенням їхніх реальних валютних курсів. Рано чи пізно бажання центральних банків Індії та Китаю підтримувати низький обмінний курс своїх валют для стимулювання експорту, а також бажання їхніх багатих громадян тримати свої гроші на рахунках у Банку Америки (Bank of America) компенсується величиною інвестиційних можливостей. У цьому випадку курсу державних цінних паперів у постіндустріальних країнах загрожує серйозне падіння, як і цінам на нерухомість у Каліфорнії, Нью-Йорку і Лондоні.
Що ж робити економістам? Хтось може наслідувати Дж. П. Моргана, звичайна відповідь якого на питання про курси акцій і облігацій, а також ставки відсотка зводився до простої фрази: «ринок буде коливатися».
Або можна пригадати покійного Руді Дорнбуша, який вчив, що економіст, який прогнозує ставки відсотка, спираючись на основні принципи — дурень, оскільки вони складні та нестабільні і можуть змінюватися несподівано й істотно. Навіть якщо економіст правильно розуміє основні принципи, попереджав Дорнбуш, це не означає, що їх розуміють ринки. При складанні прогнозу ставок відсотка економіст займається не вивченням принципів, а прогнозом того, яким, на загальну думку учасників ринку, повинна бути загальна думка учасників ринку стосовно цих принципів.
Але Руді ніколи не користався власною порадою. Так що дозвольте мені тримати парі, ймовірність виграти яке я оцінюю в 60%, заявивши, що моє найкраще припущення зводиться до того, що світові реальні ставки відсотка будуть високими протягом наступних кількох десятиріч і що нинішні курси державних цінних паперів (і ціни на нерухомість) не є стійкими. Чотири характерні риси сучасної політики у провідних постіндустріальних країнах світу привели мене до такого висновку.
У США поразка «зрілих» республіканців у Конгресі — вражаюча нездатність фіскальних консерваторів створити ефективну опозицію адміністрації Буша — призвела до нової дестабілізації американських урядових фінансів. Величезний дефіцит рейганівської епохи все менше виглядає як неприємна політична випадковість і все більше як структурна характеристика правління Республіканської партії, тобто тенденція, що супроводжує кожен прихід до влади сучасної республіканської правлячої коаліції.
Паралельний крах позицій зрілих республіканців у виконавчій гілці влади. Як стверджує Рон Саскінд у нещодавно опублікованій ним біографії першого міністра фінансів Буша Пол О’Ніла, колишній директор із бюджету президента Буша Мітч Деніелс якось прошепотiв про себе наприкінці одного з безрезультатних засідань: «Нетиповий республіканський пакет. Безперечно, нетиповий». Але Деніелс вважав за краще балотуватися в Індіані, ніж стати на захист розумної фінансово-бюджетної політики.
Нездатність урядів країн Західної Європи навіть почати думати про те, які заходи зробити у зв’язку з фіскальною кризою держави соціального забезпечення, що насувається внаслідок старіння населення цих країн.
Нездатність урядів країн Західної Європи провести досить сміливі ліберальні реформи для створення можливостей забезпечення повної зайнятості поряд із недостатньо стимулюючою для реального створення повної зайнятості західноєвропейською кредитно-грошовою політикою.
Гадаю, що аргументи на користь низьких ставок відсотка вимагають певної компетентності уряду, що здається малоймовірним, враховуючи нинішні позиції політичних партій та наявну структуру інститутів, якi відповідають за розробку і проведення фіскальної політики. Маю надію, що буду приємно здивований.Сподіваюся побачити, що уряди в країнах Західної Європи та США не ухиляються від своїх обов’язків і проводять розумну і стійку фінансово-бюджетну політику. Але це лише мої надії, а не мій прогноз на майбутнє.
Дж. БРЕДФОРД ДеЛОНГ — професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі та помічник міністра фінансів США під час правління президента Клінтона
