Лихварі — в законі

Лихварі і/чи позичайли нещодавно отримали від Верховного Суду України гарний дарунок. Його постанова від 18 липня, що закріплює право фізичних осіб видавати кредити під відсотки без відповідної ліцензії, зробить судову практику стягнення відсотків за договором грошової позики єдиною і, звісно, такою, що відповідає інтересам кредиторів.

Партнер правової групи «Павленко і Побережнюк» адвокат Олександра Павленко сказала «Інтерфаксу- Україна», що вважає таке рішення досить революційним. «Логіка ВСУ проста, — каже вона, — якщо Вищим цивільним судом України було надано можливість фізичним особам надавати кошти в позику, а чіткої прямої заборони не передбачено, то діє принцип — дозволено все, що не заборонено». На думку Павленка, існуючі розбіжності в судових рішеннях у таких справах були зумовлені положеннями закону «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг». Адвокат наголошує, що віднині фізичні особи, як не суб’єкти підприємницької діяльності, до сфери його регулювання не належать і на них не поширюються описані в цьому законі процедури (зобов’язання отримувати ліцензії). «Сьогодні можна сміливо стверджувати, — переконана адвокат, — що фізичні особи можуть не боятися оформляти договори позики зі встановленою процентною ставкою».

Керівник Харківського офісу юридичної фірми «Ілляшев і Партнери» Олексій Христофоров каже, що «постанова ВСУ знаменує вироблення єдиного підходу до вирішення судами таких суперечок, що звужує можливості для маніпулювання існуючими прогалинами і суперечностями чинного законодавства «. Однак він припускає, що таке рішення ВСУ може дати «путівку в життя» альтернативним способам залучення коштів. «Хтось може скористатися можливостями, що з’явилия, як інструментом для відмивання грошей, — припускає Христофоров, — а хтось (що бувало вже не раз) може поставити собі цілком слушне запитання: навіщо виконувати вимоги законодавства про банківську діяльність, отримувати ліцензію, формувати статутний фонд, резервувати кошти, якщо є таке рішення суду?».

Відштовхнувшись від останнього припущення, «День» вирішив дізнатися ще й думки банкірів, яким лихварі могли б теоретично скласти конкуренцію.

Костянтин ВОРОШИЛІН, голова наглядової ради «Міжнародного інвестиційного банку»:

— Напевно, кожен має займатися своєю справою. Але жодної бомби під банківську систему рішення Верховного Суду не підкладає. Хочемо ми чи ні, але 50% ринку кредитів сьогодні все одно в тіні. Це — біда для держави і для банківської системи. Якщо хоч би 25% готівки повернути в банківську систему, то вона працювала б набагато стійкіше. Навіть мої знайомі, що займаються дрібним бізнесом, постійно позичають одне в одного. Ця система живе паралельно з банківською. Я б не робив трагедії з цього рішення ВСУ. Та все ж суто професійно і по-людськи я його не схвалюю. Не знаю, чим керувалися судді. У нас юристи часто живуть за своїми законами, економісти за своїми, а життя йде за якомось третім варіантом, що не завжди вписується в логіку юридичних норм.

Олександр СУГОНЯКА, президент Асоціації українських банків:

— Чи мають право люди, у яких є гроші, позичати їх? Мають. Хоча в Біблії і зазначається, що тому, хто цим займається, не бути на небесах — його місце в пеклі. Але це не лякає. Ну що ж, кожен сам робить свій вибір. До того ж мораль сьогодні далеко не в центрі уваги суспільства. І Верховний Суд зафіксував це явище своїм рішенням. Тепер лихварі отримали гарний шанс для відстоювання своїх інтересів у судах. Я гадаю, так зробили, зокрема, і через те, що судам такі процеси вигідні. А з погляду держави тут є одна проблема. У разі якщо людина надає кредит більший, ніж 150 тисяч гривень, виникає питання Фінмоніторінгу. Банки та інші фінансові структури зобов’язані за будь-яких надходжень понад цю суму повідомляти цю організацію. Приміром, якесь кафе постійно здає в банк приблизно по 100 тисяч гривень. І раптом від нього надійшов мільйон. Що це означає? Чи не зайшла туди «чорна готівка» — виручка від наркотиків чи чогось подібного, що потребує відмивання грошей? У цьому разі банк зобов’язаний дати «сигнал» до фінансової розвідки — Фінмоніторінгу. А лихвар таких зобов’язань не має. І держава мала б вирішити цю проблему, хоча всі фінансові потоки, що йдуть в країні в обхід банків, не становлять і 10% банківського обороту. Отже, лихвар банкам не страшний. Та лише доти, доки він дає в ріст виключно якісь свої гроші, що їх він заробив чи, скажімо, вкрав. А якщо він почне залучати їх на стороні і роздавати як кредити, то це вже банківська діяльність. Це буде незаконна, кримінальна справа, і його почнуть переслідувати.

Андрій ШИЛО, начальник департаменту кредитування фізичних осіб банку «Київська Русь»:

— Я гадаю, що після цього рішення Верховного Суду ситуація на ринку принципово не зміниться. Фізичній особі все одно буде дуже складно пробитися крізь судову систему і стягнути з несумлінного позичальника свої гроші. Інша справа —відносини між банком та його клієнтами. У банків значно більше важелів впливу, свої потужні юридичні служби, що займаються стягненням боргів відповідно до закону. У банків є досвід, практика і відповідні випробувані інструменти та можливості. Отже, фізичній особі буде набагато спокійніше віднести свої гроші на депозит, аніж віддати їх у ріст (нехай навіть на 3-5% дорожче, ніж він отримав би в банку). Якщо позичальник трапиться несумлінний, то стягнути з нього гроші буде дуже складно й дорого. Звичайно, постанова ВСУ робить стягнення реальнішим, але повірте, пройти всі рівні судової системи надзвичайно складно. А рішення часто-густо приймаються неоднозначні.

В’ячеслав ЮТКІН, перший заступник голови «Промінвестбанку»:

— Я ставлюся до рішення Верховного Суду позитивно — це ще один крок до дерегуляції фінансового ринку. Це визнання того, що такі послуги існували й існують ще з часу початку вільного ходіння валюти. Брали валюту, а, щоб уникнути конфлікту із законом, називали її гривнею. Те, що давно робиться, зараз легалізовано і визнано Верховним Судом. Я такий захід підтримую. Вважаю, що люди мають право позичати свої заощадження і бути під захистом держави й закону. Гадаю, що з банків захочуть вийти і зайнятися лихварством буквально одиниці. Банки цього навіть не відчують. Тому що лихварство — дуже ризиковане заняття, та воно в нас і не настільки вже й розвинене. Можу припустити, що на такі позики припаде менш як 1% усіх кредитів, що видаються в країні. Вельми великі ризики і надзвичайно великі втрати.