Мільйон вибухонебезпечних тонн

Проблема утилізації боєприпасів на складах і базах зберігання української армії все ще залишається в підвішеному стані. Нагадаємо, всього в Україні, за даними самих військових (оголошених у різний час), знаходиться від 1,7 до 2,5 млн. тонн різних ракет і артилерійських боєприпасів. Але потреби армії, згідно з заявою першого заступника міністра оборони Олександра Стеценка, в боєприпасах до 2010 року становить усього 600 тис. тонн. Тобто, утилізації підлягають щонайменше 1,1 млн. тонн.

Середні показники знищення боєприпасів на вітчизняних потужностях рідко перевищують 25 тис. тонн на рік (у 2004 р. можна чекати не більше 10 тис. т). Тому оцінка ситуації свідчить про необхідність зміни самих підходів до утилізації. Небезпека тут у тому, що значна частина боєприпасів зберігається під відритим небом, а поблизу баз і арсеналів розташовані стратегічно важливі об’єкти. Але й це не найстрашніше. Україна сьогодні все ще не має технологій утилізації окремих видів вибухонебезпечної спадщини. Схоже, з цією вибухонебезпечною проблемою нам узагалі самостійно не впоратися.

ЦІНА НОВОБОГДАНІВКИ

Рішення щодо утилізаційного проекту в сумнозвісній Новобогдановці виявилося одним із небагатьох випадків, коли новий військовий міністр виявився наступником політики попередника. Сьогодні навіть обиватель навряд чи повірить у те, що справжньою причиною відставки Євгена Марчука з посади голови військового відомства були проблеми зi станом складів боєприпасів. З іншого боку, таке формулювання відставки безперечно зробило Олександра Кузьмука заручником ситуації: від нього чекали негайних дій щодо рішення утилізаційної проблеми. І дії не забарилися: вже через день після приходу в кабінет на Повітрофлотському проспекті новий міністр підписав угоду з одним із українських спецекспортерів — дочірнім підприємством «Укрспецекспорту» — «Укроборонсервісом». У принципі, сталося те, що готувалося протягом кількох місяців: Міноборони передало повноваження щодо ліквідації наслідків пожежі на території військового складу. Насправді, у військового відомства було не так багато можливостей для маневру. Адже державні гроші на утилізацію реально могли з’явитися лише через кілька місяців, тоді як роботи треба було почати негайно. І задіяли, згідно з договором, обігові збройові гроші. Це, в принципі, спецекспортеру вигідно — хай через кілька місяців, але на компенсацію розраховувати можна.

НА ВАРТІ БЮРОКРАТІЇ

Немає сумніву, що гравці, які вийшли або готуються вийти на утилізаційне поле, розглядають його не тільки і не стільки як державну справу, а як певний бізнес. Якщо гроші вкладені та працюють на державу, чому б їм не приносити й прибуток: i державі, і підприємству. (Утім, держава досі не визначилася з єдиним оператором на утилізаційному ринку, хоча старт Новобогданівському проекту можна розуміти як певний натяк). Проте діло, як звичайно, не швидко робиться. Для підготовки робіт треба отримати висновок генерального конструктора з питань боєприпасів і вибухових речовин — який стан боєприпасів, що побували в зоні вогню, та як їх утилізувати. Потім треба розробити проектно- кошторисну документацію та провести її державну експертизу. Крім того, створити нормативну базу з охорони праці при розмінуванні. Зрозуміло, що одним вольовим рішенням міністра або президента розрубати цей гордіїв вузол неможливо — йдеться про безпеку дуже великої кількості людей.

Тож «Укроборонсервісу» не залишається іншого виходу, крім копіткої роботи. Отже, він уклав необхідні договори з субпідрядниками, провів переговори зі шведською фірмою NAMMO щодо залучення іноземних інвестицій. «Укроборонсервіс» і NAMMO розглядають можливість залучення фінансової підтримки Міжнародного трастового фонду на утилізацію 300 тис. тонн українських боєприпасів у розмірі 54 млн. євро. Щоправда, на ці гроші можна розраховувати з застереженнями: якщо «Укроборонсервіс» визначиться оператором із залучення іноземних інвестицій, погодиться підготувати недешевий бізнес-план і фінансово забезпечити проведення аудиту. Витрати експерти оцінюють у $200— 250 тис. За деякими даними, військове відомство письмово підтвердило квоту на 300 тис. тонн боєприпасів. Якщо це так, процес вибору оператора повинен завершитися найближчим часом. Вигода іноземних інвестицій очевидна: та сама фірма NAMMO готова прийти на ринок із технологіями з утилізації так званих складних боєприпасів, яких не вистачає Києву.

НЕБЕЗПЕЧНИЙ ПИРІГ

Хоч як прикро про це говорити, тільки події навколо Новобогданівки пожвавили ринок утилізації. Крім «Укроборонсервісу» та п’яти держпідприємств боєприпасної галузі, які беруть участь у цьому проекті як субпідрядники, на ринку зафіксована поява ще десятка комерційних структур. Серед них особливою активністю виділяються держпідприємство «Укроборонлізінг» і корпорація «Таско». Перша — високим рівнем лобізму в державних структурах, друга — пропозиціями щодо утилізації складних, у тому числі гексогеномістких боєприпасів. Такі технології готова надати німецька «Рейнметал». Збирається повернутися в цей бізнес і корпорація «Співдружність». Утилізація стає прибутковою, попри те, що прибуткові боєприпаси вже давно на виході. Якщо раніше в основі інтересу було використання продуктів утилізації, нині — збільшення бюджетних коштів. Так, у 2004 році на утилізацію було виділено 20 млн. гривень, а в 2005 р. є намір виділити втроє більше. Прибутковою є й робота з іноземними інвесторами. Тож настає той небезпечний момент, коли відсутність єдиного господаря на утилізаційному полі може призвести не лише до хаосу в самій утилізації, а й відлякати інвесторів.

Тим часом у Новобогданівці завершений перший етап проекту, розрахованого на термін не менше двох років. 23 грудня свій висновок збирається видати Шосткінський ДержНДІХП. Його директор і генеральний конструктор із питань боєприпасів і вибухових речовин Віктор Банiшевський відзначив в інтерв’ю агентству Defense Express, що саме «Укроборонсервіс» може стати головним оператором з утилізації боєприпасів в Україні. А його основною перевагою порівняно з іншими підприємствами, на думку В. Банішевського, є наявність обігових коштів, що дозволить провести утилізацію боєприпасів до надходження бюджетних коштів. Самі ж роботи з утилізації та знищення небезпечних боєприпасів можуть розпочатися не раніше весни, вважає генеральний конструктор.

Утім, ні «Укроборонсервіс», ні будь-який інший оператор, ні навіть усі разом взяті, не проковтнуть весь обсяг цих небезпечних робіт. Як заявив автору виконавчий директор «Укроборонсервісу» Іван Царик, якщо компанія стане єдиним оператором утилізації в країні, то розширить кількість субпідрядників, оскільки в країні бракує структур із досвідом проведення масштабних робіт із утилізації.

Водночас експерти вельми критично оцінюють нинішню ситуацію: не буде єдиного оператора — утилізація в масштабі держави може не вдатися. Іноземні науково-промислові структури не прийдуть на український утилізаційний ринок без гарантій: ще свіжі спогади про скандальний відхід із цього ж ринку американської «Еллаєнт Техсистемз Корп.». Якщо ситуація повториться, Україна знову залишиться без технологій із ліквідації складних боєприпасів, і небезпечна спадщина чекатиме нових вибухів.

Є, звичайно, й інший шлях. Український потенціал утилізації — за умови збільшення наявних потужностей уп’ятеро — 100 тис. тонн боєприпасів на рік. Ця думка Володимира Опашка, директора Макіївського державного проектного інституту Мінпромполітики. Про можливості збільшити обсяги утилізації до 100—150 тис. тонн заявив і заступник міністра О. Стеценко. Але на збільшення потужностей підуть роки. І витративши чималі кошти, Україна займатиметься цим ще не менше двох десятків років. Але навряд чи хтось дасть гарантії, що за цей час не буде нової Новобогданівки.