Міністр по другому колу

Першим головою Мінтрансу, прозваного за кількістю видів транспорту «пятиголовим», 1992 року став Орест Клімпуш, котрий очолює нині посольство України в Угорщині.

Другому міністрові — Іванові Данькевичу, призначеному в липні 1995 року, змінити що-небудь у галузі, яка розвалювалася, не вдалося. Він був розкритикований Президентом, і в травні 1997 року звільнений з посади. При Данькевичу звільнили з роботи п’ятьох заступників міністра, у тому числі двох перших — Валерія Цибуха й Леоніда Желєзняка.

Третім міністром Л. Кучма призначив колишнього голову Миколаївської облдержадміністрації Миколу Круглова. Через 52 календарні дні він написав Президентові «чолобитну» з проханням повернути його на попереднє місце роботи.

У серпні 1997 року четвертим за рахунком міністром стає впливовий парламентарій, колишній будівник доріг Валерій Череп, що повернувся нещодавно у Верховну Раду.

Нарешті днями Л. Кучма знову призначив міністром транспорту Івана Данькевича, оскільки тримісячний пошук свіжої кандидатури до «кадрової гробниці», як транспортники називають своє міністерство, не увінчався успіхом. Професіонали в це крісло вже побоюються сідати.

Обговорюючи «нового» призначенця, транспортники передбачають, що вибір упав на І. Данькевича як на «битого», за якого зазвичай «двох небитих дають». А ще стверджують, що в переддень президентських виборів рейтинг кандидатів буде залежати й від стану транспортних перевезень, особливо в містах. Окрім того, на транспорті зайнята п’ята частина працездатного населення України. А це — потенційні виборці...

Виступаючи на виїзному засіданні колегії Мінтрансу в Одесі (1996 рік), Л. Кучма поставив тодішньому міністру Данькевичу конкретне завдання: транспорт повинен нести державній скарбниці «золоті яйця». Тоді колишнє Чорноморське пароплавство такі плоди ще давало. Сьогодні морський флот України — банкрут. Друге пришестя І. Данькевича не гарантує, що з Мінтрансу таким самим чином не злетять і інші п’ять голів.