Місцева труба стратегічного значення
Цьому об’єкту центральна та обласна виконавчі влади надають настільки серйозного значення, що навколо «труби» створюється ореол «світлої пам’яті» ударних комсомольських будівництв, на які Донбас колись був вельми багатий. Знов-таки А.Голубченко, якось навесні ощаслививши регіон своєю присутністю, натякнув будівельникам, що непогано було б відрапортувати про прихід блакитного палива в місто на Азов’ї вже в перших числах вересня, до 50-річчя вітчизняної галузі трубопроводобудування.
Утім причина поспішати справді є. B першій половині 1998 р. РАТ «Газпром» кілька разів без попередження знижувало до аварійних значень тиск у старій газовій магістралі, яка, простягнувшись від Ростова-на-Дону через Таганрог до російсько-українського кордону, живить паливом підприємства Маріуполя й Бердянська. B результаті втрати лише двох маріупольських металургійних комбінатів — ім. Ілліча й МК «Азовсталь» перевищили 40 млн грн. Крім того, неприємності цих двох провідних підприємств індустрії боляче вдарили по балансу виробництва всієї Донецької області. «Потягла» ситуація на Донеччині й загальноукраїнські показники.
Варто нагадати, що металургів Маріуполя карали цілком даремно: за газ вони акуратно платили росіянам, однак у такий спосіб РАТ «Газпром» тисне на Україну загалом, аби стягнути з уряду старі заборгованості. Перекрити магістральну трубу, яка тягнеться через територію України в Західну Європу, нереально — постраждають експортні зобов’язання самого РАТ «Газпром», а це за нинішніх умов падіння попиту й цін на вуглеводневі енергоносії, як то кажуть, собі дорожче. Отож і виник у надрах супермонопольного газотрейдера СНД варіант тиску з використанням тупикової газової гілки.
На сьогодні, за даними віце-прем’єра, котрий присвятив новій «трубі» один день своєї робочої поїздки, на трасі зварено 83 км «нитки», залишилося ще 17-18 км, і за щоденного просування механізованих загонів на 1,2 км незабаром можна буде починати випробування під тиском. Тобто, до 1 жовтня приморське місто усе-таки отримає паливо через вітчизняну гілку.
Однак у Донецькій області ні для кого не таємниця, що будівництво переживає проблеми, про які віце-прем’єр не став розводитися перед мас-медіа. Так, вельми неохоче відводили ділянки під майбутню трасу агрогосподарства, які вже відчули смак володіння землею. Тим часом як із трубами затримки не було (буквально напередодні приїзду А.Голубченка 23600 тонн труб поставив на трасу місцевий газотрейдер «Індустріальний союз Донбасу»), фінансування об’єкта, зі зрозумілих причин, залишає бажати кращого. Траплялися навіть серйозні затримки виплат зарплати будівникам, а це могло спровокувати загрозу страйку. Варто проте нагадати, що весь проект реалізують справді ударним методом — за рахунок «оброку», розписаного урядом на більш-менш великих боржників бюджету. А така система апріорі вимагає систематичного «натягування струн» щодо виконавців. Це, вірогідно, й було доручено першому віце-прем’єру.
Вітчизняні експерти з газопостачання теоретично передбачають у майбутньому таку ситуацію: цілком може статися, що Росія буде змушена саме через новий донецький газопровід перекачувати свої «кубики» на Дон, Кубань і Ставропілля, де в перспективі прозирає значний дефіцит палива. І тоді вже ми, а не РАТ «Газпром» стоятимемо біля вентиля.
