Множення на нуль

Україна вже два роки б’ється об російську газову стіну, зведену 2009 року не без допомоги нашого власного тодішнього уряду. Передивитися грабіжницькі газові контракти ніяк не вдається. Більше того, посол Росії в Києві Михайло Зурабов вважає, що тема газових переговорів між Україною та Росією до виборів до Верховної Ради взагалі буде неактуальною, й Росія не висуватиме (а також не розглядатиме? — Авт.) жодних пропозицій з цього питання.

Водночас він також повідомив УНІАН, що Росія тепер значно менше зацікавлена в спільному використанні української газотранспортної системи, ніж рік тому, коли це могло б сприяти компромісу для вирішення двосторонніх газових суперечок. «І ми вже на сьогоднішній день бачимо, що, можливо, та зацікавленість, що була з російського боку в жовтні минулого року, й та зацікавленість, що є на сьогоднішній день, — це вже різні зацікавленості», — говорить відверто посол.

Найгірше, що великої зацікавленості в створенні консорціуму з управління українською газотранспортною системою (ГТС) не проявляє і Європейський союз. Про це на своєму блозі в «Українській правді» нещодавно розповів народний депутат, глава Української народної партії Юрій Костенко. Він з неприкритою іронією зазначає, що президент Єврокомісії Баррозу та високий представник ЄС у закордонних справах Ештон високо оцінили газові угоди 2009 року, що поклали край січневій кризі й «підвищили прозорість газових відносин». Костенко нагадує, що угоди 2009 року встановили для України найвищі в світі ціни на російський газ і в 2-3 рази зменшені тарифи на його транзит, порівняно з країнами ЄС. Тобто й Росія, й Євросоюз за кошти українського пенсіонера, вчителя, лікаря розв’язали свої економічні проблеми, обурюється Костенко. Щоправда, він нагадує, що Баррозу й Ештон у черговий раз зауважили, що залучення ЄС до модернізації української ГТС залежить виключно від реформ енергосектора й реструктуризації «Нафтогазу України».

Чи потрібно Україні виконувати відповідні зобов’язання, прийняті під час вступу до Енергетичного співтовариства, і реструктуризувати «Нафтогаз України»? У цьому сумніваються окремі ЗМІ, що мають стосунок до деяких опозиційних політиків з когорти «індивідуального членства». Бо можна ще й вилетіти з чужого, по суті, партійного списку, якщо подеколи не нагадувати про себе скандальними викриттями. Ще нещодавно вони грунтувалися здебільшого на побоюваннях, що, мовляв, українську ГТС дешево скупить або взагалі безкоштовно отримає російський «Газпром».

Але, як свідчив вище посол Зурабов, Росії тепер українська ГТС уже майже не потрібна. І замість монополіста, який нещодавно злочинно дав «Нафтогазу» два мільярди доларів кредиту на оплату непідйомної для України газової ціни, на перше місце в «сенсаційних» матеріалах виходять вітчизняні олігархи й навіть сам Президент. З олігархами все зрозуміло. А от глава нашої держави нібито бореться за українську ГТС сам із собою. Тому що шматочок більш ніж ласий. Згідно з невідомо звідки здобутими даними, головне національне багатство країни можуть продати в приватні нечисті руки за мізерну суму (6,5 мільярда гривень). І для цього, мовляв, згодяться старі, неодноразово використані схеми тіньової приватизації... від боргових ям до розмитих пакетів акцій.

Причому процес уже не зупинити: до кінця цього року «Укртрансгаз», що є сьогодні оператором і частково власником ГТС, перетвориться з дочірнього підприємства «Нафтогазу» на публічне акціонерне товариство зі статутним капіталом у ті ж таки 6,5 мільярда гривень. А далі за допомогою реорганізації й приватизації «Укртрансгазу» буде відкрито практично безконтрольний доступ до газотранспортної системи. Реорганізація «Укртрансгазу» в публічне акціонерне товариство дозволить олігархам (найімовірнішим кандидатом є Дмитро Фірташ) за названу «суто символічну» суму взяти під контроль усю українську газотранспортну систему (плюс підземні сховища газу), вартість якої від 10 до 27 мільярдів доларів.

Словом, зріє грандіозна афера, є всілякі її версії й імовірні виконавці. От тільки дивно, що автор абсолютно не розглядає варіанту, за якого ГТС не буде потрібна ні Євросоюзу, ні Росії та її «Газпрому». Як пише Костенко, «зрозуміло, що обхідні газопроводи помножать на нуль «транзитні» відносини ЄС з Україною й підсилять вплив Кремля на європейську політику». Не ховатимемо голову в пісок: помножена на нуль ГТС, що втратила ліквідність, не буде потрібна навіть українським олігархам. Хто може точно визначити, коли настане час її продавати, щоб не продешевити? Але все-таки таке завдання країна може ставити перед собою не раніше, ніж буде скасовано закон, що забороняє приватизацію, й набере чинності новий. Але й у цьому разі мова не може йти про 6,5 мільярда гривень. Ця сума або передвиборна провокація, або, дійсно, склад запланованого злочину, яким не гріх уже зараз зайнятися Генеральній прокуратурі.

КОМЕНТАРІ

«ЗА ПРИБЛИЗНИМИ ОЦІНКАМИ, ВАРТІСТЬ ЛИШЕ МАГІСТРАЛЬНИХ ГАЗОПРОВОДІВ СТАНОВИТЬ 140 МЛРД ДОЛ»

Юрій КОРОЛЬЧУК, експерт Інституту енергетичних досліджень:

— У квітні було ухвалено закон про трубопровідний транспорт, який дав можливість змінити нинішню структуру газового ринку в Україні. А якщо бути точнішими — форму оперативного управління компаніями, що входять до структури НАК «Нафтогаз Україна». Після цього з’явилося рішення про поступове перетворення «Укртрансгазу» й «Укргазвидобутку». Вони стануть фінансово незалежнішими, тобто дістануть можливість самостійно позичати гроші на модернізацію своїх мереж. Не можна стверджувати, що після відкриття одразу буде приватизація оператора з управління газопроводами й сховищами, адже для продажу хоч якогось відсотка його акцій потрібна згода парламенту. Хоча в нинішніх умовах усе може бути. Скільки може виручити Україна за ГТС? Важко порахувати. Давайте подивимося приклад Польщі. Власник польської ділянки «Ямал — Європа» (близько 600 км) просить за 1 км магістральних газопроводів 2 мільйони доларів. Україна має великий кілометраж ГТС, тому за приблизними оцінками вартість лише магістральних газопроводів становить 140 мільярдів доларів. Можна було б продавати ГТС консорціуму приватних компаній, до якого входять європейські гравці. Але при цьому важлива участь Росії, адже це спосіб уникнути будівництва «Південного потоку». Але я все-таки прибічник того, щоб система магістральних сховищ залишалася у власності України. При правильному управлінні Україна може ефективно розвивати систему газових сховищ і брати за зберігання газу ринкові гроші.

«УКРТРАНСГАЗ» МОЖУТЬ ПЕРЕДАТИ В УПРАВЛІННЯ ГРУПІ ВІТЧИЗНЯНИХ КОМПАНІЙ, ЩОБ НІХТО З ОЛІГАРХІВ НЕ ДІСТАВ ПЕРЕВАГ»

Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «Номос»:

— Не факт, що відчуження ГТС буде проведене у формі приватизації. Подивімося на приклад компанії «Укртранснафта». Як ВАТ вона існує з 2001 року, але й досі залишилася не приватизованою. Хоча з 2008 року її немає в списку заборонених об’єктів для приватизації. Зараз компанія, по суті, під контролем групи «Приват». І всіх такий статус задовольняє. «Укртрансгаз» теж може бути відчужений у подібний спосіб. Тобто «Укртрансгаз» може бути передано в управління групі вітчизняних компаній, щоб ніхто з олігархів не отримав переваг. При цьому сама компанія формально залишатиметься в державній власності. Чому саме так? Питання нового власника для української ГТС або повного контролю над нею для багатьох українських олігархічних груп ключове. ГТС — це ключ доступу до їхніх промислових активів. Тому комусь одному її не довірять. Занадто велика ціна бізнес-інтересів, що стоять за нею. За скільки її можуть продати — це вже питання друге. Усе одно в нинішніх умовах компанія не досягне піку своєї вартості. Тому що на сьогоднішній день — це чорна діра, що засмоктує гроші, а модернізації фондів у результаті все одно немає. Ситуація могла б змінитися, якби її акції з’явилися на якомусь зі світових майданчиків, але за рік розмов про IPO далі міркувань це питання не рушило. Тема консорціуму, на мій погляд, теж не спрацює. Мало того, що це ідея позавчорашнього дня. Сьогодні вона підсолодилася тим, що ні російська, ні українська, ні європейська сторони цього не хочуть. Консорціум мав сенс, коли була б гарантія завантаження газом усієї системи на тривалий період. А в умовах, коли Європа орієнтується на спотовий ринок газу (цього року половину всього газу європейці купували саме на споті), ні в кого немає впевненості, що довгострокові контакти на російський газ будуть.

«ПРИВАТИЗАЦІЮ ГТС ПОСТАРАЮТЬСЯ ПРОВЕСТИ ДО КІНЦЯ ЦЬОГО РОКУ»

Валерій БОРОВИК, голова правління альянсу «Нова енергія»:

— Приватизацію ГТС постараються провести до кінця цього року. Усьому причиною непевність з результатами парламентських виборів. Поки депутати зрозуміють, хто і з ким, ГТС можуть поставити під контроль когось іншого. До нових щасливих власників може потрапити й «Газпром». Хоча може бути й не приватизація, а просто передання контролюючої функції над ГТС. Це можна зробити без виведення її з держвласності. Ідея з трибічним консорціум — це блеф, створений владою. Його формат передбачає операцію на двох (Україна й Росія), а потім на умовах російських Європі запропонують приєднатися. Цього не буде.

Наталія БІЛОУСОВА, «День»