Михайло ЧЕЧЕТОВ: Я вірю, що приватизацію незабаром буде розблоковано
Учора Печерський районний суд Києва почав розглядати справу про законність проведення конкурсу з продажу акцій найбільшого українського металургійного комбінату ВАТ «Криворіжсталь». Позивачі вимагають визнати недійсними низку наказів ФДМ, що стосуються проведення конкурсу, та розірвати договір купівлі-продажу. Про те, чи може процес приватизації піти назад, «День» розмовляв із головою Фону держмайна України Михайлом ЧЕЧЕТОВИМ.
— Попри офіційне припинення приватизації, зараз про неї багато розмов...
— Буквально в перших числах цього року Фонд підписав наказ про зупинку всіх видів приватизації, всіх способів продажу, відчуження власності та внесення державного майна до статутних фондів при створенні нових господарських товариств. І лише після цього була прийнята постанова Верховної Ради, яка ще раз рекомендувала уряду та Фонду припинити приватизацію й передачу держмайна. Після цього я ще один наказ підписав. Ми припинили також передачу в оренду і навіть оцінку майна. Тобто, сьогодні всі види відчуження держвласності, включаючи продаж акцій держпідприємств на біржі, заморожені. Я думаю, що це — правильне рішення. Причому з усіх сторін. Щоб не було нагнітання пристрастей, політичних спекуляцій, необгрунтованих заяв в обстановці вакууму влади. Але одночасно це б’є по авторитету Фонду. Адже голослівні заяви все ж тривають. Наприклад, один із народних депутатів (я не персоніфікуватиму) заявляє з трибуни парламенту (причому в моїй присутності), що завод «Асмол» треба рятувати, треба зупинити незаконну приватизацію під якогось народного депутата, що там триває, і залишити підприємство в державній власності. Я не тоді не вступав у полеміку, але в перерві підходжу й кажу: «Хіба ви не знаєте, що ми зупинили цей конкурс ще місяць тому?» Ось саме так часто все й відбувається. Людьми керують політичні та популістські міркування. А інформація йде на всю країну і, природно, дискредитує Фонд держмайна, який, повторюю, ще до постанови парламенту заморозив усі приватизаційні процеси, всі зміни держвласності в країні, розіславши відповідні документи всім своїм регіональним відділенням. А Верховна Рада, можна сказати, просто продублювала те, що Фонд зробив до цього.
— А чи не створить усе це труднощів для економіки?
— Відомо, що максимальний ефект від приватизації буває тоді, коли в країні стабільність — це головний чинник, що сприяє залученню серйозних інвестицій. Коли вона відсутня, то це, природно, відштовхує інвесторів. В умовах політичної нестабільності та нагнітання пристрастей можна спалити будь-які об’єкти при найдосконаліших схемах продажу. Тому рішення Фонду було обгрунтоване й економічно. Я сподіваюся, що протягом тижня або декади уряд буде повністю сформований. І тоді керівництво Фонду зможе конкретно говорити з керівником фінансово-економічного блоку уряду про можливості розблокування ситуації у всіх напрямах. Нинішнім мораторієм ми запобігли такому страшному для будь-якої держави явищу, як дискредитація влади, поваги до якої дуже важко досягти, але легко втратити. Після створення уряду приватизаційний механізм буде відновлений. Інша річ, що рішення щодо великих об’єктів прийняти буде складніше. Як я неодноразово говорив раніше, велика приватизація — це велика політика, і стосовно неї щодо кожного об’єкта повинні приймати серйозні політичні рішення на рівні уряду та Верховної Ради. Тому зараз я навіть не готовий говорити про те, які об’єкти можуть виставляти, а які ні.
— Схоже, з політичними рішеннями в цьому питанні можуть виникнути складнощі?
— Справді, зараз ми перебуваємо на цікавому часовому відрізку. Одразу ж після президентських виборів, без передиху, переходимо до парламентських виборів. Є вже відповідні заяви та кроки... Якщо розглядати парламентські вибори, так би мовити, в контексті політичної реформи, що різко посилить позиції парламенту й уряду, то, звісно, політичні ціни депутатських мандатів будуть дуже високими. А тут усі засоби гарні. І щоб потрапити до парламенту та завоювати голоси виборців, потрібні програмні тези, які «купить» наш електорат. Тож популізм, схоже, знову стане модним. Більш того, можу передбачити, що практично всі політичні сили, попри їхню політичну орієнтацію — і праві, і правоцентристи, і центристи, — максимально експлуатуватимуть популістські тези лівих партій. Тобто ніхто на своєму прапорі не напише «ми — за прискорення приватизації, за те, щоб вона стала магістральним напрямом реформ, за скорочення державного сектора…». Тобто активно використовуватимуть ліву ідеологію, на чому можна заробити непогані політичні дивіденди. Отже, в світлі майбутніх виборів провідні політичні сили в парламенті публічно будуть не зацікавлені в тому, щоб пропагувати, стимулювати й активно лобіювати приватизаційні процеси. Навпаки, вони зацікавлені в їх гальмуванні, оскільки політично це буде вигідне.
Але є ще й уряд. Це орган, який повинен конкретно щось робити.
— Наповнювати бюджет?
— Бюджет — так, але я навіть абстрагуюся від цього. Уряд зобов’язаний бути локомотивом структурних реформ, забезпечувати їхні прискорені темпи. Про це, зокрема, недавно йшлося на комісії «Блакитна стрічка», яка розробила за участю персоналу ООН пропозиції новому Президенту під назвою «Нова хвиля реформ». На мою думку, Віктор Ющенко, який зустрічався з авторами цієї розробки, її нормально сприйняв. А там, зокрема, йдеться про приватизаційні процеси, які, на думку авторів, повинні йти з відповідною реформам швидкістю і не можуть сповільнюватися. І, звісно, з іншого боку стоїть питання бюджету... Тож тут виникає певна суперечність між устремліннями уряду та парламенту, де є не лише політична, а й бізнесова еліта держави. А бізнес, і я на цьому вже неодноразово наголошував, не любить пауз, не любить чекати, оскільки будь-яка затримка, або будь-яка заборона інвестування — це потенційно втрачений прибуток. І бізнес уже втомився чекати, йому хочеться вкладати гроші й отримувати від цього віддачу. Отже, бізнесова еліта, яка перебуває під дахом парламенту, навпаки, зацікавлена в тому, щоб приватизаційні процеси тривали. Таким чином, і в самому парламенті буде протистояння інтересів. Залежно від балансу, який при цьому складеться, в кінцевому результаті й вимальовуватиметься стратегія та тактика приватизації. Це тепер головне.
І тут я хочу ще раз повернутися до політичних рішень, які в цьому випадку будуть визначальними. Хай ніхто не думає, що їх можуть приймати спонтанно, скажімо, по телефону. Це тривалий дискусійний процес. Візьмемо той самий «Укртелеком». Закон про його приватизацію прийняли чотири роки тому. Згідно з ним головою комісії з приватизації цього підприємства за посадою повинен очолювати перший віце-прем’єр. Цим займалися уряди Віктора Ющенка, Анатолія Кінаха, Віктора Януковича, комісію послідовно очолювали перші віце-прем’єри Юрій Єхануров, Василь Роговий, Микола Азаров, але проте за жодного уряду політичне рішення не було прийняте. А ось «Криворіжсталі» з цього погляду пощастило більше. Заборони на її приватизацію не було. Більш того, парламент ухвалив спеціальний закон. А два роки тому народилося й політичне рішення про підготовку до продажу та приватизації. Причому воно було формалізоване у вигляді документа — розпорядження уряду, прийнятого на засіданні уряду. Півтора року цей процес тривав. І це нормально. Великі об’єкти в нормальній державі швидко не продають. Тож і новий уряд, я передбачаю, прийматиме такі рішення щодо конкретних об’єктів і без поспіху. Зі свого боку ми йому надамо відповідний список, але зараз я не можу і не хочу його озвучувати, оскільки це призведе до нездорового соціального резонансу не стільки в суспільстві, скільки в окремих політиків, які не проти критикувати Фонд із будь-якого приводу. Адже авторитет українського органу приватизації в світі та в країні складався по крупинках, і не хотілося б його «розбазарити», оскільки від цього багато в чому залежить і інвестиційний клімат у країні, і її імідж за кордоном.
— Чи не постраждав він унаслідок деяких останніх заяв про реприватизацію?
— Ці висловлювання неоднозначні. Серед них є й суто політичні заяви, а є і більш професійні. Позиція політика від позиції професіонала різко відрізняється. Той, хто займався цією справою, заяви робить обережніші, реалістичніші, обдуманіші. А популістські заяви, може, й гарно звучать, але, по суті, дуже небезпечні. А професіонали, і зокрема Юрій Єхануров, мають свою, некон’юнктурну думку. З ними я цілком згоден. На мою думку, про це не треба навіть говорити. Чим більше ми мусуємо це, тим гіршатиме інвестиційний імідж країни. Тим більше, коли такі промови звучать з вуст високопоставлених політиків. На противагу їм хочу нагадати, що Віктор Ющенко, ще будучи кандидатом на посаду президента, наголошував, що ні масової націоналізації та реприватизації не буде. Я також упевнений, що здоровий глузд тут справді переможе, і ні масова реприватизація, ні націоналізація в Україні ніколи не будуть зведені в ранг державної політики. Що стосується окремих об’єктів — інша справа. Але в будь-якому разі відповідні політичні рішення повинні бути формалізовані, упаковані в якусь законодавчу оправу. Можливо, уряд звернеться до суду. У будь-якому випадку мені важко зараз говорити про ідеологію механізму реприватизації, оскільки при продажу державних об’єктів у кожному окремому випадку використовувався не лише загальний алгоритм, закладений у програму приватизації, а й інша ідеологія приватизації, що часто викладалася в спеціальних законах. Був окремий закон щодо приватизації заводу Ілліча, де передбачався його викуп трудовим колективом. Потім був окремо ухвалений закон про приватизацію «Укррудпрому». Його дозволяли викупити лише тим, хто до того часу вже частково був власником цих підприємств. Свій закон був і в процесу приватизації «Криворіжсталі». Тому під час зворотного процесу також можуть бути використані різні підходи. Але в будь-якому випадку цивілізованість вимагає відшкодування коштів, вкладених свого часу нинішнім власником. Якщо підприємство почало гірше працювати, то суму можна зменшити, якщо краще, то збільшити, але безумовно віддати те, що було сплачене.
— Внесене до бюджету та витрачене?
— Так. Я думаю, що треба підвести якусь серйозну основу: наукову, економічну, ідеологічну, щоб визначити: чому та які підприємства націоналізуватимуться, реприватизуватимуться. Політичні коливання не повинні так сильно впливати. Реверсивні рухи в області приватизації неминуче призведуть до погіршення інвестиційного клімату в країні. Навіть якщо цей процес не буде поставлять на конвеєр, а проводитимуть вибірково. Інвестор розсудить: «А що як у березні 2006 року переможуть нові політичні сили, де гарантія, що вони не влаштують новий приватизаційний реверс?»
— Як ви оцінюєте перспективи отримання десяти мільярдів гривень від реприватизації, про що зараз мріють деякі політики? — Важко сказати, адже дехто навіть говорить не про реприватизацію, а, по суті, про націоналізацію, повернення в державну власність. По- перше, тут потрібен закон. Але при цьому знов-таки виникне питання механізму повернення грошей. Джерело для них сьогодні одне — лише бюджет. А якщо націоналізувати без грошей, то це вже будуть, м’яко кажучи, нецивілізовані форми усуспільнення, які ми вже, як кажуть, проходили на початку минулого століття. Можливі, щоправда, й нові конкурси щодо проданих раніше об’єктів (якщо приймуть політичні рішення). У цьому випадку ціна може бути інша. Чому? Мета приватизації — прихід ефективного власника. Якщо він прийшов на підприємство рік чи два тому, ефективно управляв, капіталізував підприємство, то воно мало підвищити свою рентабельність, відповідно, і ціна цього підприємства сьогодні буде вищою. Наприклад, ви купили квартиру в наших будівельників. Тоді її вартість була одна, а ви зробили ремонт, вклали в нього чималі гроші. І якщо через два роки вашу квартиру продавати, то вона вже коштуватиме більше навіть без урахування зростання індексу цін на нерухомість. Тож таким чином, шляхом нових конкурсів якісь суми можуть доотримати. Але я ще раз повторюю, що мені б не хотілося, щоб такі рішення щодо окремих об’єктів приймали лише з політичних міркувань, оскільки все-таки головним чинником прискорення економічного розвитку країни та притоку інвестицій є стабільність.
— Зараз політики мовби бачать основний резерв у перерозподілі власності. Але ніхто не говорить про те, щоб підвищити ефективність управління як державною власністю, так і державними корпоративними правами на приватизованих підприємствах.
— Звичайно, акцент у країні слід робити на підвищенні ефективності державного управління в цілому. Управління галузями, управління в рамках однієї галузі, управління державними підприємствами, управління корпоративними правами акціонерних підприємств, закритих акціонерних підприємств. За рахунок підвищення ефективності менеджменту на конкретних підприємствах, у галузях тощо. І насамперед за рахунок ефективного державного управління. Хоч би що там було, а в реальному житті це — головне, на чому уряд робитиме акцент. Для цього існують різні механізми, в тому числі встановлення так званої золотої акції. Це посилює позицію державного управління, хоча певною мірою суперечить принципам радикальних ринкових реформ… Думається, що на сьогодні такий крок була б виправданий. І ми зараз готуємо такий законопроект.
— Його вже подали до Верховної Ради?
— Поки що він на розгляді Кабінету Міністрів. Він передбачає, що держава, приватизуючи якийсь об’єкт, отримує вищі та сильніші права стосовно управління в акціонерному товаристві неадекватно частки власності, не претендуючи при цьому на вищі доходи. Це все має бути законодавче зафіксоване, щоб власник при купівлі знав, які права залишаються державі, хоча він і матиме стовідсоткову власність, проте голос держави буде присутній і впливатиме, конвертуючи свою присутність у формуванні економічної політики. Золоту акцію, на мою думку, можна запроваджувати і на тих підприємствах, які реприватизуватимуть. Розуміючи все це, Фонд зараз зміщає акцент на управління. Це тим актуальніше, що інтенсивної швидкісної приватизації вже не буде, масову приватизацію ми пройшли. Якщо і триватиме приватизація, то вона матиме індивідуальний характер.
— Ми почали розмову з обвинувачень на адресу Фонду. Більш того, є й обвинувачення в тому, що в цей міжвладний період стара влада робить у країні дії, які отримали назву «дерибан»? Тобто в цей період продається все, що можна продати. Як ви оцінюєте, чи були такі факти, чи ж це знов-таки політичні інтриги? — Кожен період породжує свої терміни, які, з одного боку, справды відображають якісь недоліки процесу приватизації, а з іншого — використовуються для її дискредитації противниками або тими, кого в цьому процесі, на їхню думку, обійшли. Так, ще недавно було багато розмов про «прихватизацію». Тепер ось використовують нове слово. Але я вже говорив про заборону на всі приватизаційні процеси, ініційовані Фондом. З іншого боку, треба враховувати, що аж ніяк не всі майнові відносини нам підвладні. Є й інші державні установи, у віданні яких є багато різного майна...
— Яким ви вбачаєте своє політичне майбутнє?
— Я розумію і навіть підтримую намір нового уряду поміняти перших осіб у вищих органах державного управління. Особисто я до цього готовий. Водночас я вважаю, що апарат державних установ, як це робиться в таких випадках у всіх цивілізованих країнах, треба зберегти, адже в ньому працюють висококваліфіковані фахівці, замінити яких буде непросто. Що стосується мого вибору, то я його ще не зробив. Поки що коливаюся між тим, щоб йти в політику чи зайнятись науково-викладацькою діяльністю. Але якщо мої знання в нинішній сфері діяльності виявляться запитаними, то я, звісно, не відмовлюся від співпраці з новою владою. Я готовий і надалі працювати на Україну.
